Це історія про мало кому відомі, проте дійсно гігантські підприємства із Сум, які десятиліттями підтримували спочатку радянський, а потім уже і російський військово-промисловий комплекс. Ба більше, не полишали надій на співпрацю з агресором навіть після повномасштабного вторгнення.
Знайомтеся — АТ «Група ГМС». Як повідомляється на материнському, російському, вебсайті цієї структури, це багатопрофільний холдинг, що динамічно розвивається і володіє одним із найпотужніших науково-виробничих потенціалів у галузі розробки та виробництва насосного, компресорного і блочно-модульного обладнання для різних галузей промисловості. Зокрема, йдеться про нафтогазову галузь, трубопровідний транспорт, атомну і теплову енергетику, водне господарство, а також про обладнання, яке встановлюють на бойові кораблі ВМС РФ, що запускають по Україні крилаті ракети…
Тож цілком природно, що Міністерство юстиції України через Вищий антикорупційний суд збирається позбавити права на частки в цілому переліку підприємств, а також нерухомого і рухомого майна реальних власників вищезгаданої групи.
Ключовим, на нашу думку, при конструюванні групи був колишній міністр хімічного та нафтового машинобудування СРСР, громадянин України і РФ, герой соціалістичної праці і навіть колишній Герой України (12.05.2023 року його позбавили цього звання. — О.Л.) Володимир Матвійович Лук’яненко. Попри вже солідний вік (86 років), він є фігурантом позову, як і його син Володимир Володимирович Лук’яненко — теж громадянин одразу двох країн, котрий офіційно є співзасновником холдингу «Група ГМС», а також кінцевим бенефіціаром (непряма частка володіння) структури на 36,5935%. Також у позові Мін’юсту, за нашими даними, фігурує ще один громадянин РФ, банкір-мільярдер, який володіє зазначеним холдингом на 26,4325%. Третього ключового героя нашого матеріалу звати Герман Олексійович Цой. Усіх інших одразу перелічувати не будемо, оскільки вони відіграють, на моє суб’єктивне враження, роль «фунтів».
Отож 12 травня 2023 року указом президента України було введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Цим рішенням Володимир Зеленський тоді заблокував активи батька і сина Лук’яненків, Германа Цоя, а також акціонерного товариства «Група ГМС». До слова, остання структура, відповідно до інформації з офіційного «санкційного» порталу Мінфіну США, і в цій країні перебуває під санкціями (див. скрін).
Тоді ж під санкції потрапили російські компанії ТОВ «Управляюча компанія «Група ГМС», АТ «ГМС Холдинг», АТ «ГМС Лівгідромаш», АТ «Лівенський завод занурювальних насосів», АТ «Гідромашсервіс», ТОВ «Компанія з управління майновим комплексом». Також у списку опинилися кіпрські Repenio Holding Ltd, Canemont Ltd, H.M.S. Technologies Ltd, HMS Hydraulic Machines&Systems Group PLC, Alveron Holding Ltd, Naftec Pump Ltd, Naftec Holding Ltd, а також німецька Apollo Goessnitz GmbH.
Санкціонування через введення в дію рішення РНБО є лише першим кроком. Наступний — підготовка і подача позову від імені Мін’юсту до ВАКС.
У цьому рішенні, за нашими даними, без перебільшення десятки сторінок із деталізованим описом усіх ключових і пов’язаних осіб, включаючи персон на кшталт Вікторії Грек та її сина Андрія, Томаса Вернера і Майка Кадельбаха з Німеччини, Хаміда Бекаллі з Кіпру, а також украй цікава історія про партнерство в ТОВ «Кусум Фарм» Лук’яненка-молодшого з індусом Радживом Гуптою, якому підсанкційний персонаж нібито відчужив свою частку (насправді — ні).
Більшість вищезазначених персон — фігуранти низки відкритих, але так і не розслідуваних кримінальних проваджень різних українських органів правопорядку, від Нацполіції до СБУ.
Перелік статей також вражає — від зловживання владою або службовим становищем, невиконання судового рішення чи невиплати заробітної плати до «конторських» на кшталт фінансування дій, пов’язаних із поваленням конституційного ладу. І це тільки щодо двох Лук’яненків.
А от щодо Германа Цоя в інтернет-мережі можна легко знайти згадку про «реєстрацію» в Киргизстані 2014 року у провадженні щодо шахрайства, а через три роки Цой уже був затриманий Інтерполом. Зазначена особа, крім усього іншого, входила до списку найбагатших громадян РФ, за версією Forbes.
Якщо проаналізувати весь попередній бекграунд, а також поведінку родини Лук’яненків під час повномасштабного вторгнення, то взагалі не виникає питань стосовно того, чому їх санкціонували і наразі намагаються стягнути в дохід держави всі їхні активи. В Україні їм багато чого належить, від розрізнених ТОВок і готельного комплексу «Ювілейний» до заводу «Насосенергомаш», а результати роботи «російської» половини групи що до, що під час нападу РФ іншого вибору українській Феміді просто не залишають.
Так, за останні чотири послідовні податкові періоди вони сплатили понад 40 млн грн (у перерахунку) податків для юросіб до російського бюджету. До цього додайте ще еквівалент 3 млн грн як для «фізиків» і виходить нічогеньке фінансування тероризму.
Якщо ж узяти інші компанії групи, то влучним прикладом буде непересічне підприємство «Казанькомпресормаш», у звіті якого за 2022 рік вказано, що воно перерахувало у вигляді податків і зборів до бюджету РФ більш як 3 млрд російських рублів. Маю визнати — грандіозний фінрезультат. Та й зрозуміло, що, випускаючи відцентрові, гвинтові компресори та установки для найбільших нафтовидобувних компаній або газоперекачувальні агрегати для газових підприємств РФ, воно безпосередньо сприяло повноцінній діяльності відповідних структур з енергетичної сфери, які згодом постачали видобуті енергоресурси на нафтопереробні заводи. А потім той же російський дизель постачається збройним силам РФ.
Інший приклад — АТ «ГМС Лівгідромаш». Це один із найбільших виробників насосного обладнання в Росії. Сотні різновидів побутових і промислових насосів, які використовуються як комплектуючі для військового суднобудування. Зокрема, серед контрагентів помічено «13 судноремонтний завод Чорноморського флоту», «ДВЗ «Звєзда», «СБЗ «Вимпел», «Адміралтейські верфі», ВО «Севмаш».
І вони там, у «Лівгідромаші», не тільки виробляли насоси, а й здійснювали їхнє гарантійне обслуговування, зокрема і під час повномасштабної війни.
Ба більше, Лук’яненки навіть під час війни намагалися постачати і вироблені в Україні товари до РФ через мережу підставних іноземних компаній (з Німеччини, Туреччини, ОАЕ).
Немає сумнівів, що родина Лук’яненків довго і плідно співпрацює з Германом Цоєм по цілій низці підприємств. Понад те, найшвидше, у позові Мін’юсту фігурує і фактичний контроль із боку російської «Групи ГМС» стосовно стратегічного підприємства «Насосенергомаш». За даними наших джерел, представники останньої компанії фактично виводили кошти з України шляхом укладання з російськими структурами угод про поставку вироблених товарів, значно завищуючи ціни придбання або ж занижуючи ціну, щоб російські контрагенти, вони ж — інші структури групи, могли «прикрутити» на значній націнці.
Тому абсолютно не здивуємося, якщо Вищий антикорупційний суд усе ж таки займе позицію Мін’юсту та стягне в дохід держави всі активи сина і батька Лук’яненків (включно із активами цивільної дружини старшого Лук’яненка — Вікторії Грек) і майно АТ «Група ГМС».