Великі скупчення людей на вулицях і площах, потоки туристів, офіційні заходи за участі політиків - усе це створює сприятливі умови для нападів терористів. Особливо т.зв. вовків-одинаків.
Новорічного вечора в Манчестері 25-річний чоловік, озброєний кухонними ножами, напав на перехожих. Поранено трьох осіб, включаючи офіцера транспортної поліції. За словами свідків, нападник вигукував гасла на підтримку "халіфату".
11 грудня в Страсбурзі біля різдвяного ярмарку терорист відкрив вогонь по перехожих. У результаті загинуло п'ятеро осіб (двоє відразу і троє в лікарні), ще одинадцятьох поранено. Відповідальність за напад узяла на себе "Ісламська держава". Як і у випадку з Халідом Масудом (вчинив напад на Вестмінстерському мосту в березні 2017 р.) і Хурамом Буттом (у складі групи брав участь у нападі в Лондоні в червні 2017 р.), поліція і спецслужби знали про радикальні погляди терориста, але не встигли запобігти нападу.
Згідно з останньою інформацією Глобальної бази тероризму, 2017 року в Західній Європі було вчинено 291 теракт. Майже в половині випадків організатори та виконавці терактів залишилися невідомими. Серед тих, про кого є інформація, найбільше нападів вчинили ліві (52 напади) і праві (36 нападів) екстремісти. Джихадисти відповідальні за трохи менше ніж 10% терактів 2017 року в Західній Європі. Однак на частку цих 10% терактів припадає 92% усіх загиблих (71 з 77 осіб) і 80% усіх поранених (404 з 508 осіб). Судячи з такого співвідношення, ясно, що саме джихадисти сьогодні найнебезпечніші терористи в Європі.
Джихадисти в Європі використовують три основні стратегії - підготовлені операції терористичних осередків; напади груп, які складаються з непідготовлених, часто саморадикалізованих бійців; непідготовлені атаки одинаків, вчинені без допомоги з боку організації або інших бійців. Найбільше терористичних нападів, судячи з даних за 2017 рік, вчиняють джихадисти-одинаки (19 з 26 нападів, вчинених джихадистами в Європі 2017 року, або 73%). Однак найбільш небезпечні теракти, підготовлені й вчинені досвідченими бійцями або членами терористичних осередків.
Атаки одинаків і напади невеликих груп досвідчених бійців становлять нині основну загрозу з боку терористів у Європі. Важливо розуміти, що ця загроза стала результатом продуманої стратегії ідеологів і лідерів джихадистів, які з початку 2000-х радикально переосмислили свій досвід та результати боротьби.
Ідеологічні джерела
Ідеологічну базу для такого перевороту підготовлено ще задовго до атак 11 вересня. Такі ідеологи ісламізму як індієць Абу-ль-Аля Маудуді (засновник організації "Джамаат-і-Ісламі"), єгиптянин Саїд Кутб (один з ідеологів "Братів-мусульман"), іранець Алі Шаріаті (ідеолог лівого крила революції в Ірані в 1970-х) у своїх працях переосмислили роль ісламу в соціальному та політичному житті сучасного їм світу, розглядаючи його як новий революційний світогляд, покликаний радикально перевлаштувати світ і звільнити людину від поневолення.
Після поразки світського панарабізму та лівих секулярних проектів у мусульманських країнах, після серії військових і політичних катастроф (поразка від Ізраїлю в шестиденній війні 1967 року, провал проекту "Об'єднаної арабської республіки" та ін.) виник ідеологічний вакуум у мобілізованому мусульманському співтоваристві. Цей вакуум змогла заповнити нова, радикальніша ідеологія "ісламізму". Перемога революції в Іраку 1979 року, війна в Афганістані й подальші події стали каталізаторами для поширення цієї ідеології у світі.
Одним з відгалужень цієї ідеології став джихадизм. Джихадизм - це неологізм, який описує стратегію досягнення головної політичної мети ісламізму - відновлення халіфату або держави, яка побудована і діє виключно на основі релігійних норм (шаріату).
Джихадисти розвинули власну концепцію того, як досягти поставленої мети. Основний наголос у концепції робиться на джихаді як воєнній боротьбі проти противника. Новий поштовх для розвитку цієї ідеології дала війна в Афганістані проти радянських військ. У практиці війни та підготовки до неї виникла ціла група авторитетних ідеологів джихадизму. Центральною фігурою став Абулла Аззам, палестинець, який поєднав у собі риси хорошого організатора і талановитого пропагандиста: він заснував "Мактаб аль-Хіндамат", або "бюро послуг", яке допомагало добровольцям з усього світу дістатися й облаштуватися для ведення війни проти "комуністів-атеїстів".
Саме Аззам ідеологічно обґрунтував необхідність нового джихаду, "міжнародного" або "глобального". Його ідеї розвинув найздібніший його учень Усама бен Ладен. Однак на відміну від попередніх поколінь джихадистів покоління бен Ладена відкрило для себе новий метод протистояння - тероризм.
Джихадисти продемонстрували дивовижну гнучкість і пристосованість. Гнучкість у своїх ідеологічних поглядах на ведення війни проти "невірних", питаннях дозволеності чи недозволенності тієї чи іншої зброї. Пристосованість до мінливих політичних і військових умов. Головна заслуга в цьому належить Абу Мусабу ас-Сурі. Якщо бен Ладен був духовним і політичним лідером нового покоління джихадистів, то ас-Сурі обійняв посаду начальника штабу всього руху. Його перу належать основні праці, присвячені військовій стратегії і тактиці джихадистів.
Бійці "Халіфату"
З погляду ідеологів "Аль-Каїди", тероризм (у тому числі й атаки "вовків-одинаків") мав прокласти шлях для революції та скинення урядів арабських країн з метою встановлення нової держави.
Терор у цій боротьбі - лише один зі складників. Не менш важливим елементом є пропаганда. Завдання пропагандистів руху полягає в тому, щоб переконати інших у справедливості боротьби "Аль-Каїди" і перевести якомога більше людей з розряду активних противників (які беруть участь у військовому протистоянні на боці противника) у розряд прибічників противника (які не беруть участі, але підтримують), а після - у нейтральні щодо конфлікту (цю класифікацію запропоновано у працях ас-Сурі). Однак головна мета тероризму - військові, політики, спецслужби, а загибель цивільних - це крайність, яка допускається, але не схвалюється.
Саме тому керівництво "Аль-Каїди" так часто звертало увагу у своїх заявах на необхідність уникати невиправданих жертв серед цивільного населення. Але з розвитком подій на Близькому Сході (вторгнення в Ірак 2003 р. - ключова подія в цьому разі) у прибічників ідеї "тероризму як вимушеної зброї" з'явилися противники в середовищі джихадистів.
Кульмінацією цього ідейного протистояння стала суперечка про допустимість атак на цивільних між Абу Мусабом аз-Заркаві (засновником того, що сьогодні відоме як "Ісламська держава") і Айманом аз-Завахірі (на той час - заступником лідера "Аль-Каїди"). Перший вибудував свою боротьбу проти американських військ в Іраку на основі тотального терору проти цивільних, метою якого було розпалити міжконфесійну війну. Другий критикував його за це, вказуючи на неприпустимість навмисного вбивства безневинних, особливо мусульман: "Я казав їм кілька разів припинити вибухи на ринках та в мечетях і сконцентруватися на військових, спецслужбах і поліції, а також шиїтській міліції".
"Аль-Каїда" чутливо ставилася до своєї репутації серед населення мусульманських країн і дружніх організацій релігійних авторитетів, а теракти проти цивільних, показові страти полонених і безпрецедентна жорстокість, що практикувалися Заркаві та його послідовниками, загрожували підірвати цю репутацію.
На практиці це протиріччя між двома групами джихадистів проявилося у використанні різної тактики. "Аль-Каїда" основну увагу приділяла тривалій і ретельній підготовці оперативників, здатних здійснювати складні операції. Це знайшло своє відображення в концепції Open Source Jihad, висвітленій в журналі Inspire ("Надихай").
Підхід ІД був іншим. Байдужість до репутації, простота і вкрай радикальна ідеологія, ставка на публічність і доступність не обмеженої нічим жорстокості звільняли керівництво та членів ІД від внутрішніх обмежень, характерних для "Аль-Каїди". Якщо Завахірі та його підопічні розглядали атаки терористів у країнах Заходу як вимушений захід "самооборони", то для ІД це було зброєю наступу. Майже в кожному своєму публічному виступі спікери ІД, спочатку Абу Мухаммад аль-Аднані (убитий 2016 року), а потім і його наступник Абу Хамза аль-Мухаджир закликали атакувати цивільних. У результаті ідеологи ІД розвинули концепцію т.зв. справедливого терору. У своїй пропаганді (насамперед у журналі "Румія") ІД уже не намагалася навчити потенційного бійця на Заході, як створювати бомбу з пароварки або підірвати залізничну колію. Готувати оперативників - це дуже витратно. Достатньо було розповісти, як викрасти фургон і спрямувати його в натовп перехожих або атакувати ножем туриста, який проходив повз.
Багато в чому саме ця простота й доступність, замішана на граничній агресивності та візуальній пропрацьованості пропаганди, допомогла ІД витіснити своїх конкурентів на фронті боротьби за душі молодих джихадистів у країнах Заходу. Після 2014 року переважна більшість атак джихадистів була справою рук ІД або приписувалася собі останніми. Коли ІД почала втрачати території, зазнавати поразок на фронтах, керівництво організації дедалі більше уваги стало приділяти атакам на Заході. Напади осередків ІД та одинаків, які асоціювали себе з організацією, стали аргументом на користь спроможності проекту "халіфату", здатності його бійців продовжувати війну.
Тероризм джихадистів у країнах Заходу - постійно присутня загроза. І хоча в США, за даними американського дослідника Даніеля Баймана, загроза з боку джихадистів майже зійшла нанівець (один убитий від рук джихадистів у США проти 15 убитих від рук праворадикальних терористів 2018 року), загроза для Європи залишається як ніколи актуальною.
Маємо розуміти, що атаки джихадистів у Європі - це не стільки акти індивідуального терору з боку фанатиків або людей із психічними проблемами. Це тактика в руках міжнародних організацій, що викристалізувалася в результаті тривалої еволюції поглядів ідеологів руху. Ні тяжке соціальне становище мігрантів чи їхніх дітей, ні нелегальна імміграція, ні зростання ультраправих настроїв не є причиною вибору такої стратегії з боку джихадистів. Усі зазначені проблеми можуть тільки створювати більш і менш сприятливу атмосферу для вчинення нападів.
Причина ж у тому, що для сотень і тисяч джихадистів по всій земній кулі триває глобальна війна "віри" й "невір'я", війна безкомпромісна - "до Судного дня". І в цій війні всі засоби дозволені. І допоки війна триватиме, з'являтимуться нові й нові тактики, рішення, зброя. І виходу із цього стану війни поки що не знайдено.