Американська адміністрація послідовно намагається відновити відносини зі своїми ключовими союзниками на Близькому Сході. Втягування США у протистояння з "Ісламською державою" в Іраку й Сирії, удар "томагавками" по сирійському аеродрому в квітні 2017 р. - окремі етапи цього стратегічного курсу. Однак у центрі стратегії була іранська ядерна угода. Саме вона найбільше підірвала довіру арабських союзників та Ізраїлю до Вашингтона. Тому президент Дональд Трамп ніколи й не приховував, що волів би позбутися цього "жахливого" спадку, залишеного попереднім очільником Білого дому Бараком Обамою. Близькосхідні союзники Білого дому також мріяли й закликали скасувати угоду з Тегераном. І ось у вівторок, 8 травня, Трамп заявив про вихід з ядерної угоди, і ми опинилися на порозі нового етапу розвитку ситуації на Близькому Сході. Численність учасників цього процесу і водночас знецінювання багатосторонніх домовленостей, зацементоване рішенням Трампа, однозначно призведуть до ескалації. А головне, що вихід США з угоди аж ніяк не зменшує загрози створення атомної бомби в Ірані. Навпаки, недовіра до домовленостей із Заходом лише посилить позиції тих, хто вважає атомну бомбу єдиною гарантією безпеки. Тож зовсім не виключено, що світ у майбутньому побачить таке, що назвуть уже "жахливою спадщиною Трампа".
Реалізація згаданої стратегії США передбачає подолання як доволі потужного активного, так і пасивного спротиву інших гравців. Саме тому навколо Ірану нині розгорнулася гостра політико-інформаційна боротьба. В епіцентрі знову зійшлися безкомпромісні амбіції тих, хто в липні 2015 р. поставив свої підписи під ядерною угодою. Постійні члени РБ ООН, ЄС, Німеччина та Іран тоді узгодили Спільний всеосяжний план дій, який обмежив ядерну програму Тегерана в обмін на часткове зняття з нього санкцій. Важливим моментом є те, що План був схвалений резолюцією РБ ООН №2231 від 20 липня 2015 р.
Ще в січні цього року Трамп окреслив "дедлайн". Американський президент 12 травня мав подовжити на чергові 120 днів скасування санкцій, накладених Конгресом 2012 року у сфері транзакцій із Центральним банком Ірану. Звільняючи в січні Іран на чотири місяці від санкцій, Трамп сказав, що більше цього не робитиме, якщо до ядерної угоди не буде внесено необхідних змін. При цьому виправляти "жахливі недоліки ядерної угоди з Іраном" мали "європейські союзники". Такий собі ультиматум Європі від Трампа, який наголосив, що це останній шанс і що він залишає за собою право вийти з ядерної угоди.
Проте скоро твіти пишуться, але непросто обіцянки виконуються. Важко уявити, що робилося останніми місяцями в адміністрації Білого дому, яка шукала найкращий вихід зі складного становища. Президент своє бачення сформулював, дату визначив, а механізм реалізації пропонувати - то вже не його справа. А справа ця вельми складна. Недарма попередній державний секретар Рекс Тіллерсон і нинішній міністр оборони США Джеймс Меттіс визнавали, що технічно Іран дотримується положень угоди і що цього не можна просто так ігнорувати. Новий держсекретар Майкл Помпео повністю підтримує позицію президента щодо необхідності досягти нової угоди з Іраном, але шляху до цього не визначено. Тому, коментуючи останніми днями численні новини про вже начебто ухвалене рішення вийти з ядерної угоди з Іраном, Трамп був не такий однозначний у своїх заявах: "Подивимося, що буде. Я вам не кажу, що роблю, однак багато людей думають, що вони самі це знають. До 12-го (травня) ми ухвалимо рішення".
Які ж ключові чинники впливали на ухвалення рішення? По-перше, йдеться про позицію європейських партнерів Вашингтона. Трампу не вдалося заручитися підтримкою Європи. І це потужний удар по трансатлантичній єдності. Верховний представник ЄС у закордонних справах та політиці безпеки Федеріка Могеріні була категорична, наголосивши, що ядерна угода не двостороння, і жодна країна не має права скасувати її дію. Вона також підкреслила, що особливо нині ЄС не може дозволити зупинити імплементацію ефективно працюючої угоди. За її словами, жорсткий механізм моніторингу дозволить запобігти створенню ядерної зброї Іраном, і МАГАТЕ як єдина уповноважена моніторити іранську ядерну програму організація вже 10 разів доповідала про виконання Тегераном своїх зобов'язань. Відповідно до офіційної заяви самої МАГАТЕ від 1 травня, "Агентство не має достовірних даних про діяльність Ірану, пов'язану із розробкою ядерного вибухового пристрою після 2009 року". Генеральний секретар МАГАТЕ Амано Юкія вважає, що провал ядерної угоди стане "великою втратою для ядерної верифікації та багатосторонності".
Лідери Великої Британії, Німеччини і Франції також вважають, що ядерна угода на сьогодні найкращий інструмент, який стоїть на заваді створенню в Ірані атомної бомби. Ангела Меркель і Еммануель Макрон нещодавно відвідали Вашингтон, де іранська тема була однією з ключових під час переговорів. Вони не змогли пом'якшити позицію Трампа і переконати його сприймати ядерну угоду більш позитивно. Зрозумівши безнадійність зусиль, Макрон, імовірно, попросив Трампа дати йому час для спроб домовитися про додаткову угоду. Французький президент визначив, що вона має містити три обов'язкові пункти: 1) доля ядерної програми Ірану після 2025 року; 2) іранська програма розвитку балістичних ракет; 3) деструктивна діяльність Тегерана в регіоні. В цілому це відповідає баченню американського президента, і він не став виключати можливості переговорів з Іраном про нову угоду, яка міститиме надійні гарантії неотримання Іраном ядерної зброї.
Макрон уже "закрутив" човникову дипломатію. Спочатку він узгодив позицію з Великою Британією і Німеччиною, які спочатку не хотіли міняти угоду, але з огляду на позицію Вашингтона змушені прийняти компромісний варіант, пропонований французами. Тепер президент Франції збирається з візитом до Москви 24-25 травня. Макрон сподівається, що Росія допоможе переконати Тегеран прийняти його пропозиції. Певне, він уже й сам пробував це зробити під час телефонної розмови з іранським президентом Хассаном Рухані. Логічно припустити, що єдине, що Макрон міг пропонувати іранському колезі, це не відновлювати ядерну програму, навіть якщо США вийшли з угоди.
Що ж до Росії, то сподівання Макрона заручитися підтримкою Москви в іранському питанні марні. Росія офіційно підтримує виконання ядерної угоди, однак це аж ніяк не применшує факту конкуренції й суперництва з Іраном. Ідеться насамперед про енергетичний ринок ЄС та європейські інвестиції. Іран не приховує планів нарощувати видобуток нафти і радо вітає інвесторів. Росія ж через санкції, спричинені воєнною агресією проти України, залишається за межами цих процесів. Москва і Тегеран також по-різному бачать майбутнє Сирії. Тож зовсім не дивно, що, попри заяви про готовність виконувати ядерну угоду, Росія очікує на поновлення санкцій проти Ірану. Це дасть змогу загальмувати розвиток Ісламської Республіки, зробить її ближчою до Москви і взагалі більш уважною до російських побажань. Режими під санкціями завжди ближчі один до одного.
Другим чинником, на який зважав Трамп і який переважив при ухваленні рішення, є позиція ключових близькосхідних партнерів США - Ізраїлю та Саудівської Аравії. Обидві країни завжди підтримували позицію американського президента щодо скасування ядерної угоди. Якщо раніше обходилося лише заявами, то цього разу ми побачили картинку, нашвидкуруч намальовану ізраїльським прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньягу в PowerPoint. Він стверджує, що ізраїльським спецслужбам вдалося викрасти 55 тисяч документів і 183 диски з інформацією про секретну програму Тегерана з розробки ядерної зброї. Коментуючи конференцію Нетаньягу, Могеріні як голова Спільної комісії з моніторингу імплементації ядерної угоди зазначила, що документи мають бути вивчені передусім експертами МАГАТЕ. Проте жодних аргументів з приводу порушення Іраном визначених домовленостей ізраїльський прем'єр не навів, зазначила вона.
Справді, ізраїльський прем'єр не міг вразити заявою, що Іран хотів створити ядерну зброю. Понад те, цілком можна припустити, що Іран і не відмовився від своїх планів. Він іще більше в них ствердився, побачивши, чого варті навіть багатосторонні угоди. Певно, що й Північна Корея зацікавлено спостерігає за ситуацією. Відповідно до ядерної угоди, Іран зберіг невелику програму збагачення урану. Ця колосальна поступка адміністрації Обами за необхідності дозволяє Ісламській Республіці за відносно короткий проміжок часу розгорнути збагачення урану для виробництва ядерної зброї. Ядерна угода лише дозволила збільшити так званий час прориву, необхідний для виробництва атомної бомби, до одного року, а також поставила ядерну програму Ірану під контроль МАГАТЕ. Водночас саме ця поступка взагалі уможливила підписання угоди.
Трамп має рацію, коли каже, що ядерна домовленість не блокує доступу Ісламської Республіки до атомної бомби, але й її відсутність не тільки цього не гарантує, а навіть збільшує ядерні амбіції Тегерана. Але нині, попри всі політичні погрози й заяви, він намагатиметься до кінця зберігати ядерну угоду, оскільки зацікавлений у максимально відкритій торгівлі зі світом. Іранська економіка тільки-но почала відновлюватися після санкцій, і повернутися тепер знову в ізоляцію - кепська перспектива. Іран хоче використати угоду до кінця і максимально, щоб підійти до чергового етапу протистояння якомога сильнішим і, за необхідності, спроможним виробляти збагачений уран і ракети в достатній кількості. Так, без США угода сильно втрачає в ефективності, але хай так, ніж узагалі нічого. І Рухані підтвердив, що не виключає саме такого варіанта розвитку подій. За його словами, якщо інші підписанти погодяться і далі виконувати ядерну угоду, то й Тегеран залишиться з ними.
Трамп неодноразово казав, що уклав багато чудових угод у своєму житті, однак ніколи не бачив такої поганої, як з Іраном, тому завжди виступав за те, щоб вийти з неї. Цікаво, що Спільний всеосяжний план дій не передбачає механізму виходу, оскільки був розроблений виключно для того, щоб зобов'язати Іран виконувати його положення. З юридичного погляду рішення Білого дому - найгірший варіант. Однак сильну стратегію завжди вирізняла неочікуваність і водночас гнучкість та постійна зміна рішень відповідно до обставин. Американські санкції не будуть поновлені відразу і в повному обсязі. На це знадобиться від 90 до 180 днів. Це, ймовірно, той час, який Трамп дав Європейському Союзу, щоб розпочати переговорний процес і узгодити з Іраном додаткові домовленості. Якщо місія Макрона буде успішною, то це дасть Трампу підстави вважати свої передвиборні обіцянки виконаними. Це м'який, однак від того не менш важкий варіант розвитку подій. Жорсткий варіант передбачає повноцінне поновлення санкційного режиму проти Ірану всіма учасниками. Складно уявити, до чого саме це призведе, проте ми точно станемо свідками серйозної ескалації. Головне, щоб обійшлося без знищення супротивника. Це також характерна риса сильних стратегій. Чи є такою стратегія Трампа? Подивимося по його спадщині.