Чергове загострення ситуації в Ємені вказує на те, одна з найбідніших країн арабського світу стрімко наближається до гуманітарної катастрофи. Адже четвертий місяць війни обернувся для неї нестачею води, харчових продуктів, медичного обслуговування тощо. Населення голодує. Зруйновано інфраструктуру. З погляду політичного, економічного та соціального розвитку країна фактично відкинута на кілька десятиліть назад.
За даними ООН, жертвами цієї війни стали вже понад 3 тис. осіб, поранено 14 тис., а більш як мільйон людей змушені були покинути свої домівки. Зростає кількість випадків тяжких захворювань, таких як лихоманка денге.
І навіть коли відбуваються переговори між основними сторонами протиборства - немає жодної гарантії, що тимчасове припинення вогню стабілізує ситуацію в Ємені. Вона просто переходить в наступну фазу конфлікту.
Та найгірше, що незалежно від того, чи можуть Саудівська Аравія і бойовики угруповання Хуті досягти своїх проміжних цілей у ході цього конфлікту, примирення видається дуже ефемерним.
Інтенсивні бомбування позицій бойовиків Хуті, що їх розпочали Саудівська Аравія та її союзники, явно не спрацьовують, оскільки їхні стратегічні цілі занадто розмиті, суперництво занадто інтенсивне, а конфлікт занадто складний, щоб його можна було вирішити так просто.
Уже ясно, що саудити та їхні партнери не зможуть досягти поставлених цілей у Ємені з допомогою повітряної кампанії. Проте не видно, щоб вони мали на сьогодні якусь іншу стратегію. Схоже, що Ер-Ріяд від самого початку не прорахував, які стратегічні і політичні ризики йому загрожують.
Саудити були незадоволені впливом Ірану на своїх шиїтських "братів" у Ємені й Іраку. А Хуті стали пішаками, що повністю перебувають під контролем Тегерана. В Ер-Ріяді вважають, що іранські досягнення в цьому регіоні є ледь не найбільшим успіхом Тегерана з часів падіння шахського режиму в 1979 р. Крім того, у Саудівській Аравії побоюються, що іранці (з іракською допомогою) можуть спробувати посилити напруженість і в Бахрейні.
Проте Ємен завжди, тією чи іншою мірою, потерпав від хаосу і громадянських конфліктів. Навіть у найкращі часи держава не контролювала великих районів цієї країни, і мало хто в регіоні бачив Ємен як повноцінно функціонуючу національну державу. А дехто взагалі розглядав його як об'єднання автономних областей, що тримаються разом тільки на розкресленій карті.
Ємен завжди був фрагментованою і політично неспокійною країною. Не зміг її об'єднати і президент Алі Абдалла Салех, який керував нею протягом тридцяти років. Тепер же, в хаосі, що запанував у Ємені після потужного бомбування, немає жодних шансів, що будь-яка група зможе взяти під свій контроль усю країну. А це в довгостроковій перспективі створює додаткові проблеми для Саудівської Аравії, яка матиме нестабільного сусіда.
Отже, Ер-Ріяд таки муситиме визначитися з тим, що робити далі. Адже переломити ситуацію саудити можуть лише за умови введення на єменську територію сухопутних військ. І хоча така операція вимагатиме колосальних витрат, здається, що це єдиний шлях до вирішення "єменського питання" силовим шляхом.
Якщо ж цього не зробити і продовжувати бомбувати позиції Хуті (під час яких гине багато мирних жителів), то це лише посилюватиме радикалізацію настроїв єменців і налаштовуватиме їх проти Саудівської Аравії, держав Перської затоки, Америки і Заходу в цілому.
Очевидно, що всі наявні в Ємені проблеми накопичилися за останні десятиліття безгосподарності і поганого управління. Наслідком перебування при владі президента Салеха стала її фактична децентралізація. І якби не саудівські гроші, якими фінансувалися правлячі еліти, і нерівномірний розподіл коштів від продажу нафти, що поставлялася з Півдня, то ситуація в країні могла би бути зовсім інакшою.
І хоча демократичний процес міг би розпочатися з діалогу про рівномірний розподіл ресурсів у Ємені, на це сподіватися не варто. Адже країна протягом тривалого часу перебувала на межі краху, і тому відсутність води чи нафти навряд чи спонукатимуть Саудівську Аравію відмовитися від прямого втручання у єменські справи. Є багато важелів, які вона може задіяти, якщо вирішить, що в сусідній країні "щось іде не так".
А тим часом продовження війни і поширення її за межі Ємену може призвести до економічної катастрофи не тільки в цій країні - війна завдасть збитків державам Перської затоки.
Звісно, у порівнянні з нафтовими і газовими державами, такими як Саудівська Аравія, Ірак, Іран і Катар, джерела енергії Ємену за світовими стандартами є вкрай обмеженими: поточне виробництво оцінюється приблизно в 130 тис. барелей на день і не йде в жодне порівняння з
9,5 млн барелей, які щодня виробляє Саудівська Аравія.
Проте завдяки Аденській затоці Ємен є своєрідною нафтовою брамою для Європи. Танкери проходять вздовж його узбережжя через затоку, Суецький канал і далі до Європи.
Але при цьому вони ще мають пройти через південні ворота до Червоного моря - Баб-ель-Мандебську протоку, одну з найважливіших за своїм геополітичним значенням для світової торгівлі, бо вона з'єднує Азію і Африку, Червоне море з Аденською затокою і Аравійським морем.
Через неї з Перської затоки до Європи, Азії, США і в зворотному напрямку проходять тисячі нафтових танкерів та інші вантажі. Вважається, що Баб-ель-Мандебська протока за своєю стратегічною важливістю посідає третє місце в світі після Ормузької і Малаккської проток.
13% від світового виробництва нафти, або близько 4 млн т на добу, проходять через протоку в бік Суецького каналу, а звідти - до інших частин світу. А ще - щорічно понад 21 тис. вантажних суден.
Зрозуміло, що погіршення безпекової ситуації, наростання військового протистояння в регіоні несе загрози глобальному ринку торгівлі, бо через загострення можуть бути порушені морські перевезення.
Продовження війни між сторонами єменського протистояння з одного боку та долучення до неї інших держав - з іншого збільшує і без того колосальну тяжкість проблем хронічної бідності та відсутності можливостей для розвитку Ємену.
Адже щорічно країна втрачає до 5 млрд дол. доходів від експорту нафти та інших товарів. Крім того, воєнні дії загрожують нормальному функціонуванню економічного циклу в різних регіонах Ємену.
Та якщо бідний Ємен втрачає 5 млрд, то можемо собі тільки уявити, якими внаслідок наростання дестабілізації безпеки можуть бути збитки у найбільших у світі виробників нафти. Адже в разі закриття Баб-ель-Мандебської протоки, якщо вона стане небезпечною для транзиту сировини, доведеться терміново шукати і прокладати нові шляхи.
А це означатиме "накручування" додаткових тисяч кілометрів і кілька зайвих тижнів у дорозі - бо альтернативним єменському може стати в такому разі маршрут вздовж Південно-Африканської Республіки і мису Доброї Надії.
Сьогодні Ємен поставлений перед дилемою: досягнення компромісу або війна без кінця і краю. І очевидно, що без допомоги ззовні вирішити конфлікт неможливо.
По суті, в Ємені відбувається проксі-війна Саудівської Аравії з Іраном. Тому слід ураховувати той факт, що, крім геополітичної боротьби за переважаючий вплив у Близькосхідному регіоні, тут паралельно виникла конкуренція між Ер-Ріядом і Тегераном за те, щоб бути нацією-лідером Умми - сукупності всіх мусульман як релігійної громади.
Ця проксі-війна стала не лише війною за владу між конкуруючими політичними силами, а й серйозним релігійним протистоянням. Як отруйна хмара, конфлікт поширився на велику частину Ємену, де провідна сунітська держава Саудівська Аравія зійшлася у протистоянні з шиїтським Іраном.
Наразі основною метою Саудівської Аравії є не лише нейтралізувати бунтівників Хуті в Ємені, а й послати потужний сигнал Ірану: припиніть втручатися в арабські справи. Що полягає в недопущенні падіння від рук Хуті законного уряду Ємену.
Ер-Ріяд цілком можна зрозуміти. Адже саудити зовсім не зацікавленні в тому, щоб Хуті захопили контроль над сусідньою країною і терористичні екстремістські групи демонтували там владу, як це вже відбулося в Сомалі.
Таким чином, зважаючи на патову ситуацію, за столом переговорів повинні сидіти не тільки учасники конфлікту в Ємені, а й Саудівська Аравія та Іран. Бо саме від їхньої позиції багато в чому залежить, чи вдасться досягти компромісного рішення щодо Ємену.