1991 року вона стала єдиною республікою колишньої Югославії, яка здобула незалежність мирним шляхом. Під час війни НАТО з Югославією, завдяки своєму геостратегічному розташуванню (сусідство з Грецією, Албанією, Болгарією і Косовим), мимоволі перетворилася на наступальний плацдарм НАТО і прийняла на своїй території понад 600 тисяч албанських біженців, що за чисельністю дорівнює 1/6 усього населення країни. Албанці в Македонії мають усі права: представлені в уряді, у парламенті, у всіх інших структурах життя. Македонія — єдина на Балканах країна, де дозволено створення партій на національній основі. У країні діє чотири албанські партії, дві з яких дуже впливові. Виходить багато періодики албанською мовою. У найближчих планах — відкриття албанського університету. Не можна сказати, що міжнаціонального питання тут не існує зовсім. Македонців непокоїть надміру швидке зростання албанського населення. 50 років тому албанців було лише чотири відсотки, а нині 23. Проте албанці й македонці тут завжди жили й живуть мирно, побоюючись лише подальшого розвитку подій з боку Косова, яке лежить від столиці Македонії лише за 100 кілометрів.
Ставши незалежною країною, Македонія для захисту своєї території завжди залучала міжнародні миротворчі сили. І сьогодні, сподіваючись на якнайшвидше врегулювання конфлікту в Косові, всіляко сприяє миротворцям. У македонському центральному аеропорту Петровєц сідають усі літаки миротворців. Поруч міститься американська військова база. Через пропускний пункт на македонсько-косовському кордоні «Генерал Янкович» з Македонії в Косово йде військова техніка, зброя, провіант. У зворотному напрямку — фури з сировиною косовських заводів: нікель, свинець, бетон тощо, а також миротворці — передихнути від війни, насолодитися безпекою, а влітку — змити воєнний бруд у найчистішій воді Охрідського озера, де міститься найбільший курорт країни. «Зберегти мир — сьогодні наше основне завдання, — сказав минулого літа мені в інтерв’ю президент Македонії Борис Трайковські, — і, впевнений, нам це обов’язково вдасться...» Але останнім часом надії македонців на стабілізацію обстановки в регіоні Косова дуже підупали. Косово Двічі відвідавши край Косово, довелося навіч переконатися: війна тут закінчилася лише в офіційних звітах НАТО. Миротворці понад 54 країн світу виявилися неспроможними впоратися з війною, яка з явної переросла в партизанську, громадянську. Серби залишають Косово щодня. Причому реальність така: тих, хто не має можливості виїхати сам, згодом виносять «уперед ногами». Живуть серби компактно в анклавах і окремих будинках, які миротворці пильно охороняють. Але анклави щодень рідшають, відтак дедалі частіше доходить до абсурду, коли десять-двадцять сербів охороняють кілька сотень миротворців. Криміногенна обстановка в краї загострюється день у день, і це не дивно. За повоєнний час у Косові, за різними підрахунками, оселилося від 600 тисяч до мільйона нелегальних переселенців з Албанії, понад тисячу з яких — професійні кримінальники. Вони розбираються між собою, знищуючи не лише сербів, а й тих, хто з різних причин опинився на їхньому шляху. Недавно спостерігачі ООН змушені були визнати: край перетворився на транзитний шлях для албанської зброї та наркотиків. Переселенці оформляють фіктивну косовську прописку, одержують статус погорільця-косовара, а разом з ним — відповідно до ухваленої програми ООН — 60 тисяч німецьких марок на спорудження будинку, яких вистачає на кілька будинків. Об’їздивши Косово, навіч переконалася — албанські кам’яниці ростуть у Косово, як гриби після дощу. Було прийнято і програму допомоги сербам, відповідно до якої близько тисячі сербських родин нинішнього року мали повернутися на батьківщину за умови повного забезпечення й охорони. Але в зв’язку з ситуацією визнано, що програму найближчим часом реалізувати не вдасться. Відповідно до резолюції Ради безпеки ООН, край Косово входить до складу Сербії на правах розширеної автономії, але албанські лідери не приховують, що їхня мета — повна незалежність цього краю. Вони готові добиватися задуманого за будь-яку ціну. Восени албанські бойовики активізувалися в Прізрєнській долині. А з потеплінням — і в усьому краї. 13 лютого нинішнього року албанці обстріляли колону косовських сербів. Убито 41-літнього водія автобуса, батька трьох дітей. Американські миротворці, до яких його односельці звернулися з проханням знайти й покарати винних, ніяк не відреагували на це. По всій країні прокотилася хвиля мітингів та протестів сербського населення. Серби більше не вірять миротворцям. Вони б’ють скло в машинах ООН і НАТО, перепадає і самим миротворцям. Сербські заворушення для албанців стали приводом для початку широкомасштабних воєнних дій. Хвиля заворушень накрила край і вихлюпнулася в Македонію. До українців у македонців ставлення особливе. Наші країни здавна єднає дружба, а останніми роками відносини ще більше зміцніли. Торік у Македонії відкрито дипломатичне представництво України. Наша країна стала першою державою в Східній Європі, яку Борис Трайковські відвідав після свого обрання президентом. А 18 січня нинішнього року між нашими країнами підписано договір про вільну торгівлю. За прогнозами експертів, співпраця в цьому напрямі обіцяє бути взаємовигідною та плідною. «Між нашими народами існує позитивна енергія, — говорить Борис Трайковські, — і це стосується всіх царин життя!» Те, що саме Україна нині очолює РБ ООН, президент Македонії вважає дуже добрим знаком і вірить, що цю конфліктну ситуацію на кордоні за активного сприяння української сторони вдасться розв’язати в найкоротший термін і мирним шляхом. Наша журналістська група повернулася з Македонії три дні тому. Про конфлікт на кордоні тут нагадували хіба що газетні передовиці. Чудова природа, доброзичливі люди, достойний рівень життя, комфортабельні гірськолижні курорти, і стародавній Охрід, тихими вуличками якого можна безпечно гуляти хоч усю ніч. Здається, сам Бог створив цю країну для відпочинку й миру. Диким контрастом до цих мирних пейзажів зринала в пам’яті моя поїздка Косовим місяць тому. Такої кількості ворон, як у Косові, я не бачила ніде. Вони скрізь: вгодовані, лискучі, неквапливі — зграями, парами й поодинці — на парканах, церквах, мінаретах і смітниках. Обкаркують проїжджі машини, замість зозуль відповідають на запитання: скільки кому відміряно... Я стою на кордоні «Генерал Яначкович». — Кар-кар-карра небесна! — спересердя переклав з воронячої один з українських миротворців. — Так на нерви впливають. Ось поїду у відпустку в Україну, привезу сюди наших голубів на розплід. Велика зграя ворон вільно перелітає через кордон до Македонії. І від цього в мене чомусь «тенькає» на серці. |