Тоді як Верховна Рада приймає скандальний законопроект №6232 зі змінами до КПК, проти яких протестують НАБУ і головний військовий прокурор Матіос, у Польщі, схоже, наближається до фінішу затяжна політична напруга навколо, власне, судової реформи.
7 жовтня відбулася чергова зустріч президента Анджея Дуди з лідером правлячої партії "Право і справедливість" Ярославом Качинським, після якої голова президентської адміністрації Кшиштоф Щерський назвав ситуацію близькою до того, що президентські законопроекти про реформу Верховного суду та Державної ради судочинства нарешті будуть підтримані Сеймом.
Однак тримісячна політична напруга в Польщі навколо судової реформи не лише характеризує нинішню політичну ситуацію в країні, а й демонструє, наскільки делікатна і чутлива для суспільства тема - реформа судочинства.
Криза не стала несподіванкою. Вона, швидше, була ще однією хвилею в цілій низці протестів, які спалахували впродовж останніх двох років. Адже після приходу в 2015 р. до влади консерваторів із "Права і справедливості" (причому вперше в історії Польщі одна партія без формування коаліції змогла обрати повністю свій уряд) Польщу періодично охоплюють протести того чи іншого масштабу. Це були і протести проти реформи Конституційного суду (фактично, перша частина судової реформи), і протести проти реформи державних ЗМІ, і так званий "чорний протест" проти законопроекту про повну заборону абортів, і решта інших, менш масштабних акцій. Рушійною силою протестів є "Комітет оборони демократії", створений у грудні 2015 р., а учасниками протестів - передусім прихильники опозиційних "Громадянської платформи", "Новочесної" та інших партій. Ці сили, використовуючи тактику "тотальної опозиції", задекларовану одразу після парламентських виборів, гостро реагували на будь яку ініціативу чи дію влади, часто мобілізовуючи людей на демонстрації, що тривали, в різному масштабі, впродовж усього 2016 р.
Однак влада не мала наміру відступати від ідеї проведення судової реформи, яку "Право і справедливість" обіцяли своїм виборцям під час парламентських виборів 2015 р. Тому впродовж десяти днів - із 12 по 22 липня 2017 р. - обидві палати польського парламенту прийняли й подали на підпис президентові три законопроекти, що становили кістяк судової реформи від "Права і справедливості", а саме:
- Законопроект про реформу Державної ради судочинства, згідно з яким членів цього органу, що контролює суддівську гілку влади, мало призначати не суддівське самоврядування, як було раніше, а парламент. Крім того, згідно з новим законом, до складу ради мав входити міністр юстиції. На думку опозиції, з допомогою цих законів влада намагалася підпорядкувати собі суди. Натомість міністр юстиції Польщі З. Зьобро заявив, що цими законами влада протидіє корпоративізмові, до якого доходить, коли судді самі себе контролюють, і що Польща має бути демократією, в основі якої - верховенство права, а не "судократією".
- Законопроект про реформу судів загальної інстанції, який дає право міністру юстиції одноособово, без консультацій із представниками органів правосуддя, призначати та звільняти голів судів загальної інстанції.
- Законопроект про Верховний суд, який змінює його структуру, а також наділяє більшими повноваженнями президента й міністра юстиції для регулювання його діяльності. Так, наприклад, закон запроваджує процедуру звільнення суддів Верховного суду, і остаточне рішення з цього питання приймають міністр юстиції та президент, тоді як тепер у них таких повноважень немає. Крім того, змінюється процедура виходу суддів на пенсію: якщо зараз для них діє єдиний пенсійний вік - 70 років, і в разі бажання судді продовжити діяльність рішення з цього питання приймає голова Верховного суду, то, згідно із законом, судді-жінки виходитимуть на пенсію в 60 років, чоловіки - в 65, а згоду на продовження їхньої діяльності має надавати Державна рада судочинства.
Ухвала цих законів викликала нову хвилю протестів. 20 липня у Варшаві відбулася найбільша акція протесту проти судової реформи, що зібрала близько 50 тис. людей. Також цього дня відбулися акції майже в усіх найбільших містах Польщі. Учасників протесту по всій країні налічувалося близько 100 тис. осіб. Про свою підтримку протестувальників заявили більшість опозиційних політиків, ряд діячів культури (серед них - відома режисерка Аґнєшка Холланд) та три екс-президенти Польщі - Лех Валенса, Александр Квасневський та Броніслав Коморовський.
Крім того, польська реформа судочинства викликала гостру реакцію ззовні. Так, реформу розкритикували ряд європейських інституцій та чиновників, зокрема Єврокомісія, президент Європарламенту і комісар Ради Європи з прав людини.
Гостро висловився з приводу реформи і державний департамент США, заявивши в офіційному зверненні, що реформа підриває незалежність судів та ослаблює судочинство в Польщі. Ще один голос зі США прозвучав від Джона Маккейна, який назвав реформу в такому вигляді кроком назад від демократії. Міністерство юстиції Німеччини заявило, що в такому вигляді судова реформа Польщі може призвести до політичної ізоляції цієї країни. Про реформу висловився навіть тодішній кандидат у президенти Франції Емануель Макрон, заявивши під час передвиборної кампанії, що Європа не може ігнорувати країну, котра порушує всі фундаментальні принципи ЄС, і тому він виступає за впровадження санкцій проти Польщі.
Єдина країна, котра стала на бік Польщі у питанні реформи судочинства, - Угорщина. Її прем'єр Віктор Орбан закликав Єврокомісію не виходити за межі своїх повноважень. Крім того, він зазначив, що Угорщина використовуватиме всі правові можливості всередині ЄС для оборони інтересів Польщі.
Такий великий тиск зсередини та ззовні країни примусив президента дати задній хід. 24 липня президент Дуда оголосив, що прийняв рішення ветувати два з трьох запропонованих законопроектів, а саме про реформу Державної ради судочинства та про Верховний суд. Ввечері того самого дня склалася доволі незвична ситуація: до країни одночасно на різних каналах звернулися президент Анджей Дуда і прем'єр Беата Шидло. Причому якщо Шидло виступила на державному телеканалі TVP, то президента Дуду транслював комерційний телеканал TVN. І риторика президента й прем'єра істотно різнилася. Якщо Дуда говорив про недосконалість та потребу доопрацювати запропоновані проекти, то Шидло переважно критикувала нинішній стан суддівської гілки влади і підкреслювала важливість швидкого її реформування.
Це був перший за два роки вияв розколу у владі, адже раніше Анджей Дуда, обраний президентом як кандидат від "Права і справедливості", завжди діяв чітко у співпраці й кооперації зі своєю партією. Тому такий демарш для багатьох у польських політичних колах став цілковитою несподіванкою.
Однак рішення було прийнято, вето накладено, і Дуда пообіцяв за два місяці внести свій варіант заветованих законопроектів.
25 вересня Дуда виконав обіцянку і подав власний варіант законопроектів про Верховний суд та Державну раду судочинства з низкою змін, відштовхуючись від заветованих законопроектів. Зокрема, на відміну від раніше пропонованих законопроектів, у варіанті Дуди встановлюється єдиний пенсійний вік суддям Верховного суду - 65 років, але судді-жінки мають право, за бажанням, іти на пенсію з 60 років. Згоду ж на продовження діяльності суддів, котрі досягли пенсійного віку, має давати не Державна рада судочинства, а президент, таким чином на прийняття рішення втрачає вплив міністр юстиції. Ще однією важливою зміною є пропозиція обирати членів Державної ради судочинства не простою парламентською більшістю, а більшістю у 3/5 голосів. У законопроектах Дуди міститься низка й інших істотних змін, однак уже через кілька годин після подання своїх законопроектів Дуда вимушений був їх відкликати. Після зустрічі з головами парламентських фракцій президент визнав, що в такому вигляді законопроекти не матимуть підтримки в парламенті, а тому потребують спільного доопрацювання.
Далі відбулося три зустрічі Анджея Дуди з головою "Права і справедливості" Ярославом Качинським. Після останньої, що відбулося 7 жовтня, голова адміністрації президента Кшиштоф Щерський та речник "Права і справедливості" Беата Мазурек незалежно одне від одного заявили, що президент і лідер "Права і справедливості" близькі до порозуміння, а отже є все-таки надія на прийняття законопроектів після внесення відповідних правок.
Тим часом владі навряд чи вдасться уникнути жорсткої критики з боку опозиції. Лідер найбільшої опозиційної партії "Громадянська платформа" Гжегож Схетина проігнорував зустріч президента Дуди з лідерами парламентських фракцій, на якій обговорювалося внесення змін до Конституції в рамах судової реформи, заявивши, що запрошення через смс-повідомлення за три години до зустрічі, де обговорюватиметься зміна до Конституції, - це неповага. Крім того, Схетина, хоч і не заперечує необхідності реформи, жорстко критикує всі владні законопроекти, продовжуючи оголошену раніше тактику "тотальної опозиції".
Крім того, незважаючи на компромісний варіант Дуди, риторика європейських інституцій не стала менш жорсткою, тому польській владі не варто сподіватися й на послаблення міжнародного тиску.
Водночас, попри тривалу політичну напругу й тиск ззовні, підтримка "Права і справедливості" в польському суспільстві зростає. В такій ситуації немає підстав говорити про можливість дострокових виборів та зміни влади в недалекому майбутньому. Тому ситуація виглядає так, що можемо прогнозувати лише зростання протистояння в польському суспільстві між владою, що відчуває підтримку й не бачить необхідності йти на коаліційні компроміси, та вже досить мобілізованою опозицією, яка й далі буде об'єднуватися, проводити все масштабніші акції протесту і заручатися міжнародною підтримкою проти влади "Права і справедливості".
Що стосується України в цих розкладах, то видається доречним зберігати нейтральну позицію, не коментуючи внутрішніх польських справ, і виробляти стратегію розвитку відносин із польськими консерваторами, які, на відміну від попередньої влади, не мають наміру бути адвокатами України в Європі і, з огляду на нинішні тенденції, можуть залишитися при владі в Польщі на досить довгий час.