Часи, коли з’їзди партій в Америці збиралися для того, щоб вирішити, кого саме зі своїх лав висунути кандидатом у президенти, залишилися в минулому, і прізвища обранців нині відомі заздалегідь. Проте чотириденне дійство, що відбувалося минулого тижня в Бостоні під брендом «з’їзд Демократичної партії з висування Джона Керрі та Джона Едвардса для участі в майбутній виборчій кампанії», просто формальністю назвати ніяк не можна. Чотири тисячі депутатів-демократів приїхали туди продемонструвати своїм висуванцям одностайну партійну підтримку, а подивитися, як у них це виходить, зібралося понад п’ятнадцяти тисяч журналістів.
Власне, ця катавасія саме й влаштовується для того, щоб посадити всю країну на чотири дні перед екранами телевізорів і згодувати їй кінську дозу політичної реклами. З цим завданням демократам удалося впоратися досить добре: як свідчать опитування, програмний виступ Керрі в завершальний день з’їзду дивилися більше телеглядачів, ніж виступи кандидатів на аналогічних з’їздах у минулому. Проте до істотного зміцнення позицій демократів це не призвело. І річ тут зовсім не в посередніх ораторських здібностях Керрі, який, до речі, цього разу тримався значно вільніше, ніж звичайно. Проблема полягає в крайній поляризації американського суспільства, що розділилося практично на два рівних, але протилежних табори, виборчі переваги яких від передвиборних програм кандидатів практично не залежать.
Як показали опитування, проведені напередодні з’їзду демократів, більше половини американців не мають чіткого поняття про те, що являє собою Керрі як людина і політик. Проте лише один із десяти визнав, що наразі не визначився, за кого голосуватиме. Саме на таких виборців і робили ставку політтехнологи від демократів. Вони не сподівалися перетягти на свій бік переконаних прибічників Буша й не боялися втратити підтримку його запеклих опонентів із протилежного табору. Тому головною ідеологічною установкою на з’їзді була вимога не зловживати критикою нинішньої американської адміністрації. По-перше, тому що цим і так займаються всі, кому не лінь. А по-друге, надмірна агресивність щодо Буша може відстрахати тих, чиї політичні симпатії розосереджені між двома основними кандидатами.
Промовці на з’їзді (а їх набралося близько шістдесяти) передусім закликали одностайно підтримати таку прекрасну людину та політика, як Джон Керрі. Найдовше (25 хвилин) про це говорив Білл Клінтон, котрого представила його дружина Хілларі. Популярність колишнього президента США надзвичайно висока, і його підтримка дуже потрібна Керрі. Хоча злі язики постійно нагадують про те, що програш Керрі цього року значно підвищує шанси на висування Хілларі кандидатом від демократів на виборах 2008 року. Проте Клінтон зірвав шквал оплесків тим, що героїчне минуле нинішнього кандидата протиставив ухилянню від виконання військового обов’язку не тільки Буша і Чейні, а й власному.
Організатори з’їзду заготовили чимало козирних карт, серед яких головними вважали виступи Альберта Гора, Джиммі Картера, дружини Керрі Терези Хайнц і навіть Рона Рейгана, сина колишнього президента-республіканця. Всі вони говорили про втрати, що понесла Америка на зовнішньому й внутрішньому фронтах після того, як перемогу на виборах 2000 року несправедливо відібрали в демократів. Та при цьому лише в’єтнамська карта виявилася розіграною справді вдало. Виступ члена палати представників Девіда Олстона, який у В’єтнамі служив на патрульному катері під командуванням лейтенанта Керрі, а також особиста присутність відомих генералів, адміралів і менш високопоставлених в’єтнамських ветеранів привели до різкого зростання рейтингу Керрі саме в цій країні серед американських виборців.
Проте в цілому стрімкого зростання рейтингу Керрі після з’їзду не сталося. За версією журналу Newsweek, за Керрі тепер готові віддати голоси 52 відсотка виборців, а за Буша — 44. Три тижні тому це співвідношення було приблизно таким самим: 51 проти 45. Рейтинг USA TODAY/CNN/Gallup дає інші результати, хоча також на користь Керрі: 50 проти 46 (попередні дані — 48 проти 46). А рейтинг газети The Washington Post, опублікований у день початку з’їзду, і зовсім вивів на перше місце Буша: 48 проти 46. Журналісти відразу ж нагадали, що зростання рейтингу кандидата на три-чотири відсотка після з’їзду цілком можна розцінити як тимчасове явище, тим паче, що попереду ще з’їзд Республіканської партії. Після аналогічного з’їзду 2000 року рейтинг Гора зріс на вісім відсотків, і перемога йому не дісталася. А от Клінтон, який «наварив» на з’їзді 1992 року 16 відсотків, господарем Білого дому все-таки став.