На жаль, поки що діючий очільник МінАПК не знаходив часу для вирішення як нагальних, так і віковічних проблем у нашому агроекспорті. На щастя, невдовзі у крісло міністра має сісти його наступник. Він отримає у спадок цілий жмуток складних питань на межі державних інтересів і лобістського опору. Дуже сподіваємося, що їхнє вирішення не перетвориться на точкове гасіння пожеж, і держава зрештою почне цивілізований і конструктивний діалог зі своїми основними постачальниками валюти — агроекспортерами.
На перший погляд, у нас усе прекрасно — у квітні експорт українського зерна за обсягами вдвічі перевищив минулорічний показник. Але у зовнішній торгівлі пожвавлення «в штуках» не свідчить про розв’язання всіх наших проблем «у грошах». Ще наприкінці лютого НБУ, аби стимулювати повернення в Україну валютної виручки, уточнював діючі валютні обмеження. Парламент же просто зараз готується до другого читання низки інших «стимулів», які мають гарантувати, щоб наша зернова кількість переросла у грошову якість (див. законопроєкти №10168-2 і 10169-2).
Мотиви зрозумілі — експорт є важливим джерелом надходжень в країну валюти, від якої напряму залежить стабільність і валютного ринку, і обмінного курсу. А за даними НБУ, з початку повномасштабного вторгнення в країну не повернулося близько 8 млрд дол. виручки.
Звісно, опір нововведенням був очікуваним. Неочікувано, що найгучнішим голосом стали найбільш благонадійні гравці ринку, яким наче й нема чого переживати.
Устами Європейської Бізнес Асоціації бізнес-спільнота публічно не підтримує таких заходів контролю при експорті зернових та олійних, які можуть з'явитися у національному законодавстві:
- надання повноваження податковим органам блокувати експорт шляхом блокування податкових накладних на експорт у разі підозри його фіктивності;
- заборона змішування пшениці для досягнення інших експортних специфікацій;
- встановлення раз на місяць мінімально допустимих експортних цін.
Є і вишенька на торті: «Заходи контролю за поставками, які здійснюються компаніями зі світовим іменем і тривалим досвідом роботи на українському ринку, повинні бути відмінними від заходів, які застосовуються до компаній, які можна віднести до більш ризикованого профілю перевірки». Говорять нам це люди, які роками відстоюють найкращі світові практики, основна з яких — рівність.
Якщо глянути одним оком на Топ-10 експортерів зернових (див. рис. 1), очевидними будуть два моменти: по-перше, всі там якщо не зі світовим ім’ям, то з тривалим досвідом роботи, по-друге, їхня частка в загальному обсязі сягає 43%, тобто близька до половини. На жаль, сказати, що це безпроблемна половина, також не виходить, бо поруч із відвертим криміналом у нас завжди знайдуться і сіруваті схемі, і сумнівні практики, і «вікна можливостей», які держава власноруч відчинила. Згадані зміни в контролі не вирішують глобальних проблем, але дійсно можуть локалізувати заразу, яка стрімко поширюється нашою зовнішньою торгівлею.
Блокування експорту та податкових накладних
Зазвичай під фіктивним експортом розуміється переміщення через митний кордон лише документів про товар, його самого взагалі не існує. Основна мета такої процедури — відшкодування ПДВ за «продаж повітря». Не хочу навіть припускати, що великий бізнес проти зупинки цих відверто «чорних» практик. То що ж їм не так?
Виявляється, проблема не так в експорті, як у накладних. Діюча система, за якої при блокуванні накладної всередині країни експорт товару не зупиняється, експортерів влаштовує. Ну, бо покупець за такої схеми втрачає свій податковий кредит, а далеко не кожен в їхніх ланцюгах «купи-продай-перепродай» узагалі на той кредит розраховував. Тепер же блокування накладних пошириться і на експорт, понад те, заборонятиме його до розблокування.
Насправді дуже логічно, враховуючи, що більшості експортних поставок передує довгий ланцюг операцій на внутрішньому ринку, участь у якому беруть дуже різні фірми, від порядних виробників до компаній-одноденок, які найменше переймаються якимись там податковими кредитами. Те, що важковаговики вбачають у цьому не менш як «колапс», засвідчує, що і в їхніх ланцюгах зустрічається різне.
Це не означає, що ми раптом полюбили систему блокування податкових чи принцип «віральної винуватості», який вона цементує. Але в цьому разі вона, як той лакмусовий папірець, показує — навіть у білосніжного бізнесу є підстави для занепокоєння через велику кількість «сірих» і «чорних» гравців на ринку.
Змішування зерна
Ні, це не про домішки фуражу до якісної пшениці, це теж про «сірі» експортні схеми. І знову ж таки це ознака, що будь-який експортер зі світовим ім’ям і прекрасною репутацією на нашому ринку дозволяє собі трошки більше вольностей. Бо йому це дозволяють.
«Змішування» — це схема, в якій фігурують абсолютно реальні поставки цілком надійних компаній, от тільки частину зернових ці компанії купили офіційно, а частину — за готівку. Змішали, утрясли, усушили, продали. Валютну виручку вони повернуть, відшкодування ПДВ отримають, податки заплатять, але за рахунок змішування їх дещо «оптимізують», а ще й «відмиють» трохи кешу. Для себе або ж для когось — вже не так важливо, головне — вони грають у довгу та, як бачимо, відстоюють своє право на змішування, зайвий раз доводячи, що сумнівними практиками на нашому ринку не гребують навіть важковаговики.
Встановлення мінімально допустимих експортних цін
Що вже казати про мінімальні ціни — запобіжник, на який чекаємо чи не з початку незалежності і який нам обіцяють з весни 2023-го, коли ми вперше звернули увагу, що наші зернові чи не найдешевші у світі. Насправді, попри очевидність проблеми із цінами, її досі не вирішено.
У грудні 2023-го експортована з України кукурудза коштувала здебільшого 140–160 дол./тонна, але були й продажі по 100–130 дол. і навіть по 90 дол./тонна. Середня біржова вартість кукурудзи на той момент становила 206,5 дол./тонна. Враховуючи, що прямі поставки і контракти — це для наших експортерів радше винятки, ніж правила, вони весь цей час непогано заробляють на перепродажах.
Дивимося на поставки української кукурудзи в Китай 2023 року — нуль прямих поставок, все їде туди через треті країни, левова частка через Швейцарію (див. рис. 2). Там залишаться і додаткові прибутки від перепродажу (нерідко самим собі), і частина валютної виручки, і частка прибуткового податку. А головне, сподіватися, що щось змінить якась незрима рука ринку, намарно. Дані за січень 2024-го такі самі — жодної прямої поставки, українська кукурудза їде до КНР зі Швейцарії, ОАЕ, Болгарії, Кіпру та інших країн.
Аналогічна ситуація і з поставками української пшениці до Єгипту чи Іспанії або соняшникової олії до того ж таки Китаю. Це глобальна проблема нашої сировинної торгівлі. Коли ви читаєте переможну новину, що Україна наростила експорт зернових, наприклад, до Пакистану, то насправді це новина про те, що Швейцарія збільшила продажі української пшениці цій країні. Адже, приміром, у лютому 2024-го з України до Пакистану також не було жодної прямої поставки (див. рис. 3).
Власне, мінімальна експортна ціна потрібна, щоб у країну поверталася та валютна виручка, яку реально заробили експортери на продажу нашого збіжжя, а не найнижча вартість у довгому ланцюгу продажів.
***
Означені законодавчі зміни не призведуть до колапсу, хоча ми напевно не раз про це почуємо під час їхнього розгляду у парламенті. На жаль, принциповим розв’язанням проблеми вони теж не стануть, бо усувають симптоми, а не причини.
Для усунення причин потрібні якісний діалог держави із реальним сектором і регулювання, створене не аграрними федераціями, конфедераціями та уніями, а державою. Регулювання, яке враховувало б насамперед інтереси державного бюджету, національного ринку та місцевого виробника.
Згадайте десятку найбільших експортерів: шестеро з них — «дочки» глобальних компаній, для яких Україна є одним із багатьох ринків. Троє з них так нас «люблять і цінують», що далі заяв із засудженням агресора не пішли і, навпаки, нарощують виручку в РФ. Не треба ідеалізувати, тим паче сакралізувати великих експортерів. Абсолютно нормально, що їхні інтереси не збігаються із державними. Ненормально, що їхні інтереси переважають при прийнятті державних рішень.
Якщо ставити питання руба, чи хочуть експортери курсової стабільності, зменшення схем у секторі, конкурентного середовища, цивілізованих правил у роботі, підвищення надійності юрисдикції, в якій працюють, усі будуть «за».
Це вже непоганий старт для діалогу про те, чому Швейцарія їм миліша за Україну, чому від перепродажів самим собі так важко відмовитися, чого їм не вистачає для налагодження прямих поставок до країн-партнерів і що такого сталося у податковому адмініструванні, що готівкові схеми повертаються у найбіліші сегменти ринку?
Якщо просто почути одне одного, може так статися, що локальні утиски не знадобляться, бо глобальні регуляції вийдуть на інший цивілізаційний рівень.
Ба більше, іншого вектора змін у нас і не буде — євроінтеграцією не передбачено. Тут лише питання в тому, чи ми цивілізовано, поступово і в ході діалогу його пройдемо або ж під гучні скандали, зовнішні обмеження та внутрішні валютні кризи.