Обшуки потрібні, в усіх демократичних країнах їх застосовують. Але є одна умова — всі в державі повинні дотримуватися закону, який передбачає не лише права, а й також обов’язки та відповідальність. Однак у слідчих, прокурорів і суддів в Україні наразі немає відповідальності за невиконання вимог кримінального процесуального законодавства. Вони знають, що жодного покарання їм не буде, тому вільно порушують конституційні права власників майна. Це підриває довіру народу та закордонних партнерів до правоохоронних органів і судової системи, ставить під сумнів статус України як правової держави, віддаляє нас від Євросоюзу й НАТО, де дотриманню прав людини та суб’єктів господарювання приділяють значну увагу.
«Маски-шоу» як вони є
На відміну від розвинених держав, в Україні слідчий процес майже традиційно починається з обшуків. І є низка причин, чому вони такі популярні.
По-перше, мета обшуків. На жаль, це зовсім не виявлення та фіксація обставин учинення кримінального правопорушення. Реальна мета обшуків здебільшого — показати свою владну силу, безкарність за порушення закону та вилучити у власника якомога більше. Як наслідок, створити вигідні умови для перемовин. «Усі держоргани в Україні, що мають слідство та оперативні підрозділи, намагаються займатися «економікою». Нацполіція, СБУ та прокуратура не хочуть прощатися з такими слідчими діями, адже це їхній бізнес. Половина службовців, які працюють у цих органах, просто розбіжаться, якщо не займатимуться економікою», — часто можна почути від юристів і власників підприємств.
По-друге, безкарність слідчих, прокурорів і слідчих суддів. Тобто вони самі не дотримуються закону. Наприклад, для проведення обшуку слідчий має отримати в слідчого судді дозвіл на проникнення до приміщення для проведення обшуку. Суддя, перевіривши факти, які наводить слідчий, вирішує, чи є підстави для таких слідчих дій. Важливо, що дозвіл слідчого судді на проведення обшуку — це не дозвіл на вилучення якихось документів чи речей!
«Проблема неповернення майна, вилученого під час обшуку, — передусім у неоднозначних формулюваннях статті 236 КПК України. Частина 7 цієї статті каже, що «вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном, — пояснює адвокат Сергій Бурлаков. — На тимчасово вилучене майно необхідно накладати арешт ухвалою слідчого судді. Статус цього майна зрозумілий, чітко визначений КПК, відповідно, цей арешт можна оскаржити й повернути майно власникові. Але статусу майна, яке прямо прописано в ухвалі, кодекс не визначає, відповідно, слідчі та прокурори вважають, що це вже не тимчасово вилучене майно, а отже, звертатися с клопотанням про його арешт необхідності немає. Як наслідок, сторона захисту позбавляється можливості оскаржити його вилучення й у разі звернення до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого в більшості випадків отримує відмову».
За словами юриста, так було не завжди, й після ухвалення нового КПК 2012 року органи слідства протягом тривалого часу зверталися до суду з клопотаннями щодо накладення арешту на все вилучене під час обшуку майно — й зазначене в ухвалі, й ні. Але поступово склалася нова практика, й правоохоронці та суди знайшли цілком законний, як вони вважають, шлях полегшити собі роботу та покращити життя.
Отже, слідчий із прокурором та слідчий суддя двічі обмежили конституційні права власника майна: вперше — коли прийшли з обшуком і забрали майно на невизначений строк, виконуючи рішення слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку та вилучення певних речей, вдруге — коли фактично відмовилися від процедури накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Варто зазначити, що є невелика частина слідчих, які звертаються до суду з клопотаннями про накладення арешту на тимчасово вилучене майно. Однак знов-таки не без обмежень прав власника майна. Відповідно до КПК, на таке засідання суду має право прийти власник майна (на відміну від попереднього засідання щодо дозволу на обшук). Але слідчі просять суддю не викликати власника майна до суду. В своєму клопотанні так і пишуть: «З метою збереження майна або запобігання спробі знищити вилучене під час обшуку майно розгляд клопотання прошу проводити без виклику власника майна». (КПК передбачає таку можливість, але в разі, якщо обшуку не було та йдеться про конкретне майно під контролем власника.) «На практиці слідчі судді майже завжди так і роблять, позбавляючи власника майна можливості обстояти свої права», — каже керуючий партнер Адвокатського об’єднання DSA GROUP Олександр Пилипенко.
Надалі, коли власник майна дізнається, що є ухвала про накладення арешту на майно, він отримує відповідне рішення в суді та звертається до апеляційного суду. Аргументи власника: «Відповідно до КПК, є певний порядок, є обов’язок суду повідомити власника про судове засідання щодо арешту майна, то давайте скасуємо рішення, що обмежило права власника, якого не викликали у засідання». Але апеляційний суд вирішує, що йдеться про порушення процедурного питання, й відмовляє у скарзі: «Ну, порушив слідчий суддя процедуру, не викликав вас, то звертайтеся з клопотанням до слідчого судді про скасування арешту майна». Тобто вже в апеляційному суді ігнорують норми КПК і вважають, що порушення визначеної законом процедури не є підставою для скасування арешту майна.
«Скаржтеся скільки завгодно»
Окреме питання — як слідчі судді ухвалюють рішення щодо скарг від власників майна.
«Інститут оскарження, зокрема окремі його процесуальні аспекти, регламентований недостатньо чітко, а в окремих випадках недосконало сформульовано норми. Тут можемо говорити про прогалини в законодавстві. Тому й виникають проблеми в судовій практиці, що полягають у неоднаковому та, в певних випадках, неправильному застосуванні положень законодавства, неналежному вирішенні питань, які вносять на розгляд слідчого судді», — пояснює адвокат ЮФ GRACERS Станіслав Польовий.
На його переконання, нормативного врегулювання потребують щонайменше такі питання:
— участі в судовому засіданні особи, яка подала скаргу на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, дізнавача, оскільки є непоодинокі випадки, коли слідчі судді відмовляють у поверненні майна особам, які подали клопотання в інтересах власника (представникам), мотивуючи таке рішення відсутністю власника у судовому засіданні. На думку адвоката, це є грубим порушенням права особи на захист своїх прав на володіння та розпорядження майном і потребує чіткого законодавчого регулювання;
— участі в судовому засіданні слідчого або прокурора: сталою є практика неявки в судові засідання зазначених вище осіб задля затягування процесу та постійного відкладання розгляду скарги по суті; ці дії також позбавляють особу права на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
«Допоки існують прогалини в законодавстві, судді, прокурори, слідчі шукатимуть різні лазівки, аби обійти чітко прописані норми й установити свою «правову» позицію, — наголошує Станіслав Польовий. — Єдиним, але, на жаль, недостатньо ефективним заходом впливу на діяльність посадових осіб є інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування».
Що потрібно зробити?
Якщо слідчі, прокурори, слідчі судді, судді апеляційної інстанції не дотримуються закону, потрібно посилювати їхню відповідальність. «Зокрема на сьогодні не визначено відповідальності слідчого або прокурора за встановлену судом бездіяльність, порушення порядку під час проведення обшуку, безпідставне утримання майна, скасовані рішення», — говорить Пилипенко.
Посилювати потрібно й відповідальність суддів. Починаючи від аргументованості їхніх ухвал, у яких нерідко трапляються відверто одіозні умовиводи й алогічні зв’язки, й закінчуючи практикою, коли в абсолютно ідентичних ситуаціях без зміни законодавства суддя виносить буквально протилежні рішення.
Та насамперед необхідно привести у відповідність профільне законодавство. Юристи солідарні: деякі процесуальні аспекти регламентовано недостатньо чітко, а в окремих випадках недосконало сформульовано й самі норми, що регулюють порядок учинення дій та ухвалення рішень, що зрештою й зумовлює виникнення проблем через неправильне застосування положень процесуального законодавства. Лазівки, якими користуються судді та правоохоронці, як-от у випадку з неповерненням вилученого під час обшуку майна, давно відомі. Змінити це неважко, заповнивши прогалини, які наразі є в КПК.