Росія і Венесуела вирішили провести перші спільні морські навчання двох країн у Карибському басейні — у зоні відповідальності нещодавно реанімованого 4-го флоту США. Навчання заплановано на 10—14 листопада в територіальних водах Венесуели. У маневрах із венесуельського боку візьмуть участь кораблі, підводні човни та бойові літаки. Російська участь більш деталізована — чотири кораблі Тихоокеанського флоту і близько тисячі осіб особового складу разом із батальйоном морської піхоти, підводні човни та стратегічні бомбардувальники Ту-95МС.
Поява російських кораблів у Карибському басейні — дзеркальна відповідь на появу кораблів країн — членів НАТО в Чорному морі біля берегів Грузії. Можливо, саме ці маневри мав на увазі російський прем’єр-міністр Володимир Путін, коли на початку вересня заявив, що російська реакція на присутність американських кораблів у Чорному морі буде адекватною. Перед цим, 30 серпня, президент Росії Дмитро Медведєв висловлював невдоволення у зв’язку із доставкою гуманітарної допомоги Грузії військовими кораблями США: «Цікаво, як би вони почувалися, коли б ми зараз відправили гуманітарну допомогу з використанням нашого флоту до країн Карибського басейну, котрі нещодавно постраждали від відомих руйнівних буревіїв».
Крім навчань, заходження в один із портів Венесуели здійснить ряд кораблів ВМФ Росії. Зокрема йдеться про важкий атомний ракетний крейсер «Петр Великий» і великий протичовновий корабель «Адмирал Чабаненко». А російські протичовнові літаки будуть тимчасово розміщені на аеро-
дромі цієї країни до кінця 2008 року. При цьому два стратегічні бомбардувальники дальньої авіації Ту-160 («Білий лебідь») уже здійснили політ, за планом повітряного патрулювання в Північному Льодовитому океані та Атлантиці, із посадкою у Венесуелі. Заступник начальника Генштабу ВР РФ Анатолій Ноговіцин заявив із цього приводу: «Ми полетіли до Венесуели в рамках зміцнення військового співробітництва. Такі перельоти дуже потрібні льотчикам ВПС Росії. Досить, ми засиділися вдома, і час освоювати нові регіони світу».
Президент Венесуели Уго Чавес і прибуттю Ту-160 до країни, і майбутнім морським маневрам одразу надав суто політичного забарвлення. За його словами, бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю, прибули до південноамериканської країни для зміцнення військових зв’язків і протидії регіональному впливу США. Втім, президент Венесуели визнав за необхідне підкреслити, що прибуття бомбардувальників не пов’язано із ситуацією на Кавказі, яка в останній місяць серйозно ускладнила відносини Москви і Вашингтона. За словами Чавеса, можливість візиту російських військових кораблів до Венесуели наприкінці поточного року і проведення спільних військово-морських маневрів обговорювалася під час його візиту до Москви в липні цього року.
Самі ж американці до цих планованих дій росіян у прибережних водах Венесуели поставилися поки що досить спокійно. Заступник держсекретаря з питань країн Західної півкулі Томас Шеннон сказав, що «наміри в обох сторін тут різні». А представник зовнішньополітичного відомства Вашингтона Шон Маккормак у коментарі про морські навчання сказав, що «росіяни знайшли кілька кораблів, які можуть так далеко дійти». Хоча його ж коментар щодо появи в цій зоні «білих лебедів» був жорсткішим. За його словами, адміністрація президента США Джорджа Буша вважає послані Росією до Венесуели стратегічні бомбардувальники Ту-160 «активами епохи холодної війни» і, отже, «США будуть відстежувати цілі майбутніх навчань РФ і Венесуели за участю цих бомбардувальників».
Кожний Ту-160 може нести по 12 стратегічних крилатих ракет Х-55, здатних доставити ядерний боєзаряд на відстань 3 тис. км. Поява таких літаків у безпосередній близькості до Америки, природно, криє в собі потенційну загрозу. І хоча росіяни заявили, що «білі лебеді» не несуть у своїх відсіках зброї, а виконують суто тренувальні польоти на злагодженість, на всьому шляху до Венесуели Ту-160 супроводжували винищувачі F-16. При цьому ракетоносці були двічі умовно перехоплені авіацією НАТО.
На тлі всіх цих заяв і обстановки, що складається у відносинах між усіма учасниками пасьянсу — Каракасом, Москвою і Вашингтоном, і польоти, і військово-морські навчання є традиційним прикладом демонстрації сили з боку Росії. Але що далі?
Для забезпечення в цьому регіоні постійної російської військової присутності Москві потрібно докласти серйозних зусиль щодо розгортання необхідної інфраструктури. Чи то на Кубі, чи то у Венесуелі. Ця інфраструктура повинна мати все — системи розвідки, зв’язку, захисту, склади з паливом, боєприпасами тощо. Такий крок потребуватиме значних фінансових ресурсів. Такі ресурси Москва може навіть знайти. Хоча б тому, що поки що Росія має потужний стабілізаційний фонд і витрачати його особливо нема куди. Зате його залюбки проїдатиме військово-промисловий комплекс.
Однак навряд чи ці гроші закопуватимуть у землю на Кубі чи Венесуелі. Це нераціонально. По-перше, політичні перспективи харизматичного, але не менш ексцентричного президента Венесуели Уго Чавеса є невизначеними. Тому розвиток таких форм співробітництва, як відкриття військових баз, для російського політичного та військового керівництва має сенс за посилення контролю над усіма політичними процесами в тій чи іншій країні. А це завжди занадто ризиковане заняття.
У силовому порівнянні Сполучені Штати мають значно більше не лише економічних, фінансових, а й військових можливостей у басейні Карибського моря. З першого липня в районі Карибів і Південної Америки відтворено 4-й флот США, скасований кілька десятків років тому. Мотивація реанімації: ВМС і міністерство оборони визнали важливість регіону на південь від США, а це — Карибське море, західна частина Атлантики і східна частина Тихого океану. Одне із завдань цього флоту — постійне патрулювання в регіоні, забезпечення військового прикриття, протидія тероризму, допомога при проведенні гуманітарних операцій. Останнє, до речі, в американських документах, що регламентують діяльність флоту, сприймається як норма, хоча й дивує росіян — коли кораблі США в рамках гуманітарної місії з’являються біля Грузії. При цьому потенціал 4-го флоту буде порівнянний із флотами США в Індійському океані (5-й),
в Атлантиці та Середземному морі (6-й), Тихому океані (7-й).
Але якщо кораблі Тихоокеанського флоту РФ в майбутньому навряд чи будуть частими гостями в цьому регіоні бодай через віддаленість своїх баз, то можливість подальшого використання російською авіацією аеродромів у Венесуелі на регулярній основі заперечити не можна. Щоправда, без ефективного протиповітряного прикриття гратися в прильоти до Венесуели й вильоти з неї дорогих стратегічних бомбардувальників типу Ту-160 або протичовнових літаків немає сенсу. Сам Чавес, до речі, цього тижня вже заявив про те, що, крім підводних човнів, планується також придбати у РФ комплексну систему протиповітряної оборони, оснащену сучасними радарами та ракетними установками. На цей час лише кілька об’єктів на території Венесуели прикриті установками ППО з радіусом дії 10 км. Нова ж система ППО — якщо її буде створено на базі, наприклад ЗРК типу С-300, — дасть змогу відстежувати повітряні цілі (включаючи ракети противника) на відстані 200 км.
Такі цілі можуть бути знищені за 100 км до підльоту до території Венесуели. Поява ЗРК великої дальності у Венесуелі є загрозою для всього каналу переміщення авіації США в цьому повітряному коридорі.
Чутки про переговори між Москвою і Каракасом із приводу «трьохсоток» циркулюють уже близько року. Але Москва раніше відмовляла Каракасу насамперед із політичних міркувань — присутність цих високоефективних комплексів у регіоні могла викликати негативну реакцію тих же Штатів. Але ж тепер розклад зовсім інший. Поява С-300 у Венесуелі — одна з можливих асиметричних відповідей на розміщення американських об’єктів ПРО в Польщі і Чехії. Саме створення Росією протиповітряної парасольки з використанням території Венесуели означатиме, що Росія таки наважилася позмагатися силою з Америкою в цьому регіоні, а не лише постачати зброю Каракасу, як раніше.
До речі, хоча військово-політичне зближення Москви і Каракаса стало особливо помітним із 2001 року, самі закупівлі зброї активізувалися після 2005-го. Оскільки саме цього року США запровадили ембарго на поставки озброєння Венесуелі, що істотно обмежило можливості Чавеса із придбання західної військової техніки. Вже 2005 року на перших трьох великих контрактах Росія заробила на Венесуелі близько 500 млн. дол. Це стосувалося великих поставок стрілецького озброєння, вертолітної техніки — бойових і транспортних вертольотів. 2006-го було підписано контракт на 1,5 млрд. дол. на поставку 24 російських винищувачів Су-30МК і озброєння для них. А загальний обсяг підписаних контрактів між Москвою і Каракасом на 2008 р. самі російські експерти оцінюють у 3,8 млрд. дол. Цей пакет замовлень виводить Венесуелу в першу четвірку країн разом із Китаєм, Індією та Алжиром, котрі найактивніше співробітничають із Росією на збройовому ринку.
Проте альянс між Каракасом і Москвою має не лише військовий вимір. Дві країни володіють таким серйозним «силовим» ресурсом, як енергоносії. Саме нафтові та газові свердловини й ціни на вуглеводні дають можливість цим країнам гратися в солдатиків. Але такі забави відразу стають обтяжливими, якщо доходи від експорту нафти й газу починають зменшуватися...