«З огляду на жорстокість, із якою було скоєно повітряні напади на США 11 вересня, ризик ядерного тероризму стає набагато ймовірнішим, ніж вважалося раніше».
Гендиректор МАГАТЕ Мухаммед аль-Барадеї
Чи живий сьогодні бін Ладен, достовірно невідомо, але тероризм як явище, на жаль, не тільки виживе, а й набере нової сили. Після широкомасштабного розповсюдження листів із спорами сибірки ранні самозаспокійливі прогнози керівників антитерористичних служб багатьох країн про малу ймовірність масштабного застосування терористами зброї масового знищення (ЗМЗ) канули в Лету. А найстрашніший прояв тероризму — підрив ядерних боєприпасів або теракти на атомних станціях (або інших об’єктах атомної енергетики) із розряду гіпотетичних загроз перейшли в стадію можливих явищ. Експерти попереджають — ядерна загроза з боку терористів, як ніколи, реальна. Коли й де чекати на їхню атаку? Відповіді немає. Просто потрібно бути готовим усім і завжди, передусім тим 30 країнам світу, що мають атомні електростанції (АЕС). До них належить й Україна.
На початку грудня поточного року в Відні, у рамках міжнародного симпозіуму МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії) з проблем гарантій, контролю й забезпечення ядерної безпеки пройшло спеціальне засідання, присвячене питанням боротьби з ядерним тероризмом.
За словами глави МАГАТЕ, тепер більше ніж імовірно, що терористи можуть обрати своєю ціллю ядерні об’єкти, матеріали або джерела радіації по всьому світу. Аль-Барадеї закликав країни світу оцінити вартість заходів щодо посилення безпеки на їхніх атомних станціях й витратити необхідні кошти на те, щоб ядерні підприємства з упевненістю могли внеможливити терористичні атаки або протистояти їм.
26 листопада 2001 р. відкрилася чергова сесія Ради директорів МАГАТЕ за участю України. Віце-голова сесії — глава Держкомітету ядерного регулювання України. На порядку денному знову окремим питанням вказано «Захист від ядерного тероризму».
Хоча досі не було підтверджених випадків використання терористами ядерних матеріалів, але, за словами Аль-Барадеї, є інформація про те, що деякі воєнізовані угруповання намагалися їх добути. Цей перелік включає і «Аль-Каїду» Усами бін Ладена, підозрюваного в організації повітряних нападів на США.
Багато країн уже вжили заходів. Так, у Франції підприємство з переробки опроміненого ядерного палива охороняється підрозділом ППО; у Великобританії прилеглі до ядерного центру в Селлафілді райони патрулює бойова авіація; у Канаді навколо ядерних об’єктів буде зведено спеціальні бетонні загородження, у США передбачено безпрецедентні заходи безпеки на всіх ядерних об’єктах (що мають, здебільшого, таємний характер)
Терористи — хто вони або «чорний» список США
5 жовтня 2001 р. Державний департамент США опублікував список іноземних терористичних організацій:
1. Організація Абу Нідала (АНО)
2. Група Абу Сайяфа
3. Збройна ісламська група (ГІА)
4. Аум Сінрікьо
5. Баскська Батьківщина і Свобода (ЕТА)
6. Гама Аль-Ісламія (Ісламська група)
7. Хамас (Ісламський рух опору)
8. Харакат уль-муджахідін (ХУМ)
9. Хезболла (Партія Аллаха)
10. Ісламський рух Узбекистану (ІРУ)
11. Аль-джихад (Єгипетський ісламський джихад)
12. Кахане Чай (Кач)
13. Курдська робітнича партія (ПКК)
14. Тигри визволення Таміла (ЛТТЄ)
15. Організація «Муджахедін-е халк» (МЕХ)
16. Національна визвольна армія (ЕЛН)
17. Палестинський ісламський джихад (ПІД)
18. Палестинський визвольний фронт (ПВФ)
19. Народний фронт за визволення Палестини (НФВП)
20. Генеральне командування НФВП (ГК НФВП)
21. Аль-Каїда
22. Реальна ІРА
23. Революційні збройні сили Колумбії (ФАРК)
24. Революційні осередки (колишня ЕЛА)
25. Революційна організація 17 листопада
26. Революційна народно-визвольна армія/фронт (ДХКП/Ц)
27. Сяючий Шлях (Сендеро Луміносо, СЛ)
28. Об’єднані сили самооборони Колумбії (АУК)
Коментувати такий список на шпальтах газети досить складно. Можна лише відзначити, що тільки 1999 р. до нього було включено «Аль-Каїду», а 2000 р. — Ісламський рух Узбекистану. Запізніле включення в цей перелік «Аль-Каїди» дивує, а друга терористична організація, на жаль, базується в СНД.
10 жовтня 2001 р. президент США Дж. Буш особисто оприлюднив список злочинців, котрих ФБР розшукує в першу чергу. Він складається з 22 осіб, обвинувачуваних в терактах. Зокрема в ньому Усама бін Ладен, декілька членів його організації «Аль-Каїда» й інші.
Однією з головних рушійних сил програми розшуку терористів є програма «Нагороди за правосуддя», яку реалізує держдеп США. За цією програмою, за інформацію, що дозволить запобігти теракту проти США чи інших країн, або віддати терориста до суду, пропонуються винагороди в розмірі до $5 млн. Як відомо, за допомогу в затриманні бін Ладена ця сума становить $27 млн. ($2 млн. від двох американських асоціацій — авіатранспорту й пілотів, решта — від держдепу США).
Починаючи з 1984 р., у 22-х різних справах було виплачено $8 млн. особам, котрі надали інформацію, завдяки якій вдалося запобігти терактам або кинути терористів за грати.
На жаль, світ, змінюючись, не став добрішим, а «хробак» тероризму розплодився по всій планеті Земля.
Тероризм і зброя масового знищення
Проблеми тероризму з застосуванням зброї масового знищення значно загострилися в 90-ті роки внаслідок таких подій: по-перше, розпався Радянський Союз, що послабило контроль над зброєю масового знищення всіх типів (хімічна, біологічна і ядерна); по-друге, новостворений монополярний світ на чолі зі США «розслабився», що призвело до деградації багатьох розвідок країн світу; по-третє, у результаті розвитку інформаційних технологій, а саме Інтернету, величезна кількість людей із різних країн світу одержала доступ до науково-технічної інформації про виготовлення ЗМЗ; по-четверте, вперше 1995 р. в токійському метро японська секта Аум Сінрікьо застосувала бойову отруйну речовину «зарин», що засвідчило можливість доступу (виготовлення?) та практичного застосування ЗМЗ.
Основною тенденцією в тероризмі стало переорієнтування терористів із ненависті до політичних режимів, їхніх лідерів і боротьби з ними на етнонаціональний і релігійний тероризм. Багато експертів прогнозують значну активізацію релігійного тероризму в першому десятилітті нинішнього століття.
Терористичні акти в США стали початком нової доби тероризму. Поки що не було випадків застосування ядерної зброї, та чи означає це, що нею не зможуть скористатися міжнародні терористи завтра?
Що таке ядерний тероризм
Несанкціонований доступ до ядерних матеріалів загрожує здоров’ю та безпеці населення й довкіллю. Наслідки ядерних бомбардувань Японії та катастрофа в Чорнобилі не потребують коментарів.
Сьогодні викрадення, контрабанда й несанкціоновані поставки ядерних і радіоактивних матеріалів є серйозною загрозою для багатьох країн і міжнародної безпеки загалом. До спроб придбати ядерні й радіоактивні матеріали можуть вдаватися декілька держав, терористичні організації, релігійні екстремісти та кримінальні угруповання.
Наявність сильних за ресурсами (фінанси, люди, озброєння) терористичних угруповань притаманна державам, де є етнічні, релігійні проблеми й осередки сепаратизму. Такі приклади не злічити як в Азії, Африці, Латинській Америці, рідному СНД, так і в старій добрій бабусі Європі. Останні десятиліття минулого століття показали: найбільшою загрозою є терористичні організації, що мають міжнародний (транснаціональний) характер і пов’язані з організованими кримінальними співтовариствами. При цьому терористичні організації значною мірою переорієнтувалися з одиночних убивств або серійних вибухів звичайних вибухових речовин на активні спроби заволодіти ЗМЗ або виготовити його з подальшою загрозою його застосування.
n Умовно акти ядерного тероризму можна класифікувати за такими категоріями: підрив (загроза підриву) ядерного вибухового пристрою; зараження радіоактивними матеріалами (радіоактивне зараження, як правило, має локальний характер);
n диверсія на ядерних об’єктах як цивільного (АЕС та їхня інфраструктура), так і військового призначення (сховища ядерних матеріалів і ядерних боєприпасів).
Фахівці під терміном «ядерні матеріали» розуміють уран, плутоній, торій або їхні сполуки, а також опромінене паливо для ядерних реакторів. Уран може містити природні ізотопи, бути збідненим (менше 0,7% ізотопу 235) або збагаченим ізотопами 235 або 233. У свою чергу, високозбагачений уран містить 20 або більше відсотків ізотопу 235. Плутоній-239 (отриманий штучно) й ізотоп урану-235 є найпоширенішими ядерними матеріалами (під ударами теплових або швидких нейтронів ядра цих елементів розщеплюються).
Під матеріалами, що розщеплюються, як правило, розуміють плутоній і високозбагачений уран. МАГАТЕ класифікує плутоній (не менше 80% ізотопу 238), високозбагачений уран і уран-233 як матеріали «прямого використання», тобто придатні для виготовлення зброї.
Крім інших компонентів, для створення ядерного пристрою потрібно лише 12 кілограмів високозбагаченого урану або 4 кілограми плутонію.
Ядерна зброя перебуває під суворим контролем і доступ до неї малоймовірний. Дещо реальніші напади терористів на ядерні боєприпаси, що транспортуються або демонтуються. Для виготовлення ядерного пристрою з палива для АЕС необхідна піврічна робота трьох-чотирьох лабораторій із надзвичайно складним устаткуванням і наявність кількох десятків професіоналів, що кардинально знижує можливість цієї загрози.
Таким чином, сьогодні доступ терористів до ядерних арсеналів практично зведено до нуля. Але небезпека переміщується в іншу площину: на думку багатьох експертів, найреальніша сьогодні загроза ядерного тероризму — ще напади на АЕС.
Термін «радіоактивні матеріали» охоплює ті з них, які не можна використати для створення ядерного вибухового пристрою (неспроможні підтримувати ядерну реакцію). Передусім це джерела іонізуючого випромінювання, що, зокрема, використовуються в промисловості, науці й медицині (америцій, кобальт, радій, стронцій і цезій).
Сьогодні виготовлення, переробка й міжнародні перевезення ядерного палива та їх відходів зростають: атомна енергетика генерує значну частину електроенергії світу — у 30 країнах працює 438 ядерних реакторів із загальною потужністю близько 351 ГВт, 651 дослідний ядерний реактор (діючих тільки 284), 250 заводів паливного циклу всіх стадій виробництва. Це підвищує імовірність несанкціонованого доступу до ядерних матеріалів (створення радіологічної зброї з радіоактивних відходів), що використовуються в атомній енергетиці, особливо в наукових центрах й атомних підводних човнах.
Безсумнівно, напад відносно легко озброєних терористів (із стрілецькою зброєю, вибуховими пристроями звичайних типів) або навіть лише загроза захоплення атомної станції можуть мати надзвичайно сильний психологічний ефект серед населення. Іншими словами, терористи, не виконавши свою загрозу до кінця (не завдавши шкоди АЕС), доб’ються бажаного для них ефекту — паніки, істерії, незначних людських і величезних матеріальних втрат.
Масштаби проблеми
Рівень ризику застосування ядерної зброї та радіоактивних матеріалів можна попередньо оцінити за загрозами скоєння актів ядерного тероризму і викраденнями ядерних матеріалів. На сьогодні не існує надійних і повних даних про нелегальне переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, а також про випадки ядерного шантажу. База даних МАГАТЕ, за станом на 31 березня 2001 р., зареєструвала понад 550 інцидентів нелегального переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, і тільки дві третини з них підтверджено країнами-учасницями. Кількості всіх перехоплених матеріалів не вистачило б для виготовлення навіть одного ядерного вибухового пристрою. Але проблема дуже серйозна. Нижче наводяться деякі дані, пов’язані з терористичними актами або, радше, з загрозою їх скоєння, а також найнебезпечніші випадки викрадення ядерних матеріалів:
n 1975 р. — американська компанія Union Oil Co. Of California одержала від невідомих осіб лист із загрозою підірвати ядерний пристрій на одному з заводів компанії, якщо шантажистам не виплатять $100 тис.;
n 80-ті роки — пуерто-риканські сепаратисти погрожували терактами проти ядерних об’єктів США;
n 1987 р. — у Бразилії
(м. Гоянія) через пошкодження викраденого контейнера з цезієм-137 загинуло четверо чоловік, 129 — одержали значні рівні опромінення, довелося дезактивувати 85 будинків та евакуювати 200 чоловік із 41 будинку, роботи зі знешкодження тривали півроку за участю 575 фахівців, видалено 3500 куб. м радіоактивних відходів;
n 1990—1992 рр. — у Росії директори Смоленської та Курської АЕС одержали листи з погрозами підірвати або захопити АЕС;
n 1992 р. — у Литві з Ігналінської АЕС викрадено касету ядерного палива, згодом (1997 р.) знайшли близько 50 кг радіоактивного урану, очевидно, витягнутого з цієї касети;
n 1993 р. — у США на територію АЕС Три-Майл-Айленд крізь систему інженерних бар’єрів прорвався автомобіль; у Грузії із Сухумського ядерного центру (Абхазія) зникло близько двох кілограмів збагаченого урану;
n 1994 р. — у Німеччині (Мюнхен) затримано невеличку партію (363 г) контрабандного плутонію з Росії, придатного для виготовлення атомної бомби; у Литві кримінальне угруповання після винесення судом смертного вироку одному з її лідерів погрожувало підірвати Ігналінську АЕС;
n 1995 р. — у Франції в другий охолоджуючий контур третього енергоблоку АЕС Блейс невідомі засипали сіль; у Японії релігійна секта Аум Сінрікьо планувала виготовити ядерний вибуховий пристрій з австралійського або російського урану; у Росії чеченські екстремісти в московському Ізмайловському парку помістили контейнер із радіоактивним ізотопом цезію-137;
n 1997 р. — у Росії відвернули спробу диверсії на одній з АЕС;
n 1998 р. — у Росії службовців ядерного об’єкта в Челябінську затримали «при спробі викрадення розщеплюваного матеріалу в кількості, достатній для виготовлення одного ядерного пристрою»; спецслужби Росії запобігли реалізації угоди по придбання однією з пакистанських компаній (можливо підконтрольної бін Ладену) збройового урану;
n 2000 р. — у Росії на базі Камчатського півострова заарештували чотирьох моряків, котрі мали схованку з радіоактивними матеріалами. Їх обвинувачено в крадіжці цих матеріалів із субмарини, на якій проходили службу;
n 2001 р. — у Росії поклали край двом спробам проникнення терористів на об’єкти збереження ядерних боєприпасів.
За даними МАГАТЕ, із 1993 р. було зареєстровано з високим ступенем достовірності 175 випадків нелегального продажу ядерних матеріалів і 201 випадок збуту інших радіоактивних джерел, зокрема тих, що використовуються в медицині та промисловості. Тільки у 18 з цих випадків йшлося про високозбагачені уран або плутоній, необхідні для створення атомної бомби, і кількість їх була недостатньою для створення ядерного вибухового пристрою.
Аналіз статистичних даних говорить: основним джерелом контрабандних матеріалів були країни СНД, передусім Росія; украденим матеріалом найчастіше був високозбагачений уран. У свою чергу, перехоплювали цю контрабанду переважно в Центральній Європі, а потім вже й у Росії. Сьогодні вважається малоймовірним створення ядерного вибухового пристрою якоюсь терористичною групою самостійно або за допомогою найнятих фізиків-ядерників.
Ядерні ресурси Росії та ядерні матеріали атомної енергетики України нині розглядаються як імовірне джерело озброєння терористів. Причиною цього є зниження якості та рівня контролю над радіоактивними речовинами. Крім того, охорона, що здійснює нагляд за ядерними матеріалами, одержує низьку заробітну плату, та й ту часто невчасно.
Тезу про гранично малу ймовірність використання терористами ядерних матеріалів, позаяк останні, мовляв, загрожують передусім самим терористам, поховали уламки веж Міжнародного торговельного центру в США. Терористи-камікадзе не бояться загинути. Проте в країнах СНД, слава Богу, таких майже немає. Переважає розкрадання всього, що можна вкрасти, зокрема й радіоактивних матеріалів. Громадяни злодюжки! Крадіжка радіоактивних матеріалів шкодить вашому здоров’ю!
США
У США з 1978 до 2001 р. американські АЕС 30 разів зазнавали нападів як екстремістів, так і активістів екологічних організацій. Проте досить серйозних атак на АЕС не було. Найсерйознішим випадком вважався прорив легкової машини крізь систему інженерних бар’єрів. Автомобілем керувала людина, котра раніше лікувалася від психічного захворювання.
Після кривавого 11 вересня голова комісії з ядерного регулювання США (КЯР) Річард Месерв рекомендував переглянути заходи безпеки, які застосовуються на 103-х АЕС, розташованих у 31 штаті. Усім АЕС і паливним сховищам було наказано підтримувати найвищий рівень захисту, яким передбачено посилене патрулювання, додаткову охорону і тіснішу координацію з правоохоронними та військовими організаціями (конкретніше дії не розкриваються).
Комісія з ядерного регулювання підтвердила, що в раніше розроблений таємний документ під назвою «Базова загроза» не було включено атаки на ядерні об’єкти з застосуванням великих авіалайнерів. Тепер проводяться консультації з відповідними відомствами з метою перегляду «Базової загрози», також проводиться детальний інженерний аналіз можливих результатів удару великого авіалайнера по об’єктах ядерної енергетики. На сьогодні в районах ядерних об’єктів США заборонено польоти літаків.
Наприкінці листопада в США з’явилася нова «енергетична» загроза — міністр юстиції Джон Ешкрофт заявив, що адміністрація президента США одержала повідомлення про можливий напад на об’єкти газової промисловості країни.
Росія
Як відомо, ще в грудні 2000 р. уряд Росії затвердив Федеральну цільову програму «Ядерна й радіаційна безпека Росії» на термін до 2006 р. Програму розраховано на три етапи, кожен із яких триватиме два-три роки. Її мета — комплексне розв’язання проблеми ядерної та радіаційної безпеки, зниження ризику радіаційного впливу на людину та середовище проживання. Водночас фінансування програми 2001 р. скорочено вп’ятеро — із запланованих 636 млн. руб. до 126,4 млн. Це не дозволить виконати заплановані заходи в повному обсязі. Є надія, що останні події змінять підхід до фінансування найважливішої державної програми Росії.
Після подій у США 11 вересня начальник 12-го головного управління Міноборони РФ генерал-полковник І.Валинкін на зустрічі з журналістами розповів, що цілком виключає можливість ядерного тероризму в Росії. Саме його відомство відповідає за експлуатацію та збереження ядерних боєприпасів (ЯБП).
Як заявив генерал, керівництво Росії та Міноборони РФ проводить комплекс превентивних антитерористичних заходів. По-перше, на об’єктах 12-го ГУ МО РФ створено штатні мобільні підрозділи для їх охорони та оборони. По-друге, організовано взаємодію підпорядкованих главку підрозділів із силами ФСБ й МВС. По-третє, з метою централізації управління ядерними об’єктами та боєприпасами в російській армії розпочато процес переведення об’єктів ЯБП у видах ЗС під єдиний контроль главку. По-четверте, запроваджується особливий контроль над морально-психологічним станом особового складу, що працює з ЯБП: визначено медичні тести на наркотики, алкоголь і «психотести». Ще одним, цілком новим тестом, є перевірка на «детекторах брехні», поставлених зі США за програмою Нанна-Лугара. Таким чином, за заявою керівництва Міноборони Росії, охорону ядерно-технічних сил кардинально посилено.
Проте підстав для самозаспокоєння поки що немає. Так, із більш раннього повідомлення генерала випливає, що тільки
2001 р. у Росії зафіксовано дві спроби проникнення терористів на об’єкти збереження ядерних боєприпасів (у лютому та квітні).
Україна
Розпад СРСР зробив Україну третьою в світі державою за обсягом ракетно-ядерного потенціалу. Від колишнього Союзу наша країна успадкувала 130 стратегічних ракет СС-19 і 46 стратегічних ракет СС-24. Так на зорі української незалежності постало питання про необхідність приєднання до Договору про обмеження та скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНВ-1. Уже 1992 р. було підписано Лісабонський протокол до Договору СНВ-1, відповідно до якого Україна разом із Білоруссю й Казахстаном узяла на себе зобов’язання стати неядерною державою. У результаті політичної домовленості Росія стала спадкоємцем радянського ядерного потенціалу.
1996 р. усі ядерні боєзаряди з України вивезено в Росію в обмін на ядерне паливо для АЕС, а 30 жовтня 2001 р. ліквідовано останню з 46 шахтно-пускових установок (ШПУ) міжконтинентальних твердопаливних ракет СС-24. Таким чином, у питанні нашого ядерного потенціалу поставлено жирну крапку.
В Україні були й залишаються (вже заднім числом) супротивники передачі ядерної зброї Росії. Не стільки через передачу в РФ, скільки заради збереження ядерного статусу (прилученості до великих держав?). Але після подій 11 вересня 2001 р. у США і кількох невдалих ракетних стрільб в Україні супротивників без’ядерного статусу нашої країни значно поменшало.
Знищення останньої ШПУ не означає припинення робіт із Програми зменшення ядерної загрози. На місцях розміщення 30 шахтно-пускових установок уже проведено рекультиваційні роботи, а інші 16 об’єктів заплановано повернути народному господарству 2002 р. Усі роботи з утилізації ракет і знищення шахтно-пускових установок фінансують США — Україна одержала на програму виконання програми роззброєння $520 млн.
Як заявив посол США в Україні Карлос Паскуаль, Вашингтон збирається фінансувати програми зменшення ядерної загрози в Україні принаймні до 2006 р. На 2002 р. США планують виділити близько $30 млн. на ліквідацію стратегічних систем — мають ліквідувати інфраструктуру стратегічних аеродромів в Узині, Білій Церкві та Прилуках, авіабази, пункти заправки тощо. В Узині заплановано створення комерційного аеродрому, а щодо інших об’єктів — змінити їхнє функціональне призначення. Було б дуже корисно, щоб новий міністр оборони поділився планами перепрофілювання цих об’єктів.
Світовому співтовариству відомі ініціативи й позиція України стосовно ядерної зброї та її випробувань. Так, виступаючи на ІІ конференції, присвяченій сприянню щодо прискорення набрання чинності Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, який проходив 11—13 листопада в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, український міністр закордонних справ Анатолій Зленко відзначив, що країна є прикладом послідовної та зваженої політики в сфері ядерного роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї. Також Україна закликала світове співтовариство дотримуватися мораторію на ядерні випробування. У цій сфері до України ніколи претензій не було.
Проте з мирним атомом у нашій країні проблеми є. МАГАТЕ, що визначає міжнародні стандарти ядерної безпеки, назвало держави колишнього СРСР регіоном, де немає адекватного контролю над ядерними матеріалами. Російські інформаційні агентства, чомусь забувши про свою батьківщину, це повідомлення інтерпретували в слоган «МАГАТЕ внесло Україну в список ядерно-небезпечних країн».
Сьогодні в нас проводиться ряд програм, пов’язаних із роботою та розвитком ядерної енергетики. Так, 18 серпня нинішнього року на Запорізькій АЕС у перший контейнер сухого сховища відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) завантажено першу касету. Першу чергу промислового майданчика розраховано на 100, а весь проммайданчик — на 380 контейнерів. Сховище дозволить заощадити значні суми на розвиток власної ядерної енергетики, частково відмовившись від послуг Росії.
У листопаді цього року в Києві зареєстровано українсько-російсько-казахське спільне підприємство з виробництва ядерного палива для реакторів типу ВВЕР.
Київський інститут ядерних досліджень НАН України після річної перерви готує ядерний реактор до пуску в грудні цього року. Його, побудованого понад 40 років тому, модернізовано, і за допомогою США на реакторі змонтовано сучасну систему контролю над ядерними матеріалами й фізичного захисту. На жаль, не обійшлося без НП: під час завантаження ядерного палива в реактор із вини персоналу пошкоджено паливну касету. Небезпечних радіаційних наслідків не виникло, але заподіяно матеріальної шкоди, оскільки касету вже не можна використовувати.
Як відомо, Україна, Росія, Молдова й Болгарія 1997 р. підписали Угоду про транспортування ядерних відходів. Молдова відмовилася ратифікувати цю угоду, і відходи переправляються Дунаєм в Одеську область. Болгарія таким чином транспортує свої ядерні відходи в Росію для подальшого поховання й переробки. На сьогодні через Україну вже пройшли два поїзди з ядерними відходами; щороку через нашу територію мають проходити три-чотири небезпечні вантажі з Болгарії.
Можна зрозуміти занепокоєння Партії зелених України (голова — В.Кононов) щодо відсутності гласності в питанні транзиту ядерних відходів через територію країни й розвитку інфраструктури ядерної енергетики загалом. Якщо на другу частину питання поки що не може відповісти ніхто, то на першу — відповідно до Оргуської конвенції (про право на повну екологічну інформацію), має право одержати відповідь кожен громадянин України.
Ніякі ядерні об’єкти не повинні будуватися чи ввозитися в країну без попередження населення й місцевої влади. Сьогодні немає інформації про: надійність контейнерів і вагонів для перевезення ядерних відходів; про охорону вагонів; суму, отриману Україною за небезпечний транзит, і про те, скільки одержать ті українські регіони, через які проходять вагони з ядерними відходами.
Україна не має альтернативи розвитку ядерної енергетики, а це вимагає на першому етапі добудування двох блоків Хмельницької та Рівненської АЕС. Навіть в умовах мінімального фінансування необхідно проводити певні дослідження в цій сфері. Можна тільки сподіватися на жорсткий контроль над ядерними об’єктами в країні з боку Держатомрегулювання України, який після багатьох перетворень знову почав функціонувати.
Попередження, виявлення і контроль виключать можливість ядерного тероризму
Боротьба з незаконними поставками ядерних і радіоактивних матеріалів є надзвичайно складним завданням урядів у багатьох напрямах, і уряди несуть перед світовим співтовариством відповідальність за недопущення контрабанди й несанкціонованого використання, володіння й переміщення цих матеріалів через свою територію та кордони.
Національна система попередження включає виконання міжнародних договорів і конвенцій; розробку, ухвалення й виконання національного законодавства в сфері поводження з ядерними й радіоактивними матеріалами; запровадження систем обліку ядерних матеріалів, ліцензування й видачу спеціальних дозволів на роботу з джерелами радіації; контроль над експортно-імпортними операціями; відповідну роботу правоохоронних органів, розвідки; прикордонний контроль. Також потрібен комплекс заходів для обмеження й ліквідації наслідків можливих актів ядерного тероризму. Окремо необхідно виділити питання фізичного захисту ядерних об’єктів, що є найважливішим для держав, які мають атомні станції (див. нижче).
Попри подальший розвиток подій в Афганістані, проблеми незаконних поставок розщеплюваних матеріалів і загрози ядерного тероризму не зникнуть ще дуже довго.
Незаконний оборот розщеплюваних і радіоактивних матеріалів загрожує національній безпеці, здоров’ю населення й екології всіх країн світу. Тож потрібно підвищити світові стандарти й норми фізичного захисту; вдосконалити юридичну базу попередження й виявлення таких випадків; розширити застосування запобіжних заходів; сприяти співробітництву та обміну інформацією між державами, міжнародними організаціями; обновити з урахуванням сьогоднішніх реалій антитерористичне законодавство.
Фізичний захист
як перша лінія оборони
Єдиним міжнародним стандартом фізичного захисту є Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 1980 р. і відповідні загальні рекомендації МАГАТЕ.
Національна система фізичного захисту повинна бути спрямованою на забезпечення безпеки в сфері використання ядерної енергії, на захист від протиправних дій і незаконного обороту радіоактивних матеріалів.
Будівництво системи фізичного захисту АЕС зазвичай починається з визначення кола і ролей організацій, відповідальних за її безпеку. Потім проводиться аналіз життєво важливих елементів АЕС і можливих методів та шляхів їх ураження; складається список критичного устаткування. Власне систему охорони АЕС забезпечує система інженерних бар’єрів, технічні засоби й персонал станцій.
Наступним кроком є створення так званої моделі базової загрози, що грунтується на аналізі внутрішніх і зовнішніх загроз, терористичної, кримінальної й антиядерної діяльності угруповань усередині країни й за кордоном (тактика, зброя, спорядження, розмір терористичної групи), які можуть вдатися до спроб несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів або диверсії. Все це разом і є загальнодержавною моделлю ядерної загрози.
На жаль, в Україні таку модель не створено. Оскільки для цієї роботи необхідно задіяти спеціальні служби й відомства, то цим було б доцільно зайнятися Раді національної безпеки та оборони України, покликаній координувати й контролювати діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки.
Сьогодні в Україні в сфері ядерної безпеки завдяки міжнародній підтримці вдалося досягти багато чого. Проте для вирішення виниклих сьогодні нових завдань необхідна чітка та злагоджена робота всіх відомств, відповідальних за цю сферу. Найважливішим і водночас найскладнішим питанням є ресурсне забезпечення і, передусім, фінансування. Тут потрібно не тільки сподіватися на допомогу Заходу, а й щороку передбачати в держбюджеті необхідні суми.
* * *
Проект «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року й подальшу перспективу», розроблений недавно українськими фахівцями, у двох базових сценаріях із шести передбачає продовження термінів експлуатації існуючих блоків АЕС і введення в експлуатацію чотирьох нових енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС.
Проте навіть ці два з шести сценаріїв дозволяють дійти висновку, що чорнобильський синдром подолано й Україна не збирається згортати атомну енергетику. Країна ніяк не позбудеться кризових явищ у ПЕК. Розвиток атомної енергетики сьогодні по суті, є одним із шляхів ліквідації цих негативних явищ. Якщо протягом двох-трьох років критична ситуація з інвестуванням у паливно-енергетичний комплекс не зміниться, перед Україною і без терористів постане загроза давно пророкованих техногенних катаклізмів. Причинами такого становища стала недалекоглядність і неспроможність щось робити керівників паливно-енергетичної галузі, які щорічно змінюються, й політизація роботи ПЕК. Вище керівництво країни серйозно займається ПЕКом лише в осінньо-зимовий період, а решта керівництва, за рідкісним винятком, — тільки перед виборами.