Вибори до законодавчих зборів Палестинської автономії 25 січня стали не стільки перемогою «Хамаса», скільки поразкою тієї політичної еліти, яка правила автономією з 1993 р. Палестинське суспільство втомилося від корупції і некомпетентності фатхівської адміністрації. Перемогу на виборах «Хамасу» забезпечили аж ніяк не голоси затятих ісламістів, а помірковані й цілком світські виборці, котрі зважилися нарешті провчити корумпованих чиновників.
Творець Палестинської автономії у її теперішньому вигляді Ясір Арафат і його найближчі бойові товариші з легендарного колись передового загону палестинського опору «Фатх» за трохи більш як десять років свого правління перетворилися в очах пересічних палестинців на банальних чиновників, не здатних вирішити нагальні проблеми палестинського суспільства. Створена Арафатом система патерналізму забезпечувала йому контроль над останнім. Після смерті Арафата Махмуд Абас не зумів або не схотів змінювати створену його патроном систему, яка на той час опинилася в не меншому занепаді, ніж її творець. Усе це не могло не викликати протесту, особливо з огляду на успішну соціальну політику, яку проводить «Хамас». Тож не дивно, що в одномандатних округах його представники легко обійшли фатхівців.
Ще однією проблемою, яка залишилася у спадок від Арафата, була квазінаціональна сутність Палестинської автономії. Партія влади створювала лише ілюзію існування держави. Власне, автономія й надалі залишається ізраїльським проектом, що існує в межах, визначених Ізраїлем. І якщо на першому етапі палестинці погоджувалися з такою формою державності, то згодом разом із погіршенням їхнього матеріального становища зростало розчарування.
Конфлікт між «Хамасом» і «Фатхом» має, звісно ж, і важливий ідеологічний вимір. Ісламізм насамперед кидає виклик арабському світському націоналізму, яскравим представником якого є «Фатх». Тому поразку палестинських націоналістів на виборах можна розглядати як один із критичних моментів новітньої історії арабського світу. Перемога «Хамаса», безумовно, матиме наслідком активізацію їхніх однодумців у сусідніх країнах.
Минув тиждень після палестинських парламентських виборів, і шок світової спільноти, спричинений перемогою радикального ісламістського руху «Хамас», починає потроху слабшати. Формула wait and see (почекаємо і побачимо), вироблена спонсорами процесу близькосхідного врегулювання — ЄС, США, ООН і Росією — зберігає поки що простір для маневру всім політичним силам, насамперед самому «Хамасу».
У «Хамаса» є два-три місяці для визначення своєї позиції щодо ключових питань: визнання права Держави Ізраїль на існування, відмови від насильства і визнання укладених раніше угод між Ізраїлем і ПА.
Щодо останнього пункту попередніх умов, висунутих «квартетом», лідери «Хамаса» вже дали досить чітку відповідь. Ісмаїл Ханія, котрий очолює виборчий список, визнав мирні угоди «здійсненим фактом» і, хоча «вони завдали шкоди арабській землі», Хамас «не намагатиметься досягти неможливого», тобто денонсації угод.
Із визнанням за Ізраїлем права на існування справи обстоять набагато складніше. Зміна позиції щодо цього питання означатиме для «Хамаса» відмову від ключових положень своєї хартії, у якій уся земля Палестини розглядається як єдина й неподільна, дана Аллахом прийдешнім мусульманським поколінням до дня Страшного суду. «Ні президент або король, ні всі президенти і королі, ні будь-яка організація, зокрема палестинська або арабська, — йдеться у хамасівській хартії, — не мають права віддавати навіть п’ядь цієї території». Поки що «Хамас» запропонував перемир’я терміном від 10 до 15 років. Надалі, міркують лідери руху, за дотримання прав палестинського народу Ізраїль може бути визнаний.
Відмова від насильства є для «Хамаса» не менш проблематичним рішенням. «Ісламський рух опору» (повна назва організації) розцінює збройну боротьбу як невід’ємну частину своєї стратегії. Навіть більше — наполягає на тому, що саме їй «Хамас» завдячує успіхом. Передвиборне гасло про те, що «за п’ять років повстання ми зробили більше, ніж за десять років переговорів» неоднозначно свідчить про це. Водночас «Хамас» із кінця минулого року дотримувався перемир’я, і свідчень про участь бойовиків бригад Ізз ад-Діна Кассама у терактах не зафіксовано. Насправді це означає лише те, що протягом кількох місяців він не брав на себе відповідальності за вчинені теракти.
З іншого боку, в ізраїльській пресі все частіше висловлюється думка, що недоцільно чекати на формальне скасування пунктів Хартії й офіційного визнання «Хамасом» Ізраїлю. Сам факт того, що ця організація взяла участь у парламентських виборах, які проводилися в рамках домовленостей Осло, свідчить про визнання нею de facto не лише результатів мирного процесу, а й очевидних політичних реалій, зокрема існування Ізраїлю. Така логіка зовсім не відміняє жорсткої реакції ізраїльського уряду на те, що відбувається. Виконувач обов’язків прем’єр-міністра Ехуд Ольмерт на екстреній нараді кабінету заявив, що Ізраїль ігноруватиме сформований «Хамасом» уряд і не допустить його лідера Ісмаїла Ханію на Західний берег. Як перший превентивний захід було заморожено 200 млн. шекелів податкових і митних зборів на імпортні товари, ввезені до ПА через Ізраїль. Про призупинення фінансової допомоги в разі формування хамасівського уряду заявили також найбільші спонсори ПА — ЄС і США.
Очевидно, що на керівництво «Хамаса» чиниться масований тиск, але наскільки ефективним він буде, прогнозувати поки не візьметься ніхто. Лідери руху категорично відмовляються йти на поступки, й у відповідь розгортають пропагандистську кампанію в арабських і європейських країнах. За словами одного з керівників «Хамаса» Ях’ї Мусі, метою такої кампанії є доведення до відома світової спільноти того факту, що їхня перемога — «не лише перемога демократії, а й перемога конструктивних і прагматичних сил палестинського суспільства над корупцією і безвольністю колишнього керівництва». Другим, і головним, завданням цієї кампанії є залучення ресурсів, що знадобляться в умовах можливої фінансової блокади. У програмній статті, опублікованій 1 лютого в газеті The Guardian, член політбюро «Хамаса» Халед Мішаль, який у найближчому майбутньому планує відвідати країни Перської затоки, закликав «арабських братів» підтримати палестинців. Сирія і Саудівська Аравія уже висловили готовність піти на це. За оцінками ізраїльських експертів, «Хамас» здатний також мобілізувати ресурси по лінії арабських неурядових організацій, але цього буде явно недостатньо для повноцінного функціонування державного апарату автономії.
У ситуації, що склалася, украй важливою є позиція не лише країн — членів «квартету», а й ключових арабських країн, першою серед яких, безумовно, є Єгипет. Слід зазначити, що багато в чому завдяки зусиллям єгипетського керівництва, і особливо глави єгипетських спецслужб Омара Сулеймана, досягалися не лише угоди про перемир’я між «Фатхом» і «Хамасом», а й здійснювалися опосередковані контакти між Хамасом та ізраїльським керівництвом. Протягом останніх днів у Каїрі тривали постійні консультації щодо поточних подій як із ізраїльтянами (міністром закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні), так і з палестинцями (президентом ПА Махмудом Абасом). У результаті єгипетське керівництво сформулювало досить жорсткі умови формування хамасівського уряду, яке відбудеться лише у разі беззастережного виконання уже відомих трьох вимог: припинення насильства, визнання угод Осло і права Ізраїлю на існування.
Нині ключова проблема полягає у тому, яким чином «Хамас» розпорядиться владою. Навіть упевнена перемога не гарантує йому домінуючого положення у палестинському суспільстві. Переможений «Фатх» і надалі залишається ключовою політичною силою, цілком спроможною оговтатися після поразки. «Хамас» не має досвіду управління країною. Його єдність — це єдність опозиції, що бореться за владу, а його чесність — чесність руху, який ніколи не розподіляв контракти на ремонт шляхів, іронізують навчені досвідом фатхівці. Партія, не готова до управління, може дуже швидко перетворитися на те, проти чого вона так ревно виступала, перебуваючи в опозиції. Принаймні ізраїльтяни дуже сподіваються на це.
Існує інша, в міру оптимістична точка зору, яку поділяють, зокрема, деякі ізраїльські оглядачі. Прихід до влади «Хамаса» вони розглядають як реальний шанс досягти нарешті миру на Близькому Сході. Логіка їхніх міркувань полягає у тому, що переговори з Арафатом і Махмудом Абасом нічого не дали для припинення терактів проти Ізраїлю переважно тому, що «Фатх» був не в змозі контролювати бойовиків «Хамаса» та «Ісламського Джихада». А тепер, коли «Хамас» одержить міністерські портфелі і стане прямим учасником переговорів, узявши на себе всю повноту відповідальності за їх можливий провал перед палестинськими виборцями, він просто змушений буде вдатися до співпраці. Мир, як відомо, укладається з ворогами, а найкращий мир укладається з найгіршим із ворогів. Стимулом для продовження «Хамасом» переговорів з Ізраїлем може стати необхідність вирішення безлічі нагальних проблем пересічних палестинців. У цих умовах бажання йти на конфронтацію, мабуть, поменшає.
Якщо ж «Хамас» не пом’якшить своєї позиції, відмовившись визнавати Ізраїль, і продовжить збройну боротьбу, це неминуче спричинить подальшу ескалацію насильства, економічні санкції і військові репресії. У результаті «Хамас» втратить підтримку виборців і програє наступні вибори. За такого повороту подій політичний крах «Хамаса» може статися навіть набагато раніше.
Тим часом «Хамас» більше заклопотаний не зовнішньополітичними, а внутрішніми палестинськими проблемами. Головне його завдання — якнайшвидше взяти під свій контроль механізми управління ПА. «Хамас» потребує швидких і помітних для виборця дій, що допоможуть йому закріпити підтримку палестинців. Що робити «Хамасу» насамперед? Створити робочі місця і вирішити більш масштабні економічні проблеми без підтримки Ізраїлю він явно не в змозі. Він може лише продемонструвати більш справедливий розподіл наявних ресурсів. Найпростіше було б привселюдно покарати найодіозніших корупціонерів. Соціальне замовлення на це існує. Палестинська вулиця радіє нині з одного — що колишні можновладці стануть тепер такими ж безправними, як і всі.