Отже, Саддам Хусейн смертельно хворий. У черговий раз. Чутками про це переповнено Середній Схід і Європу з Америкою. Президент Іраку нібито слабує на рак лімфатичних вузлів і перебуває в критичному стані далеко від Багдада, на одній зі своїх вілл, під невсипущим наглядом французьких, німецьких і швейцарських лікарів. Тим часом офіційний наступник Хусейна, його другий син Кусай, нібито вже скликав сімейний комітет, який муситиме керувати країною, якщо діючий президент не зможе виконувати свої обов’язки.
Для нас надзвичайно важко визначити, як почувається Саддам насправді. Набагато легше передбачити наслідки поширення світом чуток про його тяжку недугу. Адже будь-які проблеми зі здоров’ям іракського лідера негайно відлунюють у країні активізацією дій внутрішньої опозиції. Якщо провести історичні паралелі, то найближчими місяцями в Іраку з високою імовірністю можна чекати чергового загострення боротьби за владу.
Джерелом інформації про ракове захворювання в Хусейна ще в червні стала іракська опозиція. А впливова арабськомовна лондонська газета «Аль-Шарк аль-Авсат» повідала про це на своїх сторінках минулого тижня. При цьому вона посилалася на слова високопоставленого іракського медика, котрий побажав залишитися невідомим.
Здоров’я Саддама Хусейна стає предметом пильної уваги всього світу не вперше. Подібні історії з певною періодичністю з’являються протягом п’яти останніх років. Уперше чутки про те, що президент Іраку страждає на рак лімфатичних вузлів, з’явилися в січні 1996 року. Тоді їх спростував особисто Саддам. Тижнів через два сенсація померла сама собою, а багдадський диктатор продовжував собі жити- поживати, наче нічого й не було.
Проте подальші події в Іраку показали, що тут цю історію багато хто сприйняв за чисту монету. Через місяць після її появи в Багдад несподівано повернувся один із високопоставлених іракських перебіжчиків, Хуссейн Камаль Хассан — головний ідеолог програми розвитку озброєнь Іраку. Повіривши, що смертельна хвороба назавжди вклала президента в лікарняне ліжко, він добровільно залишив свій притулок у Йорданії тільки для того, як виявилося, щоб бути розстріляним у себе на батьківщині лише через тиждень після прибуття. За ним пішло й багато членів його сім’ї. А Саддам після цього зробив черговий крок у зміцненні позицій свого сина Кусая, обраного ним своїм політичним наступником. У березні 1996 року він призначив його начальником спеціальної служби з охорони президента.
Через два роки, у жовтні 1998-го, ізраїльське телебачення оприлюднило нову інформацію про хворобу Хусейна. Саддам знову особисто спростував ці чутки, проте цього разу його дії щодо стабілізації ситуації виявилися оперативнішими. Кусай одержав ще більше повноважень, очоливши операцію спецслужб і збройних сил країни з придушення виступів шиїтської опозиції, яку надихнули чутки про хворобу президента. У листопаді та грудні 1998 року було проведено масові арешти її активістів, розстріляно понад півтори сотні людей.
В обох випадках політичні виступи, викликані появою чуток про хворобу Саддама, жорстоко придушувалися, а наступник президента Кусай здобував дедалі більшу владу. На перший погляд складається враження, що Хусейн, котрий, за деякими даними слабує на параною, сам наказує поширювати інформацію про свої болячки, аби спровокувати на активні дії своїх потенційних недругів. Але така версія виглядає аж надто фантастичною. Найімовірніше, все значно простіше — Саддам справді переживав напади хвороб, чим намагалися скористатися його опоненти, проте їхні виступи були жорстоко придушені.
А стосовно останніх чуток, то вони явно мають під собою серйозні підстави. За даними західної преси, батько Хусейна та його рідний брат померли саме від раку. До того ж, на урочистостях 17 липня, присвячених черговій річниці революції баасистської партії, він обмежився коротким виступом, хоча в минулому цього дня виступав із багатогодинними промовами. За словами очевидців, цей виступ був безладним і ряснів різноманітними містичними натяками.
Очевидно, що цього разу здоров’я багдадського диктатора справді під серйозною загрозою. Проте це зовсім не додає оптимізму західним лідерам, котрі ще недавно ім’ям Саддама Хусейна мало не дітей лякали. На перший погляд, вони, в разі смерті президента, могли б сподіватися на прихід до влади в країні поступливого лідера, котрий нехай поступово, але вивів би країну з тієї безвиході, у якій вона опинилася при правлінні Саддама. Приклад тому — Сирія. Місце Хафеза Ассада практично безболісно посів його син Башар, який довго жив у Лондоні й має свій власний погляд на відносини його країни з Заходом.
Проте з Іраком все не так просто. У Сирії єдиним серйозним конкурентом спадкоємця Асада був брат покійного президента Рифаат. Але після того, як 1986 року було придушено організований ним антипрезидентський путч, він був змушений залишити країну й відтоді живе у вигнанні, в Іспанії і Франції. У Сирії він поза законом, є навіть ордер на його арешт. Тож шанси для Рифата захопити владу в Дамаску по смерті Асада були дуже малі.
А стосовно сина Саддама Хусейна Кусая, то батько призначив його своїм наступником не відразу. Досить довго єдиним і беззаперечним наступником діючого поки що президента вважали його старшого сина Удая. Проте 1996 року на останнього було скоєно замах. Убити Удая не вдалося, але внаслідок поранення його частково паралізувало. Отоді Хусейну й довелося змінити вибір на користь свого молодшого сина, Кусая. Ось уже чотири роки той виступає як офіційний наступник президента Іраку.
Проте відринутий престолонаслідник не заспокоївся. Удай, котрий втратив, здавалося, перспективу одного чудового дня очолити Ірак, вирішив усе-таки поборотися за це право. На відміну від сирійського вигнанця Рифаата, старший син Саддама відіграє серйозну роль у політичному та громадському житті Іраку. Удай видає впливову газету «Бабел», яка часто виступає урядовим рупором, й очолює Іракський олімпійський комітет, завдяки чому сам він досить популярний серед іракців. Йому підпорядковано сили іракської міліції, так званих «Федаїнів Саддама». У березні цього року на виборах до Національної асамблеї (парламент) країни він набрав 99,99 відсотка голосів виборців. Багато хто розцінив це як початок його рішучого наступу на позиції Кусая. Поки що боротьба двох братів за багдадський престол залишається «підкилимовою», та якщо Саддам вирушить у кращий світ, її учасники не комплексуватимуть і вчепляться один в одного мертвою хваткою, тим більше, що обидва мають у підпорядкуванні впливові силові структури.
Отоді Ірак і опиниться на межі хаосу. Адже не таємниця, що він не є і ніколи не був єдиною державою. Лише покоління тому ця країна була строкатим конгломератом ворогуючих племен. В Іраку приблизно рівними силами володіють потенційно ворогуючі сили ісламу — шиїтська й сунітська, є там і християнські меншини. Не слід забувати, що на півночі країни сконцентровано великі поселення курдів, котрі настійливо домагаються відокремлення й утворення незалежної курдської держави.
Якщо в разі смерті нинішнього багдадського диктатора владу в країні не візьме в жорсткі руки обраний ним наступник, а ворогуючі іракські клани почнуть відкрито боротися за владу, подальший сценарій розвитку подій можна легко передбачити.
Курди миттєво скористаються ослабленням центральної влади для відокремлення та створення своєї республіки на півночі нинішнього Іраку. Далі, зосереджена в прикордонних районах Туреччини курдська меншина не марнуватиме часу і почне процес об’єднання зі своїми іракськими одноплемінниками. Зрозуміло, що після цього давній опір курдів турецькому пануванню дістане друге дихання.
Шиїтська більшість на південному сході країни, безумовно, знайде вагомі причини для возз’єднання зі своєю історичною батьківщиною — Іраном, який давно з апетитом поглядає на ці іранські землі. Саудівській Аравії та Кувейту при цьому «світить» безрадісна перспектива мати сусідою замість поваленого Іраку досить могутній Іран, ставлення якого до прозахідних арабських держав мало чим відрізняється від іракського.
Водночас араби з іранського Арабістану легко знайдуть спільну мову зі своїми «братами по крові» в Іраку, внаслідок чого тегеранське керівництво почне проти них жорстокі репресії — несміливі спроби президента Хатамі лібералізувати окремі сторони іранського життя остаточно зійдуть нанівець.
На іракських уламках оживуть і міжплемінні конфлікти. Племена згадають старі рахунки й намагатимуться встановити своє панування над тим, що залишиться від Іраку. Тоді можна буде чекати серйозної громадянської війни в центральних регіонах країни, щонайменше чотирьох воєн на її кордонах і повної дестабілізації обстановки в усіх країнах Перської затоки.
Чи є альтернатива такому розвитку подій? Про найприйнятніший варіант — іракський демократичний вибір — можна відразу забути. Ірак не має найменшого досвіду будівництва демократичного суспільства в західному розумінні. Ця країна послідовно переходила від турецького панування до хашемітської монархії, а потім до диктатури баасистської партії.
Якщо у ворогуючих сторін усе-таки візьме гору здоровий глузд, вони спробують створити щось на кшталт коаліційного уряду. Проте його дуже швидко підірвали б ізсередини те ж таки традиційне суперництво та споконвічний міжплемінний розбрат.
Отже, найкращим виходом було б збереження на максимально можливий час існуючого статус- кво. Тобто західні лідери повинні зичити Саддаму Хусейну міцного здоров’я, покладати надії на вміння й досвід його лікарів і сподіватися, що чутки про його хворобу так і залишаться чутками.