Трамп і Путін зустрілися втретє, якщо не рахувати однієї тривалої телефонної розмови. Через брак інформації про зміст зустрічі доводиться спостерігати за формою.
Загалом кажучи, Дональд Трамп і Владімір Путін в Осаці на полях саміту "Великої двадцятки" не зустрічалися. Вони мали бесіду. Якщо уважно подивитися протокол російського президента на саміті, можна виявити акуратне розділення подій двох типів - зустрічей і бесід. Зустрічався Путін, причому навіть двічі, з главою Китаю Сі Цзіньпіном і прем'єром Індії Нарендою Моді в різних форматах, господарем саміту прем'єром Японії Сіндзо Абе, принцем-наступником Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом Аль Саудом, канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель, президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, Єгипту - Абдул-Фаттахом Сісі, Південної Кореї - Мун Чже Іном. Однак із президентом Франції Емманюелем Макроном, прем'єр-міністром Великої Британії Терезою Мей, президентом ПАР Сірілом Рамафозою і, нарешті, Дональдом Трампом були бесіди.
Навряд чи для США було важливим, як у Росії назвали те, що відбулося між Трампом і Путіним. Американський президент зустрічався з лідерами Китаю, Індії, Японії, Туреччини, Німеччини, встиг через твіт організувати переговори з Кім Чен Ином і перше в історії заходження американського президента на територію КНДР. Американському президентові вистачало турбот і без Путіна. Але, напевно, Трамп теж розумів, що він із Путіним не зустрічається, а має бесіду - цілей не ставили, рішень не ухвалювали, документів не підписували. Сторони просто обмінювалися інформацією. Перед поїздкою до Осаки Дональда Трампа запитали про очікування від зустрічі з Путіним. Він досить зневажливо відповів: "У мене буде дуже хороша бесіда з ним (Путіним. - О.І.). Що я скажу йому, зовсім вас не стосується".
Американських журналістів, що спостерігають за Трампом, постійно гризе одна дивна обставина, яка проявилася й цього разу. Він напередодні саміту публічно вивергнув безліч претензій до країн, з лідерами яких збирався зустрічатися, - до всіх, крім Росії. Слід зауважити, що претензії перед самітом здебільшого вилилися в компроміси під час саміту. Але, чи було навпаки в США з Росією - невідомо, бо мала місце просто бесіда, яка "зовсім вас не стосується".
Усе ж таки помітна відносно більша прозорість цієї зустрічі порівняно з попередніми. Після першої зустрічі в Гамбургу 2017 року, теж на полях саміту "великої двадцятки", у США виник скандал: бесіда була сам на сам тільки в супроводі перекладача, і Трамп нібито забрав після зустрічі всі записи розмови. Окрема велика зустріч у Гельсінкі торік була ще скандальнішою: президенти знову бачилися сам на сам, і потім Трамп відкрито став на бік Путіна і проти власного розвідувального співтовариства в оцінці втручання Росії в американські вибори. Потім восени минулого року скасували зустріч через російську агресію проти українських кораблів і моряків у районі Керченської протоки. Мотиви скасування тоді озвучили публічно, а недоговорене було більш-менш зрозумілим: розслідування російського втручання в розпалі, спогади про Солсбері ще свіжі, поведінка Росії стосовно України - просто кричуща.
На початку травня цього року Трамп телефонував Путіну, і вони розмовляли півтори години про все, але насамперед про Венесуелу - це було зрозуміло з міжнародного контексту на той момент. Особливої заклопотаности в американських ЗМІ те тривале спілкування сам на сам не викликало. Напевно, вважається, що розмова по телефону не може бути таємною і тому обмежує співрозмовників, навіть якщо вони шукають таємної угоди.
Нарешті - зустріч Трампа і Путіна в Осаці, вже третя за ліком. Поки двері кімнати, в якій готувалася бесіда, не зачинилися, Трамп устиг потролити журналістів, а разом із ними й своїх політичних противників у США, які напевне ж максимально розкручуватимуть тему втручання Росії в американські вибори під час президентської кампанії 2020-го. Наступного року Трампу буде нелегко, але минулого тижня в Осаці він був легким. Із гомону журналістів до Трампа долинуло запитання, чи скаже він Путіну, щоб той не втручався у вибори 2020-го. Трамп відразу ж відповів ствердно і, з усмішкою звертаючись до Путіна, сказав: "Не втручайтеся у вибори, містере президент", - потім навів палець на російську делегацію і повторив: "Не втручайтеся у вибори". Присутнім стало весело.
Ця ремарка коштувала Трампу хвилі обурення в американських ЗМІ, орієнтованих на демократів, але без видимих наслідків. Трампу можна було зробити закид щодо стилю його поведінки. Але аж ніяк не запідозрити його цього разу в змові з Путіним. Річ у тому, що бесіда президентів в Осаці відбувалася при безлічі свідків. Білий дім і Кремль урахували колишні помилки й погодили супровід по п'ять персон з кожної сторони. Від Путіна в ряд сиділи (не рахуючи перекладача) міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров, перший віце-прем'єр - міністр фінансів Антон Сілуанов, зовнішньополітичний помічник Юрій Ушаков, прес-секретар Дмітрій Пєсков. З американської сторони за Трампом спостерігали держсекретар Майкл Помпео, міністр фінансів Стівен Мнучін, виконувач обов'язків керівника апарату Білого дому Мік Малвейні, помічник президента з нацбезпеки Джон Болтон, прес-секретарка Білого дому Стефані Грішем, зять і старший радник президента Джаред Кушнер, дочка американського президента Іванка. Разом семеро людей, не рахуючи перекладача й самого Дональда Трампа.
Президенти розмовляли одну годину двадцять хвилин, напевно, при цьому зверталися до супроводжуючих осіб за уточненнями й коментарями, і все це через перекладачів. Тобто часу було зовсім обмаль, щоб поглиблено щось обговорити, а формат не передбачав виголошення слів, які стосувалися тільки президентів і нікого більше. Путін згадав на прес-конференції за підсумками візиту до Японії, що мала місце ще одна бесіда з Трампом - за обідом. Але навряд чи вона була тривалою й ізольованою від оточуючих. За столом Трампа і Путіна розділяв Сіндзо Абе, а переговорити в залі вони могли хіба що на очах у всіх.
Трамп у привітальній промові перед початком бесіди з Путіним сказав, що збирається обговорити "багато речей, включаючи торгівлю, включаючи трохи роззброєння й трохи, зовсім дещицю, протекціонізму, можливо, у дуже позитивному ключі", і взагалі "безліч найрізноманітніших речей". Економіка і торгівля - точно не найважливіша тема у відносинах США і Росії, якщо тільки не йдеться про високотехнологічні товари і послуги, а також санкції, на них накладені. Але Трамп останнім часом неодноразово повертався у висловлюваннях до теми потенціялу економічного співробітництва США і Росії. Можливо, з нерозкритим економічним потенціялом двосторонніх відносин і пов'язане таємниче мовчання Трампа про проблеми для США, що кореняться в Росії. Хочеться вірити, що це інтуїція політичного лідера, котрий дбає про безпечний світоустрій, а не чуття бізнесмена, зайнятого нерухомістю.
Та все ж таки формат зустрічі говорив не так про економіку як таку, як про специфічний аспект економічної взаємодії - фінанси. А зважаючи на роль міністерства фінансів США, можна припустити, що сторони торкнулися проблеми санкцій, тобто майже сакральної теми сучасних американсько-російських відносин. Це справді важливо, і про це немає жодних витоків інформації. Можна розвіяти можливі підозри тим, що формат бесіди та її обмежений час не дозволяли ухвалити якісь важливі рішення. Тим більше що режим санкцій проти Росії з серпня 2017 року визначений у США на рівні закону, а не президентських директив. Та й узагалі невідомо, навіть якщо йшлося про санкції, про які саме - можливо, щодо третіх країн, таких як Іран і Венесуела, в яких Росія зробила економічні й фінансові ставки.
Можна також згадати, що всі попередні зустрічі Трампа і Путіна, хай які компліменти на них промовлялися, закінчувалися посиленням санкцій. Про них уже не згадують, але це не означає, що санкційний тиск на Росію слабшає. Досі він лише зростав, а разом із ним - тиск політичний і військовий. Не далі як у березні було запроваджено санкції у зв'язку з агресивними діями Росії проти України в районі Керченської протоки. У травні запровадили додаткові санкції в рамках "Акта Магнітського". США і Росія нині переживають розрив відносин у рамках Договору про ракети середньої та меншої дальности. У лютому США підписали з Польщею важливий збройовий контракт приблизно на 400 млн дол. і на початку червня розгорнули там додатково тисячу військовослужбовців, попри всю висловлену росіянами стурбованість.
Навряд чи цю динаміку може переломити одна зустріч Трампа і Путіна у присутності Мнучіна й Сілуанова. Причому навіть на цій зустрічі, як визнав Путін, Трамп порушив питання про захоплених українських моряків як одне з основних. Раніше в Росії вважали, що складність відносин пов'язана з внутрішньою політикою США, і одного разу все "розсмокчеться". Але вже наближаються нові вибори президента США, і Трампу, якщо він сподівається на другий строк, потрібні досягнення, а Путін - нехай і перспективний (з погляду Трампа), але явно токсичний актив. Тобто поки що нічого "не розсмокчеться".
Напередодні зустрічі і сам Путін на Прямій лінії, і російські ЗМІ висловлювали помітний скепсис із приводу майбутньої зустрічі. Якщо згадати більш ранні заяви, то вони й поготів були з російської сторони сповнені роздратування - Трамп призначив зустріч через Твіттер, після чого не було жодного уточнення порядку денного й тем переговорів. Схоже, по дипломатичних каналах домовилися лише про форму - бесіда при свідках. Але зміст бесіди визначали на ходу, і, судячи з грайливости Трампа й кривлянь Путіна, зіграв білими цього разу американський президент, а не російський.
Перед самітом "великої двадцятки" з запланованою зустріччю Трампа і Путіна відомий генератор (чи, може, транслятор) російських зовнішньополітичних смислів Фьодор Лук'янов помітив, що між США і Росією просто зник предмет для "великої угоди". Відносини занадто фрагментарні, і не вони визначають сучасний світоустрій. Схоже, що так і є. Тривожне збудження, яке супроводжувало попередні дві зустрічі в очікуванні тієї самої "великої угоди", розвіялося і плавно осіло на електоральних процедурах, які гарантують стабільність найпотужнішої демократії.
На зустрічі Путіна і Трампа не сталося нічого загрозливого для інтересів України. Але не сталося й нічого, що вселяє оптимізм. Політика США все ще захищає від воєнної ескалації з боку Росії. Але всього, або майже всього того, що визначає успіх країни, маємо домагатися самі.