22 серпня президент Білорусі ухвалив рішення про помилування шести політичних в'язнів, яких тримали під вартою майже п'ять років.
У грудні 2010 року - наступного дня після президентських виборів - їх затримали за участь в акції протесту проти порушень виборчого процесу. Серед затриманих, а потім засуджених був і Микола Статкевич, кандидат на минулих виборах, який набрав трохи більше 1% голосів.
Помилування, звісно, викликало дуже позитивну реакцію з боку Європейського Союзу. У своїй спільній заяві очільниця зовнішньополітичного відомства ЄС Федеріка Могеріні і єврокомісар з питань політики сусідства Йоганнес Ган схвалили цей крок президента Білорусі. Звільнення політв'язнів вони вважають ознакою "значного прогресу в зусиллях, спрямованих на поліпшення відносин ЄС і Білорусі".
Втім, європейці також критикують волюнтаризм Лукашенка. Звільнення в'язнів, по суті, було актом доброї волі лідера Білорусі, а не показником системних змін. Ключові європейські медіа, які згадали про цю подію, були також досить обережні в оцінках, переважно стверджуючи, що це лише прагматичний крок Лукашенка, а відтак немає приводу для особливого оптимізму. Але навіщо це знадобилося білоруському лідерові?
Оглядач EUObserver Йорг Форбріг нагадує, що Лукашенко вже використовував політв'язнів у торзі з Європейським Союзом і відпускав їх у ситуаціях, коли був зацікавлений у потеплінні відносин з європейцями. Так він робив у відповідь на серпневе вторгнення Росії в Грузію
2008 року, а потім - через серйозні економічні проблеми в країні. В останньому випадку він отримав кредити й запрошення для Білорусі до програми Східного партнерства.
Зараз у Білорусі знову складна економічна ситуація, а Росія знову демонструє готовність за всяку ціну зберегти свій вплив на пострадянському просторі. Крім того, Лукашенко напередодні нових президентських виборів, які мають відбутися цього року, хоче переконати світ у демократичності свого режиму. Але, за словами оглядача, в ЄС повинні пам'ятати, що в попередні роки отримані Білоруссю після звільнення політв'язнів гроші не змінили зовнішньої політики країни - навпаки, вона "повернулася під крило Путіна", і не зробили її справді демократичнішою.
Чи є нині підстави вважати, що білоруський президент повторить такий самий маневр, домігшись грошової допомоги від Заходу без якихось реальних реформ? Звичайно, Лукашенко - прагматичний і досвідчений політик, і від нього цілком передбачувано можна очікувати подібних хитрих ходів. Питання лише в тому, чи вдасться йому реально не поступитися Євросоюзу в нинішній ситуації.
Уперше з 1997 року в країні спостерігається падіння ВВП, а білоруський рубль від початку року впав майже на 50% до долара США; на 24 серпня за долар давали 17,6 тис. колишніх "зайчиків", і психологічний бар'єр у 20 тис. уже не за горами. Гроші потрібні терміново, але від Росії, яка переживає дедалі глибшу кризу, їх чекати не випадає - там безліч своїх проблем, у тому числі, знову ж таки, й різке падіння курсу.
Останнім часом помітно активізувалися зв'язки Білорусі з Китаєм - голова КНР Сі Цзіньпін навіть відвідав Мінськ, насамперед для обговорення економічних питань. Зокрема, Китай вкладає гроші в кілька проектів і зацікавлений у тому, щоб Білорусь приєдналася до амбіційного проекту "Нового Шовкового шляху". Однак не все так оптимістично, як здається на перший погляд. Вадим Смок, оглядач Інституту політичних досліджень "Політична сфера" стверджує, що китайці розміщують украй мало прямих інвестицій у Білорусі через відсталість її економічного устрою. Більша ж частина кредитів, що їх видають китайці, передбачає постачання товарів і послуг у Білорусь з Китаю. Нарешті, нинішні економічні проблеми в Китаї можуть змусити Пекін послабити на якийсь час інвестиційну і кредитну діяльність.
Залишається Захід. А точніше, ЄС, який раніше вже видавав Білорусі кредити. І вимоги європейців - демократичні реформи в країні, чесні вибори, звільнення політв'язнів - вже роками залишаються в силі. Як і санкції, нещодавно вкотре продовжені до жовтня цього року, що забороняють в'їзд до країн ЄС самому Лукашенкові та деяким особам з його оточення, а також діяльність у ЄС - близьким до режиму компаніям.
Звичайно, насамперед, Лукашенко боїться втратити владу. Так 2010 року, злякавшись повторення "помаранчевої революції", він розігнав мирний протест, чим зруйнував те, чого досяг у поліпшенні свого іміджу в попередні роки, коли випустив політв'язнів.
Так само з метою збереження влади бацька дедалі частіше наголошує, що Білорусь - це не Росія. Відкрито виступати проти Путіна він наче й не наважується - постійно заявляє про важливу роль Росії для Мінська, не відмовляється від регулярних контактів з Кремлем. Та водночас висловлює деякі ідеї, що навряд чи сподобаються російській владі. Так, на початку серпня Лукашенко заявив, що "Донбас буде українським, таким навіть, як хоче національно орієнтована влада України". А торік Білорусь, як і Казахстан, не приєдналася до "продуктових" санкцій Росії, тим самим вказавши на відсутність єдності в зовнішньоекономічній політиці між членами тодішнього ЄЕП. Нарешті, білоруський президент однозначно виступив проти федералізації України, заявивши, що вона призведе лише до розколу країни, і що Білорусь зацікавлена в цілісності України, і з території Білорусі військового наступу на Україну не буде.
Згадаємо і про те, що, за деякими повідомленнями, українська армія отримує з Білорусі, наприклад, вантажівки МАЗ і деталі білоруського виробництва для української військової техніки.
Останнім часом в Україні дедалі частіше звучить оптимістична думка, що бацька завжди стає на бік сильних, і що зараз він вибрав Європу. Але це твердження, на наш погляд, безпідставне. Лукашенко не "вибирав" Захід - просто саме від ЄС сьогодні він може отримати певну вигоду. Звільнення політв'язнів - це крок, у відповідь на який Лукашенко хоче отримати значущі для нього поступки від Європи. Насамперед, звісно, у цій ситуації для нього важливі кредити. Валютна маса дозволить втримати економіку Білорусі, яка летить у прірву, від краху - принаймні на певний час; а Лукашенко діє саме з розрахунку на короткострокову й середньострокову перспективу. Заради цього він готовий піти на незначні (для нього) кроки, але, звичайно, не міняти систему в цілому.
Крім того, демонстративний крок назустріч вимогам ЄС може бути сигналом і Кремлю. У комбінації з риторикою Лукашенка за останній рік такий крок Росія може розглядати як реальну загрозу повороту Білорусі на Захід. З огляду на те, як у Кремлі чіпляються за свою сферу впливу, такий сценарій у Росії розглядався б, звісно, як геополітична поразка. А тому Росія могла б використати "метод пряника", щоб не допустити подібного повороту подій. Таким чином, в ідеалі Лукашенко розраховує отримати вигоду і від ЄС - у вигляді кредитів, можливого зняття або замороження санкцій, інших форм співробітництва, і від Росії.
Звичайно, навіть попри різкий економічний спад, Лукашенко напевно виграє вибори. Очікується, що опозиція буде традиційно роз'єднана, а суспільство, яке не бажає політичних потрясінь, підтримає чинного главу держави. Відтак проросійський (як і прозахідний) кандидат законним шляхом до влади в Білорусі в найближчому майбутньому прийти не зможе.
Але є один, хоч і малоймовірний, сценарій, який може реалізувати російська влада у разі, якщо, на її думку, Лукашенко перейде певну "червону межу". Це "палацовий переворот" у Білорусі з приходом до влади правителя, що формально з Росією не пов'язаний, але фактично для неї зручніший. Кремль може спиратися на офіцерську еліту силовиків Білорусі. Більшість її представників пройшли через російські військові навчальні заклади, чимало з них - етнічні росіяни.
Втім, велике питання, як на такі події відреагує білоруський народ. З одного боку, більшість білорусів підтримують дружбу з Росією, з іншого - навряд чи після багатьох років політичної визначеності переворот і спричинена ним нестабільність знайдуть підтримку в суспільстві. Крім того, якщо у перевороті буде виявлено російський слід, Захід отримає новий аргумент для розширення санкцій.
І головне - немає підстав вважати, що будь-яке співробітництво Білорусі з Заходом у Росії вважатиметься перетином "червоної лінії". Швидше за все, поки що не йдеться про якусь тісну інтеграцію (приміром, через угоду про асоціацію), тож спроб змінити режим Лукашенка з боку Росії не буде.