Вбивство журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої у Словаччині спричинило масштабну політичну кризу.
Прем'єр-міністр Роберт Фіцо подав у відставку, і президент Андрей Кіска уповноважив віце-прем'єра Петера Пеллеґріні на формування нового уряду. Жорстока розправа над журналістом викликала найбільші в країні протести від часу Оксамитової революції 1989 р., які навряд чи завершаться після косметичних змін в уряді. І, хоча три коаліційні партії вдають, що вихід із політичної кризи знайдено, - опозиція та громадські активісти переконані: оновлення "захопленої" олігархічними кланами держави лише почалося.
В Україні на загадкове поняття "захоплення держави" можна натрапити, хіба що гортаючи міжнародні звіти про боротьбу з корупцією або штудіюючи академічні праці про особливості державного будівництва посткомуністичних держав у перехідний період. І аж ніяк не тому, що в нас його начебто немає. Радше, в публічному дискурсі це поняття рідко виокремлюється й частіше вкидається до мішка різноманітних проблем із загальною етикеткою "корупція". "Захоплення держави" зазвичай позначає тісний зв'язок чи навіть взаємопроникнення приватного бізнесу і влади для лобіювання потрібних законів і поправок, отримання преференцій та "відкатів", внаслідок чого рішення приймаються не в публічних, а у приватних інтересах.
Натомість у Словаччині, найбільшою проблемою якої для ведення бізнесу Індекс глобальної конкурентоспроможності Світового економічного форуму 2017-2018 рр. визначає корупцію, ставлячи на друге місце - неефективність бюрократичної системи, це поняття доволі звичне. Усвідомлюючи нагальність проблеми, напередодні парламентських виборів 2016 р. низка словацьких неурядових організацій навіть започаткувала громадську ініціативу проти "захоплення держави".
"Захоплення" приватними інтересами держави передусім у постсоціалістичних країнах аж ніяк не пояснюється орієнталістським псевдоаргументом особливої схильності європейців Сходу до корупції. Цьому, радше, сприяли структурні особливості - швидкі й радикальні трансформації політичних та економічних інституцій, брак розвиненої партійної системи, переписування наново величезної кількості законів та регулювань, масштабна приватизація з безпрецедентним перерозподілом благ і, зрештою, відсутність інституцій, які б могли стримувати чи контролювати корупційні процеси.
У політичному житті Словаччини "захоплення держави" виявлялося завдяки періодичним корупційним скандалам і викриттям. Варто згадати, наприклад, скандал "Горила" 2011-2012 рр., коли записи словацької розвідки за 2005-2006 рр. начебто зафіксували численні розмови високопосадовців і бізнесменів, які обговорювали "відкати" за тендери й контракти з приватизації, відтак оголивши питання корупції для широкого загалу. Це викликало протести і вплинуло на результати виборів 2012 р., однак структурно ситуацію не виправило.
Розслідування і протести нагромаджувалися і в наступні роки. У 2017 р. відбулася низка мітингів за відставку близького соратника прем'єра Фіца, міністра внутрішніх справ Роберта Каліняка, однак вони не мали ані розмаху, ані серйозних наслідків. Фіцо регулярно запевняв у своїй відданості боротьбі з корупцією і навіть зустрічався з представниками Transparency International. З 2004 р. в країні діють спеціальний антикорупційний суд і спеціальний антикорупційний прокурор, однак кількість засуджених високопосадовців надзвичайно мала.
Додаткова проблема полягає в тому, що і теоретичні дослідження, і повсякденна практика вказують на брак прямої кореляції між рівнем корупції та ефективністю держави. Напередодні парламентських виборів 2016 р. шеф-редактор часопису Týždeň Штефан Гриб запросив представників ініціативи проти "захоплення держави" на дискусію. Основне питання звучало так: якщо уряд реалізовує основні реформи, але залишає собі лазівки для збагачення, - то що робити громадським активістам? Діяти еволюційно, надаючи урядовим структурам пропозиції для точкових покращень? Чи діяти революційно?
Справді, ситуація у Словаччині аж ніяк не видавалася критичною. Приєднавшись до ЄС, країна демонструвала непогані темпи економічного зростання та солідні макрофінансові показники. У 2009 р. Словаччина стала другою посткомуністичною державою, що успішно перейшла на євро. На міжнародній арені Словаччина вигідно вирізнялася на тлі своїх сусідок - Угорщини та Польщі, які зайшли у прямий конфлікт з інституціями ЄС. Вона солідаризувалася з іншими країнами Вишеградської четвірки щодо проблеми біженців, однак намагалася обмежувати популістичний дискурс потребами внутрішньої політики, у зовнішній же відіграючи назагал проєвропейську роль. Останнім успіхом на цьому шляху стало досягнення компромісу з Австрією і Францією у питанні реформування соціальних прав робітників зі Сходу ЄС у його західних країнах.
Від 2006 р. на парламентських виборах у Словаччині перемагала партія SMER ("НАПРЯМОК - соціальна демократія"), що дозволяло утримувати стабільність. Правда, на останніх парламентських виборах у 2016 р. SMER була змушена, замість однопартійного уряду, створити коаліцію аж із трьома партнерами - орієнтованою на угорську меншину правоцентристською MOST-HкD, правоцентристами-новачками #SIEŤ ("Мережа") та націоналістичною Словацькою національною партією. Після швидкого розпаду фракції #SIEŤ решті довелося кілька разів переглядати умови коаліційної угоди.
25 лютого 2018 р. журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його наречену було знайдено застреленими, щоб не сказати - показово страченими, у власному будинку. Останнє розслідування Куцяка, що проводилося у співпраці з Чеським центром розслідувальної журналістики і міжнародним Центром дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP), стосувалося діяльності італійської мафії у Словаччині та її тісних зв'язків зі словацьким урядом. Опублікована посмертно частина дослідження продемонструвала зв'язки між італійським підприємцем Антоніно Вадалою, який на батьківщині перебував під слідством за зв'язки з калабрійською мафією, його бізнес-партнеркою Марією Трошковою, що у 2015 р. раптово стала радницею прем'єра, та Вільямом Ясанем, який поєднував бізнесові зв'язки з італійцем та посаду секретаря Безпекової ради Словаччини. Розслідування, у тому числі, стверджує: підприємства Вадали, які мали справу з сонячною енергетикою, сільським господарством і нерухомістю, отримували мільйони євро зі структурних фондів ЄС, що їх розподіляли призначені правлячою партією посадовці.
Ні у словацької поліції, ні у сторонніх спостерігачів, практично, немає сумнівів, що злочин пов'язаний із журналістською діяльністю Куцяка. Однак "італійська мафія" - не єдина версія: навіть колеги Куцяка вважають, що вони не перейшли т. зв. межу безпеки, за якою можна говорити про загрозу життю розслідувача. Куцяк роками писав про різні аспекти "захоплення держави", зачіпаючи також пов'язаних із очільниками уряду бізнесменів Маріана Кочнера чи Ладіслава Баштернака. Так, після вбивства Куцяка генеральний прокурор Словаччини дав доручення переглянути деталі справи Кочнера та викликати його на допит.
Розпачливий жест прем'єра Фіцо, який буквально вивалив на стіл мільйон євро у грубих пачках, обіцяючи їх за допомогу в розслідуванні вбивства, продемонстрував його нерозуміння, що річ не в конкретному жахливому злочині, а в тому, що він став тією іскрою, яка спровокувала справжнісінький вибух невдоволення. Вперше від часів Оксамитової революції на протест у Словаччині вийшло справді багато громадян. 9 березня в акції "Станьмо на захист порядної Словаччини" в різних містах п'ятимільйонної країни взяло участь понад
100 тис. осіб.
Значно краще еволюцію політичної ситуації оцінив президент Андрей Кіска, який долучився до акцій протесту і максимально відмежувався від уряду. Кіска підкреслював, що громадяни вважають вбивство двох молодих людей відображенням несправедливої словацької реальності, а недовіра до органів слідства нерідко підкріплюється прикрим особистим досвідом. Відтак єдиним виходом із ситуації є реконструкція влади. Кіска закликав, щонайменше, до демісії чинного уряду, а в ідеалі - віддав перевагу позачерговим парламентським виборам.
У відповідь президентові перепало аж від двох прем'єр-міністрів, які знайшли єдине джерело негараздів. Прем'єр Фіцо звинуватив президента в конспіративній зустрічі з фінансистом Джорджем Соросом у Нью-Йорку торік. Фіцо вирішив, що саме тоді було посіяно зерна змови, які навесні 2018 р. проросли протестами. Соросівський слід у протестах побачив і прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, наголосивши, що організації фінансиста докладають усіх зусиль до дискредитації урядів країн Центральної Європи, які виступають проти чинної політики ЄС щодо біженців.
Сварка з президентом не була б такою болісною, якби незгоди не посилились у самій урядовій коаліції. Першим у добровільну відставку пішов давній союзник прем'єра, міністр культури Марек Мадярич. Партія MOST-HкD і опозиція добилися відставки міністра внутрішніх справ Каліняка. Окрім давніх скандалів та помилок у розслідуванні подвійного вбивства, долю Каліняка вирішила заява спеціального прокурора: міністр брав "відкати" за перемогу в тендерах для його міністерства. Однак MOST-HкD підняла ставки: партія постановила вийти з коаліції, якщо не вдасться домовитися про дострокові вибори вже восени 2018 р.
Рішення партії MOST-HкD з ентузіазмом сприйняли президент Кіска, парламентська опозиція та громадські активісти. Однак яким же було розчарування, коли за три дні партія MOST-HкD погодилася на пропозицію соціал-демократів: прем'єр-міністр Фіцо піде у відставку, проте нинішня шахівниця урядових посад буде збережена, й SMER запропонує кандидатуру наступного прем'єра. Віце-прем'єр Пеллеґріні має тепер 30 днів на формування нового уряду. Можливості парламентської опозиції для опору обмежені, - вона не має 90 голосів для оголошення дострокових виборів.
Останнє слово, втім, залишається за громадянським суспільством: чи вдовольниться воно головою Фіцо і дрібними змінами в уряді, чи продовжить заплановані на 16 березня протести задля посутніх змін у справі "звільнення" держави, хай навіть і у віддаленому майбутньому?