Попри безперечний доведений факт провини РФ у спричинених в Україні руйнуваннях, навколо заарештованих активів Росії точаться складні дебати, в який саме спосіб і в якому обсязі їх використовувати на відновлення зруйнованого. Що триваліші ці дебати і складніші запропоновані фінансові конструкції, то менше шансів отримати максимальну суму, тож, найшвидше, доведеться задовольнятися лише невеликою частиною у розмірі щорічних доходів від активів. Навіть запозичення під заставу всіх майбутніх доходів від активів не є співставними з потребою в обсягах фінансування відновлення, які є набагато більшими навіть за обсяг арештованих активів.
Уряд України повинен зайняти більш активну позицію, запропонувавши власний варіант розв’язання цієї проблеми, який можуть підтримати навіть найбільш консервативні країни — учасники дебатів, що наразі більше переймаються своїми фінансовими ризиками, ніж відновленням справедливості та світової стабільності.
При цьому слід відмовитися від не дуже вдалої пропозиції всі арештовані активи РФ передати у державний трастовий фонд, з якого український уряд сам витрачатиме на відновлення на власний розсуд…
Яким може бути такий механізм фінансування? Спробуймо пофантазувати з урахуванням як позитивних, так і негативних чинників.
До позитивних чинників слід віднести такі.
По-перше, це наявна стабільна, технологічно розвинена і розгалужена мережа державних і комерційних банків, які в змозі забезпечити масове фінансування і супроводження відновлювальних проєктів із капітального будівництва, реконструкції та ремонту житла та інфраструктури.
По-друге, досить високий ступінь діджиталізації державних послуг, яка технологічно спрощує реєстрацію та верифікацію руйнувань, а також їхнє юридичне оформлення.
Поєднання лише цих двох чинників — можливостей державного порталу «Дія» та технологічного банкінгу відкриває шляхи до організації прозорого цільового фінансування будівельних проєктів в інтересах постраждалих від руйнувань у розрізі суб’єктів: фізичних осіб — власників пошкодженої житлової та комерційної нерухомості і юридичних осіб, включаючи приватні, державні й комунальні підприємства, а також територіальні громади.
Чому так важливо визначатися із суб’єктністю постраждалих? Тому що саме вони, кожний і безпосередньо, мають права вимоги до РФ.
З іншого боку, РФ має фінансові та юридичні вимоги до США, Великої Британії, Канади та європейської частини «Великої сімки» щодо її арештованих активів. Зараз ці права вимоги не є «зустрічними». Саме у створенні юридичних підстав, за якими до країн Заходу переходитимуть і ставатимуть зустрічними їхні права вимоги до РФ, полягає перспектива отримання максимального фінансування відновлення руйнувань за рахунок російських суверенних активів.
Йдеться про фінансовий механізм, за яким на першому етапі створюються умови передавання постраждалими особами до уповноважених банків їхніх прав вимоги до РФ у сумі понесених, належним чином документованих і верифікованих матеріальних втрат. Це дає можливість сформувати у пули всі такі вимоги або за географічною, або за іншою ознакою, наприклад житло, комунальна і транспортна інфраструктура тощо.
Найбільш технологічним і зручним оформленням вимог є їхня «монетизація» у формі цінних паперів (сертифікатів) номінальною вартістю в доларах США у сумі завданої шкоди. Для цілей об’єднання у пули власники сертифікатів передаватимуть їх банкам у довірче управління, а потім ці сертифікати будуть знерухомлюватися на рахунках у цінних паперах у депозитарній установі. Єдиною метою такого довірчого управління є отримання на рахунки-ескроу постраждалих осіб коштів у розмірі номінальної вартості переданих в управління сертифікатів.
Загалом запропонований фінансовий механізм складатиметься з таких послідовних етапів:
- оформлення постраждалим особам сертифікатів та їхня передача уповноваженим банкам-агентам ескроу з наступним їхнім об’єднанням у забезпечувальні пули для випусків облігацій;
- викуп облігацій урядами або центральними банками країн-партнерів за місцем перебування арештованих активів (можливе залучення міжнародних фінансових установ та інвестицій). Однією з умов випусків може бути вимога щодо залучення до капітального будівництва підрядників походженням з країн-кредиторів;
- зарахування коштів від продажу облігацій на рахунки-ескроу постраждалих осіб у банках, які забезпечують цільове фінансування відновлювальних робіт (готівкові кошти сплачуються за наявності певних узгоджених з кредиторами підстав). Кожна країна-кредитор зберігає контроль над власними проєктними коштами для забезпечення прозорості та підзвітності;
- погашення облігацій, що здійснюється за рахунок арештованих активів РФ за судовими рішеннями або на умовах, узгоджених між РФ і країнами-кредиторами, шляхом викупу за принципами Паризького клубу.
Розрахунок на те, що такий підхід до фінансування може зацікавити навіть песимістів, базується на комерційній привабливості масштабних будівельних і відновлювальних проєктів, що спиратимуться на безперебійне фінансування. Колись навіть пропонувався розподіл проєктів між країнами-партнерами, кожна з яких отримує можливості реалізувати найбільш амбітні плани щодо відновлення зруйнованих війною міст. Правда, останнім часом такі ініціативи трохи «притихли» з відомих причин.
Тепер слід звернути увагу на негативні чинники, які можуть зашкодити впровадженню.
По-перше, може дуже зашкодити наявність нещодавно прийнятого законодавства, за яким передбачено «ваучерну» систему компенсації за зруйноване житло, що не спирається на реальні джерела фінансування. Такий підхід обмежує права постраждалих осіб, які вимушені вибирати житло за обмеженою пропозицією, що діятиме лише обмежений термін. Законодавство не передбачає компенсації за руйнування нежитлових об’єктів усіх форм власності. Спрямовані на певні сегменти населення урядові програми доступної іпотеки фактично не сприяють вирішенню проблеми зруйнованого житла, хоч і базуються на вкрай обмежених можливостях державного бюджету.
По-друге, це фактична відсутність нормативно-правової бази у сфері облігацій, забезпечених активами. Навіть прийняте ще 2004 року законодавство щодо іпотечних облігацій є безнадійно застарілим і зовсім не відповідає профільній Директиві ЄС. Звісно, що для організації облігаційних випусків можуть бути застосовані зовнішні юрисдикції, де з нормативною базою та практикою її застосування немає жодних проблем, але це позбавить українські банки неабиякої комісійної винагороди, яка «упливе» за кордон…
По-третє, це низький рівень ринкової конкуренції на житловому будівельному ринку, що ускладнює вільну участь з боку закордонних будівельних підрядників у реалізації проєктів, враховуючи обмежений доступ до будівельних ділянок та інженерних мереж. Будівельна галузь конче потребує коштів на добудову незавершених проєктів. Оцінити загальні масштаби дефіциту коштів у галузі неможливо.
Резюмуючи, слід усвідомити, що цілковита ясність у питанні джерел, обсягів і засобів фінансування повоєнного відновлення України за рахунок активів країни-агресорки має бути врегульована якнайшвидше у вигідний і найбезпечніший для всіх сторін спосіб. Це питання не можна залишати на розсуд консервативних фінансистів, які не вмотивовані піддавати себе ризикам без очевидної вигоди. Треба бути прагматичними і не очікувати пожертв і подарунків від когось, навіть від друзів.