У дні помаранчевої революції один із польських ЗМІ провів таке смішне опитування: за кого проголосували б поляки, якби могли обирати Президента України. Мабуть, нікого не здивує, що близько чотирьох п’ятих назвали Віктора Ющенка. Отже, можна сказати, візиту Президента Ющенка до Польщі чекали з нетерпінням, але від самого цього візиту не чекали нічого особливого. Так воно й вийшло.
Президент України Віктор Ющенко розпочав у понеділок офіційний дводенний візит у Республіку Польща, як водиться, із тривалої розмови з президентом Александром Квасьнєвським. Потім обидва президенти з’явилися разом на відкритті Року України в Польщі у Національному театрі, а наступного дня — на зустрічі зі студентами та викладачами Варшавського університету.
І хоч у планах українського Президента були також зустрічі з прем’єр-міністром Польщі Мареком Белькою та з керівниками обох палат польського парламенту, ще напередодні візиту польська преса писала, що від нього не варто очікувати якоїсь конкретики. «Візит вдячності», «візит ввічливості» — так писали польські ЗМІ. Правда, щодо «ввічливості», то дехто нагадав громадській думці, що, попри заслуги президента Квасьнєвського у подоланні української політичної кризи, Ющенко першим таки відвідав президента Путіна.
Однак певна конкретика була. Після зустрічі Віктора Ющенка та Александра Квасьнєвського у присутності обох президентів відповідні міністри підписали дві польсько-українські міжурядові угоди — одна про взаємне визнання дипломів про вищу освіту, а друга — про співпрацю у сфері інформатики. Слід нагадати, що попередня угода про визнання дипломів про вищу освіту між Україною та Польщею припинила свою дію одночасно із вступом Польщі до ЄС.
На прес-конференції обидва президенти запевняли, що у розмові вони торкнулися всього спектра польсько-українських відносин. Від ситуації з продовженням до Гданська нафтопроводу Одеса—Броди до... проведення українсько-польського економічного форуму у червні в тому ж таки Гданську. Натомість жодного слова не було сказано про проблему Індустріальний Союз Донбасу — Гута Ченстохова чи про зволікання із продажем українському АвтоЗАЗ-ДЕУ акцій варшавського автомобільного заводу FSO. Щоправда, присутність в оточенні Ющенка керівника ІСД Сергія Тарути могла свідчити сама за себе.
Пізніше — виступаючи перед учасниками відкриття Року України у Польщі та перед студентами й інтелектуалами у Варшавському університеті, — Віктор Ющенко говорив і про помаранчеву революцію, і про зовнішньополітичні плани України. Повторивши відомі вже слова, що Україна не буде стояти й скиглити під дверима ЄС і що до літа хоче отримати статус держави з ринковою економікою, а до листопада — стати членом СОТ, Віктор Ющенко задекларував дещо нове для поляків. А саме — що український лідер запросив польського президента на саміт країн ГУУАМ, який має відбутися 22 квітня у столиці Молдови Кишиневі. А ще — що Україна пропонує Європейському Союзові спільно облаштувати україно-молдовський кордон, а також посередництво у вирішенні придністровського конфлікту. Все це разом — як заявив український Президент — лягає в одну концепцію нового регіонального лідера, яким мала б стати Україна. Підозрюю, не одному полякові хотілось вигукнути з залу: «З цього місця, Вікторе Андрійовичу, попросимо з подробицями!» — адже на лідерство в регіоні не віднині претендує і Польща. Ну, але ж преса попереджала — ніякої конкретики.
Ще однією прикметою цього візиту була ейфорія. Скандування «Ющенко, Ющенко!», які супроводжували появу українського Президента чи то перед респектабельною публікою у вечірніх сукнях та бездоганних костюмах Національного театру, чи перед тисячною переважно студентською аудиторією столичного університету, імовірно, створили в української делегації помилкове враження про некритичне сприйняття всього, що український Президент говорить.
Однак багато людей досить критично оцінили обидва виступи Віктора Ющенка — як у театрі, так і в університеті. В обох випадках перед виступом Віктор Андрійович тримав у руках течки і в обох випадках їх не відкрив. В результаті імпровізація українського Президента, зокрема після прочитаних виступів доброго оратора Квасьнєвського, загалом виглядала як розповідь про свої відчуття. Такий стиль має свої переваги — наприклад, ілюзія безпосередності інколи навіть викликає зворушення. Проте під час такої «щирої бесіди» легко потрапити в пастки некоректності, чого, на жаль, не вдалося уникнути українському Президентові.
Так, розповідаючи публіці про свій дзвінок до Александра Квасьнєвського однієї листопадової ночі, Віктор Андрійович повторив сказані тоді слова: «Якщо ти справжній друг України, то маєш бути зараз в Україні». Квасьнєвський відразу погодився, але додав, що візьме з собою ще двох осіб. «Я йому сказав — бери кого хочеш, тільки приїжджай». Трохи згодом з’ясувалося, що, сказавши «бери кого хочеш», український Президент мав на увазі не клерків з оточення польського колеги, а головного дипломата ЄС Хав’єра Солану і президента Литви Валдаса Адамкуса.
Відвідавши Польщу через два дні після похорону великого поляка — Папи Римського, український Президент, звісно ж, не міг не згадати про цю «постать планетарного масштабу». Правда, щоразу, згадуючи про Івана Павла ІІ, чомусь уперто називав його Іваном Другим, котрий був Папою Римським ще у далеких 533—535 роках і зовсім не був поляком. Тільки під час двох згаданих виступів він назвав його так чотири рази. Для доброго поляка-католика (та й не тільки) називати «їхнього» Папу, якого вони ще в день похорону проголосили SANTO SUBITO, тобто «святим відразу», іменем зовсім іншої людини — це велика образа. Правда, й багатьом українцям було, м’яко кажучи, не дуже приємно, коли Александр Квасьнєвський обмовився «по Фрейду» і назвав українського Президента... Кучмою...
Втім в одному з виступів Віктор Ющенко сказав про українсько-польські відносини так: «Ми вітаємо ту атмосферу, той дух, із яким починається цей рік. Ми дійсно маємо, як дві нації, унікальний рівень стосунків як на політичному, економічному, так і на громадському рівні....Ми аплодуємо цим стосункам. І українська сторона надзвичайно дорожить цим надбанням і атмосферою наших відносин, які склалися, особливо в останні роки».
Правда, деякі польські засоби масової інформації думають дещо інакше. Особливо коли йдеться про злощасну історію з офіційним відкриттям так званого цвинтаря Орлят, тобто військові польські поховання в межах львівського Личаківського цвинтаря.
Насправді цю тему назвуть першочерговою проблемою українсько-польських відносин, мабуть, не більше одного поляка з десяти. Але, оскільки ця історія тягнеться вже більше десятка років, а за часів президента Кучми офіційне відкриття успішно зривалося львівськими депутатами, щонайменше, тричі, то «відкриття цвинтаря Орлят» стало для частини польських еліт і ЗМІ справою принциповою. Віктор Ющенко неодноразово заявляв, що робитиме все для вирішення цієї проблеми, але досі уникав якихось конкретних термінів. Спробував уникнути їх і у Варшаві. На прес-конференції обох президентів Віктор Андрійович говорив про взаємну потребу впорядкування місць поховань загалом. На виступах у Національному театрі і в університеті про це не згадував. Але коли його «притиснули» у прямому ефірі інформаційного телеканалу TVN-24, то заявив, що бере на себе «політичну відповідальність» за завершення справи і планує це зробити до кінця червня нинішнього року.
Судячи з коментарів у засобах масової інформації, поляки втішилися фактом, що вдалося з українського Президента витягнути конкретну обіцянку, але не надто повірили в можливість її реалізації. Річ у тому, що незадовго до приїзду Віктора Ющенка до Варшави зі Львова повернувся керівник Ради охорони пам’яті, боротьби і мучеництва Анджей Пшевознік, який із польського боку займається цієї проблемою. Зі слів пана Пшевозніка можна було зрозуміти: «надія є», але поки що львів’яни не збираються «здаватися».
У тому, що українсько-польські відносини далекі від ідеалу, український Президент зміг переконатися й у вівторок під час зустрічі з українською громадою прикордонного Перемишля та керівництвом цього найбільш українофобського у Польщі міста. Цей пункт візиту був запланований, швидше за все, на наполягання Об’єднання українців Польщі. У Перемишлі ОУП вже кілька років веде боротьбу з місцевою владою за повернення збудованого ще до війни Українського дому. І виступ у цьому приміщенні Президента України, за задумом ініціаторів акції, мав послужити поступливості місцевої влади. Однак міський голова місця у президії не зайняв, а на пряме прохання українського Президента посприяти у вирішенні спірної справи відповів у стилі львівських депутатів — мовляв, це виключна компетенція місцевої адміністрації.
І на завершення варто згадати ще кілька тем, яких Президент Ющенко не торкнувся публічно, але які надзвичайно цікавлять тисячі громадян України, котрі легально або нелегально перебувають і працюють у Польщі. Насамперед це надання польським урядом статусу сезонних робітників тисячам українських заробітчан. А ще — підписання угоди про взаємне медичне забезпечення, яка не діє вже багато років. Це питання напливу до Польщі з України нелегальних мігрантів з Азії і Африки. І так далі.
Хоч, можливо, ці питання — не президентського рівня або ж попросту не вписувалися в початковий задум «ейфорійного візиту» під гаслом «Ющенко — так!».