Коли після гучної історії зі змінами в уже ухваленому російським парламентом і схваленому президентом бюджеті на поточний рік комуністи розпочали кампанію з винесення вотуму недовіри уряду Михайла Касьянова, більша частина спостерігачів розцінила це виключно як прояв весняної пропагандистської активності Геннадія Зюганова та його соратників. Комуністам, які після перемоги на президентських виборах Володимира Путіна, по суті, остаточно перетворилися на ще одну «партію влади», просто необхідно, хоча б інколи, демонструвати опозиційність — у противному випадку вони ризикують втратити певну частину свого електорату. Хтось вважатиме, що якщо вже голосувати за владу, — то за «Единство». А хтось перекинеться на бік нечисленних комуністів-радикалів із РКРП і «Трудовой России». Отже, скористатися нагодою з перекроювання бюджету комуністам сам Бог велів. Вірніше, на думку багатьох обізнаних, не Бог, а президент. Путін погодився з рішенням КПРФ розпочати збір підписів, мабуть, вважаючи, що це збадьорить уряд і змусить його членів серйозніше подумати про завтрашній день. Тим паче, що насправді кабінету нічого не загрожувало: у комуністів в нинішній Думі все одно немає достатньої кількості голосів, щоб винести вотум недовіри. Можливість підтримки вотуму пропрезидентською фракцією «Единство» якось навіть серйозно не сприймалася, хоча відповідні витікання інформації були закинуті в ЗМІ ще минулого тижня.
Бомба вибухнула в понеділок, коли спочатку неназвані джерела в «Единстве», а потім і заступник керівника фракції Франц Клінцевич підтвердили, що депутати від «Единства» збираються приєднатися до комуністичної ініціативи. Вотум раптово набув цілком реальних обрисів: щоправда, і в комуністів, і в «Единстве», разом узятих, голосів не вистачає, але їм відразу ж пообіцяв підтримку своєї фракції Володимир Жириновський. Жириновський, можливо, сам того не бажаючи, озвучив намір кремлівських ляльководів російського парламенту.
Справді: у понеділок представники «Единства» мотивували своє прагнення приєднатися до вотуму недовіри зовсім не ворожістю до уряду, а навпаки, найпалкішою до нього любов’ю. У фракції вважали, що дають змогу президенту не уряд відправляти у відставку, а Думу розпустити. І провести дострокові вибори до нижньої палати, які, на думку кремлівських аналітиків, принесуть «Единству» великі дивіденди й зменшать вплив КПРФ. Проте вже наступного дня лідер фракції Борис Гризлов пояснював саму можливість постановки питання про недовіру уряду ініціативою регіональних організацій «Единства» — тобто йдеться не про нові вибори, а про новий кабінет. А можливо, про те й інше. Чи зовсім ні про що?
Ситуація справді дивна. Зовсім незрозуміло, навіщо Росії нові парламентські вибори. Дума й слухається президентську адміністрацію так, як жодний парламент до неї. Ніхто не може чітко пояснити, навіщо Володимирові Путіну змінювати уряд саме сьогодні — якщо, звичайно, ситуація, що склалася в Думі, має на меті не стільки розпуск парламенту, скільки відставку кабінету. Адже якщо уряд Касьянова піде зараз, до початку будь-яких серйозних видимих потрясінь в економіці, у момент відносної стабільності, то відповідальність за проблеми, які можуть виникнути в майбутньому, неминуче ляже на президента, а не на міністрів, відправлених ним у відставку.
Пояснення цьому може бути одне — розбіжності в оточенні глави держави. Стає очевидним — власне, Америки я тут нікому не відкрию, — що навколо Володимира Путіна сформувалося кілька угруповань, які прагнуть використовувати близькість до першої особи для вирішення власних політичних і економічних проблем. Адже ясно ж, кому вигідні вибори — тим, хто заробить на передвиборних кампаніях не один мільйон рублів, значно підвищить свої акції у владі й доведе необхідність президенту. Таких людей навколо президента достатньо. Путін може більш-менш прислухатися до порад заступника глави адміністрації Владислава Суркова, політолога Гліба Павловського, міністра інформації Михайла Лєсіна в «мирний час», але в період виборів вони стають просто незамінні. (До речі, саме Павловський у своїх Інтернет-виданнях докладно і першим обгрунтував необхідність проведення дострокових виборів.) І зрозуміло, кому вибори не вигідні — тим, хто прагне до збереження статус-кво, кого влаштовує уряд Касьянова й нинішня Дума, слухняність якої була забезпечена ще при попередньому президенті.
Найяскравіший представник цього угруповання — глава президентської адміністрації Олександр Волошин. Між цими двома полюсами потенційних іміджмейкерів і реальних адміністраторів — найближче оточення Путіна. Цим людям не дуже подобається уряд, вони хотіли б його позбутися. Мабуть, секретар Ради безпеки Сергій Іванов ще не забув про час, коли на нього дивилися як на реального наступника Михайла Касьянова. Проте й нові парламентські вибори людям Путіна не дуже потрібні. І кожне з трьох угруповань тягне ковдру на себе, обробляючи керівників парламентської фракції «Единства», які перебувають в очевидній розгубленості. Це лише приблизна розстановка сил, адже існують ще й нюанси в настроях представників кожної із груп. Адже поза проблемою дострокових виборів Волошин і Сурков співіснують цілком гармонійно! І, таким чином, саме зараз кремлівські можуть перебувати в пошуках компромісу. А думцям просто належить сидіти й чекати, що про них вирішать у Кремлі — дуже вони слухняні чи не зовсім.
Особливості російського законодавства такі, що навіть у випадку, якщо вотум недовіри кабінету Касьянова винесуть, у президента немає ніякої змоги розпустити нижню палату. Він може зробити це лише в тому випадку, якщо Дума повернеться до цього питання протягом трьох місяців і знову висловить недовіру кабінетові. Проте відправити уряд у відставку Володимир Путін зможе відразу ж після першого негативного голосування. Звісно, якщо захоче. Що майже виключено: Росію, швидше за все, очікує затяжна політична гра.