Те, що нинішня адміністрація Сполучених Штатів поставила перед собою завдання ліквідувати складові «осі зла», ні в кого сумніву не викликає. Інша річ, що методи викорінення зла для кожної з «країн-ізгоїв» буде вибрано індивідуально. Для одних вистачить грізного окрику — та ж таки Сирія на першу вимогу Вашингтона закрила свій кордон з Іраком і зобов’язалася видати американцям будь-якого затриманого на сірійській території соратника Саддама Хусейна, — для інших доведеться шукати аргументи вагоміші.
Ясно, що поморочитися американцям, напевно, доведеться з Іраном та Північною Кореєю. І участь Пентагона у розв’язанні проблем із цими країнами зовсім не видається фантастичним сценарієм. Благо, і Пхеньян, і Тегеран дають сьогодні Вашингтонові досить вагомі підстави для наведення в них «демократичного порядку». І пов’язані ці підстави передусім з іранською та північнокорейською ядерними програмами. Ядерні танці, затіяні цими країнами, можуть стати фатальними для їхніх керівників.
Першим у списку об’єктів тиску для США є, звісно, Іран.
Підозри щодо ядерних намірів Ірану існували давно, але американські спроби відрізати іранські ядерні програми від іноземного підживлення відкидала насамперед Росія, запевняючи, що вона сприяє Ірану в його законних намаганнях опанувати таємниці мирного використання атома. Однак у лютому нинішнього року здивований глава МАГАТЕ Мохаммед Аль-Барадей, відвідавши ядерний центр Натанцу в Ірані, побачив на власні очі сотні центрифуг, єдине призначення яких — збагачення урану. А минулої неділі Тегеран був змушений визнати факт імпорту на початку 90-х років невеликої, за словами його представників, кількості фториду урану — матеріалу, що використовується у процесі збагачення. За даними американських експертів, Іран імпортував майже тонну цього матеріалу з Китаю, і частину його було використано для випробування центрифуг на споруджуваному заводі зі збагачення урану, який нібито мав постачати паливо для АЕС.
Тиждень тому до Ірану прибула комісія МАГАТЕ з наміром розслідувати повідомлення про те, що Тегеран активно працює над збагаченням урану. По завершенні роботи інспекторів рада керуючих цієї міжнародної організації обговорить їхні доповіді та висновки. Підтвердження комісією підозр США напевно спричинить пряме протистояння Ради Безпеки ООН й Ірану. Очевидно, що останній до кінця стоятиме на своєму, виправдовуючи ці роботи правом на мирне використання атому. Але якщо інспектори вирішать, що Іран переступив хиткий поріг, за яким починаються військові випробування, конфлікт із ним стане, вочевидь, неминучим. І, як попереджають американські спостерігачі, такий сценарій найімовірніший.
Практично в унісон із Тегераном діє і Пхеньян. Протягом багатьох років Північна Корея залишалася однією з найбільш закритих країн світу. Нещодавно з’явилися сподівання на те, що десятиліття її тотальної відгородженості від світу закінчилися, але вони почали танути з розростанням кризи, пов’язаної з ядерною програмою Пхеньяна.
На початку цього тижня КНДР офіційно підтвердила, що створює атомну бомбу, і пояснила це наміром скоротити звичайні збройні сили. Північна Корея має третю за чисельністю армію у світі, щороку нарощує свій військовий бюджет, що є важким тягарем для економіки держави та її жителів.
На перший погляд, цей аргумент видається логічним. Але статус ядерної держави замість вигод принесе КНДР значні матеріальні витрати через поглиблення міжнародної ізоляції режиму і практично повне позбавлення Пхеньяна міжнародної гуманітарної допомоги. Розуміють це й північнокорейські лідери. Тому більшість експертів сходяться на думці, що відкрите визнання ядерних амбіцій є новим елементом торгу, у який Пхеньян хоче втягнути Вашингтон.
Та й справді, у повідомленні КНДР про «легалізацію» своєї ядерної програми міститься пряме посилання на можливість угоди зі США. У ньому сказано: якщо Сполучені Штати відмовляться від ворожої політики щодо Північної Кореї, то вона розвіє їхні побоювання щодо ядерної програми. Тобто Пхеньян акуратно окреслює аргументацію на найближчому новому раунді переговорів з американцями. Адже ризик викликати їхній «праведний гнів» у Північної Кореї значно менший, аніж в Ірану. В КНДР відсутні основи зародження ісламського максималізму, вона не переховує на своїй території міжнародних терористів, та й не має стратегічних запасів природних копалин.
І справді, США, Японія й Південна Корея уже висловилися за дипломатичне розв’язання проблем, породжених наміром КНДР вийти з режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Хоч Сеул і виступив із заявою про те, що нізащо не потерпить володіння КНДР ядерною зброєю, південнокорейські керівники наголосили: проблема має бути урегульована «мирним шляхом з допомогою діалогу».
Ще один сусід Північної Кореї, Японія, зі свого боку заявила про намір сприяти проведенню багатосторонніх переговорів. І, попри бажання КНДР мати справу лише зі США, адміністрація президента Буша згодна на переговори з нею лише в рамках багатостороннього форуму з участю Китаю, Південної Кореї, Японії і, можливо, Росії. У квітні в Пекіні за посередництва КНР уже пройшли консультації між представниками США та Північної Кореї. Після цього Пхеньян, за даними дипломатичних джерел, виявив ознаки готовності до підключення до діалогу нових учасників.
А Вашингтон, Токіо та Сеул у ході серії двосторонніх переговорів, які пройшли у травні-червні нинішнього року, домовилися проводити щодо Пхеньяна політику, яка поєднуватиме «діалог і тиск». Адже весь останній час американці наполегливо трудилися над організацією регіональної коаліції, покликаної приборкати ядерні амбіції Північної Кореї. І при цьому Вашингтон намагався підкріплювати діалог тиском і погрозою рішучих санкцій у разі спроб Пхеньяна загострити обстановку. Обговорювалася можливість запровадження санкцій і навіть військово-морської блокади на випадок, якщо дипломатія не зможе домогтися успіху. На крайній випадок американці не виключали й військового варіанта розвитку подій.
Про те, що Пентагон продовжує тримати «порох сухим», свідчить і початок наймасштабнішого з часів закінчення холодної війни перегрупування американських збройних сил по всьому світі. Адміністрація Буша створює мережу віддалених військових баз із метою забезпечення швидкої мобілізації американської військової сили для протидії терористам, ворожим державам та іншим загрозам.
Не виключено, що ефективність нових принципів своєї закордонної військової присутності Вашингтон зможе незабаром випробувати на практиці. Перешкодити йому в цьому сьогодні мало хто зуміє, хіба що потенційні «клієнти» Пентагона вчасно схаменуться.