У Польщі поглиблюється політична криза.
У польському суспільстві зростає напруження. Вже тиждень у Польщі тривають вуличні протести Комітету захисту демократії (KOD).
Депутати Об'єднаної опозиції блокують залу засідань Сейму, вимагаючи скасувати скандальне голосування минулої п'ятниці, яке дуже нагадувало те, як за часів Віктора Януковича ухвалювали "диктаторські закони". Водночас відбуваються демонстрації і на підтримку влади.
Політична криза розпочалася у п'ятницю, 16 грудня. Спікер Сейму від "Права і справедливості" - близький соратник Ярослава Качинського Марек Кухцінський видав розпорядження, яке різко обмежувало доступ журналістів до парламенту. Журналістам заборонялося вільно ходити коридорами Сейму - вони повинні були чекати депутатів у двох визначених для них конференц-залах. Згідно з розпорядженням, вони не мали доступу до галереї над пленарною залою, а відтак можливості записувати перебіг засідань. Виняток зробили тільки для підконтрольних владі Національного радіо і телебачення, які показували б тільки те, що вигідно "Праву і справедливості". Фактично це означало цензуру. Впродовж 27 років у Польщі не було жодної спроби запровадити обмеження для ЗМІ. На знак протесту журналісти запланували на 16 грудня страйк під гаслом "День без політиків".
Проте акція не відбулася через вечірні події в Сеймі. Депутат "Громадянської платформи" Міхал Щерба виступив із аркушиком, на якому було написано: "Вільні ЗМІ". Це роздратувало спікера Кухцінського, і він наказав Щербі залишити залу засідань. Причому, як визнають навіть самі політики з ПіС, для так гострої реакції не було причин.
У відповідь депутати опозиційних "Громадянської платформи" і "Новочесної" ("Сучасної") Ришарда Петру спонтанно рушили до трибуни заступитися за колегу. Це був іще той момент, коли спікер міг визнати помилку і скасувати рішення. Про інцидент усі забули б, і все повернулося б до звичного русла. Однак ситуацію загострив Ярослав Качинський, який вирішив піти на конфронтацію.
Тим часом до блокування трибуни долучилися депутати всіх інших опозиційних партій, включно з Польською селянською. Протест частково підтримав також і Рух Кукіза, який часто виступає союзником ПіС. Далі вже все пішло за українським сценарієм. 16-го ввечері під будинком Сейму почали збиратися протестувальники. Журналісти навіть назвали це "малим Майданом". А Кухцінський пригрозив: якщо депутати не розійдуться, застосує "всі доступні засоби", включно із силовими.
До цього не дійшло. ПіС вчинив інакше - оголосив, що засідання перенесено до іншої зали. Це рішення само по собі не викликає застережень юристів, бо правила, що регулюють роботу Сейму, допускають таку можливість. Далі було цікавіше: сеймові охоронці не хотіли впускати до цієї іншої зали засідань депутатів опозиції, проте після кількадесяти хвилин наполягання таки впустили. Крім того, депутатам опозиції не дозволили оголосити пропозиції з формальних питань. "Виходьте звідси", - гукали їм деякі владні депутати. Журналістів на засідання так і не впустили.
У таких умовах у прискореному темпі і без обговорення проголосували проект бюджету і кілька законів. Голосували рукою, оскільки в "Залі з колонами" не було електронної системи для голосування. Ретельність підрахунку голосів викликала сумніви. Опозиція і журналісти твердять: немає впевненості в тому, що ПіС мав при голосуванні кворум. Деякі депутати ПіС прийшли до Сейму і дописувалися до списку присутніх уже після закінчення засідання. Камери зафіксували, що так зробив, зокрема, міністр юстиції і водночас депутат Сейму Збігнев Зьобро. Саме тому головна вимога опозиції - повторити голосування. Хоча результат і так передбачуваний, бо ПіС має більшість. Та діло вже пішло на принцип.
Ситуація вийшла з-під контролю. У Комітету захисту демократії, який уже рік протестує проти знищення Конституційного суду, ніби відкрилося друге дихання. Адже спочатку демонстрації KOD мали велику підтримку, а останніми місяцями людей дедалі меншало. Аж тут Качинському і Кухцінському вдалося неможливе - реанімувати KOD. На демонстрації проти останніх подій у парламенті прийшли навіть ті, хто на останніх виборах голосував за ПіС, вважаючи його розумною альтернативою для "Платформи".
Слід сказати, що таких людей багато: "Громадянська платформа" і Польська селянська партія за вісім років свого правління розчарували людей так само, як свого часу Віктор Ющенко в Україні. "Громадянська платформа" не провела фактично жодної з давно потрібних реформ, не хотіла слухати голосів з-поза Варшави та інших великих міст, стверджуючи, що все у Польщі чудово. Тому багато колишніх виборців "Платформи" і Польської селянської партії віддали свій голос ПіС або не пішли голосувати. Однак під час нинішньої кризи вони вийшли на вулицю, протестуючи проти знищення демократії.
Емоції наростають з обох сторін. Качинський і його соратники говорять, що протестувальники хочуть силоміць захопити владу. Напругу посилюють патрулі поліцейських і військових. Опозиції це нагадує часи воєнного стану, тим більше що 13 грудня минуло 35 років відтоді, коли його було запроваджено. Цікаво те, що і ті і ті називають своїх опонентів "комуністами і злодіями". Насправді ж ПіС і "Громадянська платформа" виросли зі спільного коріння - "Солідарності".
Політики ПіС і ГП були в 90-х роках членами одних і тих самих партій (насамперед Виборчої акції "Солідарність" Єжи Бузека і Мар'яна Кжаклевського) і аж до 2005-го разом виступали проти "посткомуністів" Александра Квасневського і Лешека Міллера. На місцевих виборах 2002 року ПіС і ГП стартували зі спільними комітетами, 2005-го планували створити коаліційний уряд Яна Рокіти. Особистий конфлікт Дональда Туска і Ярослава Качинського призвів до того, що давні коаліційні партнери стали запеклими ворогами. Конфлікт наростав роками і нарешті дійшов до критичної точки.
Причому конфлікт стосується не лише політиків. Сваритися при різдвяному столі будуть звичайні поляки. Ось приклад: минулої неділі натовп пробував заблокувати доступ Ярослава Качинського до королівського замку Вавель у Кракові, коли той хотів відвідати гроб свого брата Леха. Опозиція засудила ці дії. Однак емоції сягнули такого градуса, що люди вже не слухають навіть лідерів опозиції.
Перші спроби владнати конфлікт уже були. Роль медіатора взяли на себе президент Анджей Дуда і спікер Сенату Станіслав Карчевський. Авторитет у Сенату і його голови є, а реального впливу на політику - нуль. Отже, поле для переговорів є. Коли що - можна сказати: мовляв, керівництво ПіС цього не підтримує, і жодного скандалу не буде. Саме тому Карчевському доручили роль медіатора. Бо хто такий Карчевський? Теоретично - третя особа в державі, на практиці він грає таку саму роль, як прем'єр у Білорусі.
Невідомо, як далі розвиватиметься парламентська криза. Лунають заклики домагатися дострокових виборів. Однак на них і так перемогла би партія "Право і справедливість". Люди їй довіряють, бо ще пам'ятають скандали за участі "Громадянської платформи", а також з огляду на щедру соціальну програму ПіС - як-от "500 плюс", тобто 500 злотих (115 євро) щомісячно на кожну другу і наступну дитину; зниження пенсійного віку.
Проте Ярославу Качинському вдалося не тільки вдихнути друге життя у Комітет захисту демократії, який уже ледь животів, а й об'єднати опозицію - "Громадянську платформу" і "Сучасну" Ришарда Петру. Що ж до "Права і справедливості" і "Громадянської платформи", то справджується відомий вислів про те, що найбільша загроза для політиків - це вони самі. "Який диктатор, така й опозиція", - саркастично говорять ті поляки, які виступають проти нинішніх подій у Польщі і водночас добре пам'ятають скандали, пов'язані з ГП, а відтак не вважають цю партію надійною платформою для захисту демократії.