Щоранку після початку повномасштабного вторгнення голова Миколаївської військово-цивільної адміністрації Віталій Кім вітав українців з екранів їхніх смартфонів. Короткі повідомлення про ситуацію в місті та області, які записував губернатор, не лише давали розуміння того, що відбувається на південному фронті, а й підбадьорювали українців у перші місяці великої війни. Кім став народним героєм: колір його шкарпеток обговорювала вся країна, а дехто навіть купував додому подушки з його зображенням.
Але медійний образ голови Миколаївської ОВА дещо відрізняється від того, як він спілкується в реальному житті. Віталій Кім — доволі серйозна і стримана людина. Він не говорить більше, ніж його запитують, а ще — дуже обережно коментує все, що виходить за рамки його прямого впливу чи регулювання. Кім — відданий член команди президента Володимира Зеленського.
Після визволення Херсона, який, по суті, прикрив собою Миколаїв, ми вирішили запитати в голови Миколаївської ОВА, як і чим зараз живе регіон, як місцева влада дає раду викликам війни, на що витрачає кошти, як спілкується з громадами та які плани відбудови має на майбутнє.
Про обстріли, світло, витрати на дороги та допомогу ЗСУ
— Пане Віталію, визволення Херсона — дуже важлива подія для Миколаєва, бо саме звідти вас і обстрілювали. Наскільки менше стало обстрілів міста після листопада 2022 року?
— Після 11 листопада було два обстріли Миколаєва: 8 і 31 грудня. Але Очаків та Куцурубська громада і тепер під постійними обстрілами. Там лише чотири дні за ці місяці була тиша. Ще три наші населені пункти на Кінбурнській косі перебувають під окупацією.
— Якщо підсумувати за рік, то які цифри щодо обстріляних цивільних та військових будівель у Миколаєві та області?
— Військову інфраструктуру ми не коментуємо. По цивільних об’єктах — є до двох тисяч об’єктів, у які влучили вже по декілька разів. Тому, якщо виключити повторення, то в області десь 12 із гаком тисяч об’єктів цивільної інфраструктури були зруйновані чи пошкоджені.
— Стосовно відключень світла, які були по всій Україні, і в Миколаєві також. До 11 листопада і після (а люди поверталися і до області, і до міста), наскільки ви скорочували обсяги електропостачання? Бо серед ваших попередніх заяв лунало, що були дні, коли світло вже не вимикали зовсім.
— Так, це правда, так і було. Ми не самі встановлюємо ліміти, нам їх доводять. Це приблизно половина від потужності довоєнного часу. Але, зважаючи на те, що дуже сильно понищена промисловість і, як наслідок, в п’ять разів знизилося споживання електроенергії, ми змогли перерозподіляти цю потужність для людей. Тому ситуація в області була трохи краща, ніж по країні, але через дуже сумний привід.
— Ми з вами говоримо після річниці початку великої війни. Росіяни поспішають до 31 березня зробити подарунок диктатору і вийти на кордони Донецької та Луганської областей, тому березень обіцяє бути гарячим. І не тільки там. Чи чекаєте ви загострення, ескалації, обстрілів вашого міста і області?
— Такого шокуючого наступу чи подій, які були рік тому, 24 лютого, вже не може бути. Тому що ми рік живемо в цій новій реальності. Ми більше зібрані та готові. Але я можу сказати про свій регіон, що ми не бачимо можливості чи потужності російської армії зробити будь-що, крім обстрілів ракетами по критичній інфраструктурі.
— Про готовність. «Дзеркало тижня» недавно робило матеріал про те, як прифронтові області витрачають обласні бюджети на дороги, безпеку та озброєння ТрО. Там містилися дуже дивні дані стосовно низки областей, але не було Миколаївської. Чи можете ви поділитися цифрами щодо бюджетів на безпеку, озброєння ТрО та ремонт доріг за рік? Які у вас пріоритети? Дороги чи ЗСУ?
— Нагадаю, що капітальне будівництво зараз неможливе, лише обслуговування доріг. Тому ми концентрувалися на дорогах, дані щодо яких давали військові. У нас точилися військові дії. Але зараз уже можна казати, що ми тричі робили одну дорогу, бо вона була основною артерією, якою проходила техніка, і дуже швидко виходила з ладу.
Що стосується бюджетів на допомогу ТрО чи Збройним силам. Миколаївщині пощастило. Майже всі запити ми задовольнили через гроші волонтерів і бізнесу. Була інформація, що, можливо, будуть пільги військовим із ПДФО на всю суму. Що військові взагалі стануть неплатниками ПДФО, а це значно погіршило б стан місцевих бюджетів, бо більша його частина надходить до бюджетів громад. Ми майже не витрачали грошей із бюджету, а переносили на цей рік, бо вважали, що можемо залишитися без грошей. Тому Миколаївська область була дуже економною у 2022 році і витрачала гроші переважно на зарплатні статті. А інші статті ми закривали волонтерською допомогою.
— А ви можете назвати цифри?
— Ми відповідали на запити, це не є секретом. Гроші нікуди не дінуться. Вони підуть виключно на речі, які потрібні військовим чи критичній інфраструктурі. Лише тим займаємось, і ніяких нових проєктів зараз немає.
— І все ж таки, наразі інформація щодо витрат ОВА не дуже відкрита, але, можливо, назвете співвідношення цих витрат: 1:1, 2:2 чи 3:4?
— Такого немає. По пам’яті, нехай буде приблизно 100 мільйонів гривень витрачено з резервного фонду на допомогу військовим. Але я знаю, що в нас є великий запас, потужності, який ми мусимо тримати, щоб виконувати завдання уряду. Наприклад, стосовно енергетики, посилення енергетичної безпеки… У нас є що робити і є на що витрачати кошти, і будемо це робити.
— Сума, якою волонтери допомогли, більше, ніж 100 мільйонів гривень?
— Не буду відповідати на це запитання, я впевнений, що більше.
— А на запитання стосовно доріг відповісте, сума більша чи менша, ніж 100 мільйонів гривень за рік?
— Я не знаю, чи більше, чи менше за рік. Можу сказати, які дороги ми робили і за які кошти. Наприклад, чотири дороги, дві з яких були потрібні військовим, робив безкоштовно бізнес. Тобто підрядники, які в нас працювали до війни, взяли свій щебінь і висипали всю дорогу для того, щоб могла проїхати техніка. А підписувати договори і платити їм ми почали, коли в них закінчилися гроші й матеріали. Бізнес дуже відповідально ставився до військових завдань.
Про людей на лінії вогню, відбудову та питну воду
— Щодо Очакова, який продовжують обстрілювати. Ви не думали евакуювати звідти дітей, можливо з батьками, адже вони періодично зазнають поранень від обстрілів? Хоча б кудись по області, не за її межі.
— Дуже логічне запитання, але від людини, котра не намагалася це зробити сама. Бо люди відмовляються, і це дуже складний процес — переселяти родини. Батьки наших спецпризначенців, наприклад, теж живуть в Очакові, і вони не можуть умовити їх переїхати. Навіть коли є куди переїхати, і недалеко — в Миколаїв, вони відмовляються. Це дуже важке питання, якому вже рік.
Є села, які зруйновані на 70–90 відсотків. Наприклад, Киселівка. Коли ми їхали 11 числа в Херсон, ми бачили, що вийшли діти… багато дітей. Вони просиділи майже вісім місяців із батьками в підвалі й не хотіли виїжджати ніяк. Ми евакуювали всіх, хто дав згоду на це.
— Киселівка — це ж Херсонська область?
— Це між Миколаєвом та Херсоном.
— Ви якось згадували, що кількість населення в місті для себе визначаєте за споживанням води, світла та обсягами вивезення побутового сміття. Після визволення Херсона люди почали повертатися до Миколаєва? І, якщо можете оперувати якимись цифрами, — яка їх кількість?
— Відповім на це запитання за мобільними телефонами. Зараз у Миколаєві 400 тисяч активних абонентів.
— А до листопада скільки було?
— Приблизно 280 тисяч. А до 24 лютого 2022 року було 470 тисяч.
— Майже всі повернулися.
— У нас приблизно 30 тисяч людей із Херсона.
— Я була в Дніпрі після трагедії, коли російська ракета влучила в будинок і впав під’їзд. І застала період, коли проходила спеціальна оцінка будівлі в тих, у кого зовсім нічого не лишилося, або там, де вибило шибки чи зруйнувало стіну. Скажіть, будь ласка, в яких масштабах це відбувається у вас в області? Які це приблизно цифри стосовно будинків, у яких люди не можуть жити?
— Ця процедура проходить по всій країні. Люди подавали заявки в «Дію», це фіксує поліція, і в базу надходять усі дані про пошкодження. В тому числі про зруйновані повністю. Ми зараз не робимо експертизу, коли не залишилося жодної стіни: що там не можна жити, це зрозуміло. Оцінки щодо фінансових втрат для того, аби можна було відшкодовувати, не робляться, бо немає наразі процедур. (Закон про компенсацію було тільки недавноприйнято. — Т.Б.)
В нас теж точково робляться експертизи щодо будівель, які можна використовувати: чи це безпечно для людей, чи ні. Наприклад, інститути й адміністративні будівлі. Ця робота ведеться. Зараз зменшилася кількість обстрілів, наздоганяємо графіки.
— Відомо, що уряд із резервного Фонду влітку й восени 2022-го року виділяв гроші на поточні ремонти пошкоджених будинків. Але дуже небагато. Вам скільки перепало від тих щедрот? Скільки відсотків людей зі 100 отримали допомогу від держави?
— На першочергові аварійно-відновлювальні роботи на об’єктах, пошкоджених внаслідок збройної агресії РФ, за рахунок коштів обласного бюджету спрямовано 26,6 мільйона гривень. Закуплено на 8,6 мільйона гривень будівельних матеріалів, необхідних для проведення невідкладних відновлювальних робіт на об'єктах Баштанського та Миколаївського районів.
Крім того, за рахунок субвенції з державного бюджету обласному бюджету (через Укрзалізницю) надійшли будівельні матеріали на першочергові аварійно-відновлювальні роботи на суму 220,5 мільйона гривень.
— Чи є в обласному бюджеті спеціальний фонд, цільове призначення якого — відшкодування збитків людям, у котрих зруйновані будинки? Можливо, це не фонд, можливо просто стаття бюджету.
— Це масове явище: допомагає і Червоний Хрест, допомагають іноземні партнери і наші бюджети. Основне питання, яке ми намагалися встигнути вирішити, — будівельні матеріали. Це означає, що до зими ми мали сформувати резерви. Саме завдяки таким резервам в Очаків, коли там було пошкоджено багато дахів та вікон, допомогу спрямували вже наступного дня, ми не робили закупів і не чекали. Люди, в яких є така фінансова можливість, самі ремонтують. І зараз, якщо ви проїдете Миколаївською областю в напрямку Херсона, ви побачите, що покрівля перекрита плівкою. Немає шиферу. Фізично завод не встигає робити. Намагаємося профнастилом крити. Це роботи, які дозволяють жити далі й не допустити подальшого руйнування майна.
— А ви можете назвати суму з обласного бюджету, яку було виділено на реконструкцію будівель?
— Насамперед кошти з обласного бюджету виділяються на відновлення критичної інфраструктури. Отже, навідновлення пошкоджених лікарняних закладів виділено близько 26,5 мільйона гривень. Для допомоги громадянам із обласного бюджету виділено 8,7 мільйона гривень на закупівлю будівельних матеріалів. Це окрім закуплених за рахунок державного бюджету, які передано громадам для аварійно-відновлювальних робіт на їхніх домівках.
— Не можу не запитати вас про воду в Миколаєві. Чи можливо до повної деокупації Херсонської області, щоб у в будинках та квартирах мешканців міста завжди була питна вода?
— Це вже не секрет, воду ми відновили. Але через обстріли Херсонської області, через те, що перебивають електричні кабелі, в нас постійно трапляються проблеми з насосами, які качають воду. Тому ми вимушені ремонтувати екстрено, переключати воду і таке інше. Якби росіяни не стріляли, вода питна давно б уже була.
— Звідки завозиться питна вода до Миколаєва? Хто її привозить?
— Звідусіль. Спочатку, у квітні, підвозили з Одеси, з інших міст України. Була допомога Червоного Хреста, місії ООН, інших гуманітарних місій та фондів. Одночасно ми почали робити свердловини по всьому місту. Згодом завдяки допомозі різних країн, у тому числі Данії, по місту почали відкривати станції очищення води — спеціальні системи на основі зворотного осмосу. Окрім того, воду можна купити або замовити додому, всі ці сервіси в місті працюють. Нині дебет запасів води для містян перевищує потреби.
Через три тижні після пошкодження трубопроводу ми вже запустили в Миколаїв технічну воду. Вже більше місяця в нас була, скажемо так, несолона вода. Проте через постійні обстріли росіянами Херсона нам час від часу доводиться запускати в мережу солону, тобто технічну воду.
— Торік гендиректор комунального підприємства «Миколаївводоканал» Борис Дуденко коментував:«Через заповнення водопровідної системи Миколаєва солоною водою з Дніпро-Бузького лиману корозієюпошкоджено труби по всьому місту. Загалом заміни потребують понад 240 кілометрів труб». Ви плануєтевиділяти на це кошти? І чи є у вас план реконструкції?
— Так, план є. Наразі готові вже три проєкти, і їх буде близько 12. На це потрібно приблизно три мільярди гривень. Говоримо про виділення частини коштів із державного бюджету, місцевим бюджетом ми цього не потягнемо. Дуже сподіваємося, що в березні, після розподілу, нам виділять гроші і ми почнемо відновлювати.
— В серпні у вас була зустріч із партнерами з Данії, які представляли програму відбудови міста. Чи почалася реалізація цієї програми, і що ви для себе виокремили першочерговим для відбудови?
— Маленька поправка: це ми презентували наше бачення відновлення регіону, а Данія погодилася нам допомагати. Ми поділили ці питання допомоги на термінову, середньострокову та довгострокову. Зараз працює центр, який взаємодіє з Данією. Ця країна планує відкрити надзвичайне консульство в Миколаєві, щоб заплановане робити.
Загалом же, по пам’яті, Данія вже допомогла Україні: державі надано близько 200 мільйонів євро. Також була техніка, яка пішла на інші регіони. Що стосується Миколаєва, ми просили не давати нам грошей, а купити іп ривезти матеріали. Десь близько восьми мільйонів євро матеріалами приїхало, у тому числі труби, які ремонтували. Переважно це були будівельні матеріали саме для відновлення будівель і домівок у приватному секторі. Взаємодія триває. Процедура вже йде, і ми поглиблюємо нашу співпрацю.
— В контексті презентованого партнерам проєкту: ви як влада в регіоні самі обираєте будинки для реконструкції — чи хтось із громад може самостійно подати заявку на відбудову? Існує процедура подачі таких заявок? Як відбувається процес вибору того чи того будинку? Відомо, що приватний сектор узагалі випав зі списку допомоги уряду, тому що був заблокований законопроєкт про компенсації.
— Попередня процедура існує. Зараз люди подають заявки на відшкодування, вони всі акумулюються. Але ми не беремо приватний сектор на відновлення. Можливо, зараз буде одна багатоповерхівка, куди треба розселити людей. Першочергово відновлюємо об’єкти критичної інфраструктури: лікарні, школи, садочки, те, що було зруйноване і потребує відновлення. Тобто ми беремо те, що вкрай необхідно відновити зараз. Бо ми розуміємо, що все не можна подати і обрати. Цей будинок відновити, а люди скажуть: «Чому ви інший не відновили?».
— Відповідаючи на попереднє запитання, ви сказали, що матеріали їхали до приватного сектора. Тобто це були донорські програми?
— Так.
Про колаборантів, ВЦА та роль місцевих еліт
— Торік у липні ви анонсували закриття в’їзду та виїзду з Миколаєва, щоб знайти колаборантів, якінаводили російські ракети на місто. Які результати? Я читала, що стосовно 20 осіб заведено кримінальні справи. Це була ваша ініціатива чи правоохоронців?
— Це була операція правоохоронних органів. Близько 68 тисяч адрес було відпрацьовано.
— За тиждень?
— 68 тисяч адрес за тиждень. Працювало близько 600 правоохоронців, десь сотня екіпажів. Близько тисячі колаборантів утекли з міста. Ми були до цього готові, нехай їдуть, аби не заважали. І Миколаївщина зараз посідає лідируючі позиції з відпрацювання (кейсів. — Т.Б.) щодо держзради та колаборації. Інформації в окупантів поМиколаївщині майже немає.
— Я вперше чую цю цифру — 68 тисяч.
— Тепер уже можна про це говорити.
— Пане Віталію, питання про реформи та цінності: Україні треба продовжувати реформу децентралізації у воєнний час?
— Це складне запитання. Я відповім, не відповідаючи. Якщо брати моделі демократичних країн, успішних зараз, наприклад Сінгапур чи Південну Корею, правила були побудовані через центральну владу, через лідерство,через вертикаль влади. Потім ця система, яка вже працює, без корупції, передана на демократичній основі подецентралізації. А що стосується воєнного стану — це рішення не мого рівня, його приймають Верховна Рада,уряд і президент.
— Влада готує зміни до закону про військово-цивільні адміністрації, якими повноваження президента будуть ще більше розширені, включно з практикою одноособового призначення глав військових адміністрацій громад. Не думаєте, що, можливо, ця практика призведе не тільки до відкату від децентралізації влади в Україні? За прикладом ВЦА Донецької та Луганської областей, які ще на першому етапі війни з тимчасових перетворилися на максимально закриті постійні структури?
— Я не в курсі цього законопроєкту.
— Можливо, ви в курсі, що можете стати префектом, якщо буде прийнято законопроєкт №4298?
— Про це йшлося ще два роки тому, нагляд держави за актами ОМС йде завершальним етапом децентралізації.
— Як думаєте, префекти мають бути підпорядковані Кабміну чи президенту?
— Я не знаю, мені байдуже, як це буде працювати, у мене є завдання і повноваження, і я працюю згідно із законом. Якщо мене не влаштовуватиме — я звільнюся.
Це рішення парламентаріїв, наших депутатів, які опрацьовують це, прораховують усі ризики й визначають, якми будемо рухатися та розвиватися далі. Це не до мене запитання, я просто виконавча влада.
— Так усе ж таки виконавча. Дякую за відповідь. Запитання стосовно місцевих еліт, а саме щодо вже забороненої проросійської ОПЗЖ. Її представники мали вплив у регіоні, мали бізнес у Миколаєві, боролися за владу на місцевому рівні. Після повномасштабного вторгнення у вас були зустрічі з Владиславом Чайкою чи Ігорем Дятловим? Можливо, вони якось комунікували з вами? Хотіли надати допомогу? Чи навпаки…
— Із Владиславом Чайкою — ні. З Ігорем Дятловим я бачився раз, він не дуже активно допомагав, але, скажімо так, спецслужби наші контролювали всіх представників влади від заборонених партій і моніторили їхні дії. Один із них утік за кордон, не було законних підстав його зупиняти. Всі інші в законному полі, днями теж заарештували одного не дуже впливового громадянина, але цю ситуацію по регіону ми контролюємо.
— Дмитро Разумков має коріння в Миколаєві. Він якось зараз допомагає місту, області?
— Я з ним розмовляв по телефону два рази всього, здається. У 2019-му та у 2020 роках.
Про політичне коріння, взаємодію з ОПУ та інформаційну політику
— В одному зі ваших інтерв’ю у грудні минулого року ви сказали, що колишній заступник керівника офісу президента Кирило Тимошенко був «вашим прямим керівником». Можете пояснити, що ви мали на увазі?
— Кирило Тимошенко був заступником в офісі президента з питань регіональної політики, і зараз його замінив Олексій Кулеба, який комунікує з головами ОВА та виставляє завдання від офісу президента.
— А ви давно знайомі з Давидом Арахамією? Він же теж із Миколаєва.
— Знайомий давно, співпрацювати почали після президентських виборів.
— Хто вас долучив до виборчої кампанії партії «Слуга народу» в Миколаївській області? Від кого ви отримали пропозицію зайти до команди?
— Моя дружина. Вона сказала: «Зроби щось корисне», і я пішов волонтером до штабу Зеленського.
— До кого ви безпосередньо зверталися там?
— До Олександра Розумного і В’ячеслава Рудого. Там був маленький штаб, дві кімнати й волонтери.
— А хто й коли познайомив вас із президентом Зеленським?
— Він приїжджав сюди на презентацію команди, тоді й познайомилися, бо я був одним із членів команди.
— Недавно ви заявили про свою підтримку колишнього співробітника міністерства оборони Олександра Лієва, про якого Центр протидії корупції, з огляду на його діяльність до 2014 року, писав, що той мав проросійські погляди. Чому ви вирішили його підтримати?
— Я не міг його не підтримати, тому що ми були знайомі до 2014 року, і я пам’ятаю, як він виїжджав із Кримуразом із командою: тоді виїхало багато людей, котрі не захотіли співпрацювати з росіянами. Потім ми не спілкувалися роками. Але коли почалася війна, саме з допомогою Лієва ми дуже швидко отримали зброю. І він дуже багато зусиль доклав для того, щоб Миколаївщина була зі зброєю. Я особисто йому вдячний за цю роботу. І саме тому я його підтримав, бо мені байдуже: всі можуть робити помилки, але тоді, коли була потрібна допомога від нього на тій посаді, він допоміг Миколаївщині, і саме за це я йому вдячний.
— Не відкрию секрет, коли скажу, що ви дуже впізнавана людина в Україні. Людей із таким соціальним капіталом, як у вас, зазвичай, у мирний час, включають у виборчі рейтинги. Але в певний момент ви ніби зникли з медійного поля. У вас із кимось відбулася розмова про те, щоб ви не займали таку активну публічну медійну позицію? Можливо, з Кирилом Тимошенком або з кимось із Банкової?
— Ні, жодних вказівок не було. Причина зниження активності в тому, що я не розмовляю просто так, аби розмовляти, щоби підвищити собі рейтинг, мені до нього байдуже. На першому етапі війни стояло завдання й була необхідність, щоб регіон залишався поінформованим, щоб люди працювали, допомагали армії, в тому числі військовим, яким потрібні були інформація і наснага. Ми працювали й по окупантах, щоб вони мали поганий настрій. Тепер це вже не потрібно в такому масштабі, вже працює всеукраїнська інформаційна система. Це дуже круто, як зараз уся Україна об’єдналася в інформаційному полі. Тобто сьогодні немає потреби. Я ж не можу виходити і просто розважати людей, тому що дуже багато роботи. Особисто я вважаю, що мені більше не потрібно з’являтися в медіапросторі дуже часто.
Більше статей Тетяни Безрук читайте за посиланням.