Десь із місяць тому «ДТ» уперше порушило тему перегляду Сполученими Штатами своєї військової стратегії. Тоді ми звернули увагу наших читачів на появу в американських ЗМІ інформації про роботу мозкового центру Пентагону — Офісу ключових оцінок під керівництвом Ендрю Маршалла — над документом, у якому міститиметься сучасний погляд на структуру американських збройних сил у період після закінчення «холодної війни». Програма, яку розробляють експерти міноборони, покликана замінити деталізований «Чотирирічний військовий огляд», термін дії якого закінчується наприкінці нинішнього року. Перші «просочування» з військового відомства США стосувалися намірів нової адміністрації країни частково згорнути контингенти своїх військ на передових територіях, що, зрештою, означало серйозний перегляд доктрини передової військової присутності, взятої Вашингтоном на озброєння понад півстоліття тому.
І ось інформація про нову військову стратегію пролунала з вуст самого президента. Промова Джорджа Буша в Національній військовій академії США, виголошена ним 2 травня нинішнього року, мабуть, увійде в історію як початок докорінної перебудови Сполученими Штатами своєї системи безпеки, підвалини якої були закладені після Другої світової війни. Сьогодні більшість спостерігачів акцентують увагу на заклику Буша до створення національної системи ПРО і його заявах щодо необхідності радикального перегляду Договору з протиракетної оборони від 1972 року. Звісно, президент США присвятив значну частину свого виступу проблемі багатостраждального договору. Водночас він заявив про свій намір не зупинятися лише на питаннях ПРО, а запропонувати своєму народу цілком інший підхід до формування військової стратегії Сполучених Штатів.
За даними поінформованих джерел, команда нового президента не має наміру обмежуватися лише локальною системою протиракетної оборони наземного базування, про яку говорив свого часу Білл Клінтон. Вона розраховує створити повноцінну ПРО з елементами наземного, морського, повітряного і космічного базування. Водночас Вашингтон планує в односторонньому порядку значно скоротити свій ядерний арсенал. За оцінками оглядачів, цей захід американці можуть розглядати як своєрідну поступку Москві (Росія, як відомо, активно виступає проти створення ПРО). Проте, з другого боку, Білий дім у такий спосіб хотів би продемонструвати своє бажання відмовитися від системи безпеки, заснованої на принципі страху (стримування противника за рахунок наявності величезної кількості зброї масового ураження, здатної завдати йому при ударі у відповідь непоправної шкоди), замінивши її на систему, засновану на спроможності захистити себе від ракетного нападу (стримування противника за рахунок наявності озброєнь, здатних нейтралізувати його наступальний потенціал).
Як з’ясувалося, напередодні сенсаційного виступу Буша Офіс критичних оцінок Пентагону передав міністру оборони США Дональду Рамсфельду готовий документ, про роботу над яким ми вже говорили. Його робочу назву можна приблизно перекласти як «Військовий огляд США», і він містить серйозний перегляд чинної американської військової стратегії та структури збройних сил. Після того, як надбанням громадськості стали перші подробиці нового документа, в американській пресі з’явилися досить роздратовані коментарі. Виявилося, більшість підходів військових експертів команди Маршалла стали для американських військових аналітиків справжнім сюрпризом.
Зокрема у документі сказано, що Сполученим Штатам необхідно відмовитися від доктрини, взятої на озброєння після закінчення «холодної війни», відповідно до якої, чисельність збройних сил країни та їх бойова підготовка мають диктуватися спроможністю США брати участь у двох значних регіональних військових конфліктах одночасно. Приміром, від Пентагону вимагали без особливого напруження вирішувати бойові завдання водночас під час збройних конфліктів у Перській затоці (якщо Саддам Хуссейн знову візьметься за старе) і на Корейському півострові (якщо Пхеньян захоче у силовий спосіб розв’язати проблему об’єднання двох Корей).
На думку американських спостерігачів, міністр оборони та його експерти сьогодні самі заганяють себе у власну ж мишоловку. Річ у тім, що керівництво Пентагону намагається переглянути і, можливо, перетворити базову структуру збройних сил без якихось змін у стратегії національної безпеки США в тому самому документі, що має бути визначальним для будь-яких військових концепцій і реформ.
Не можна, звісно, стверджувати, що американське військове відомство даремно порушило питання корінного перегляду ролі та завдань збройних сил, а також перебудови їхньої структури. Час для цього вже давно назрів. Приміром, 10-річної давнини доктрина одночасної участі у двох значних збройних регіональних конфліктах свого часу потребувала змін структури американської армії та приведення її до сучасного вигляду з мобільними важкими з’єднаннями і частинами. Більшість критиків тієї доктрини вказують, що вона свого часу не вимагала від військового керівництва істотних реформ, що дало змогу зберегти чисельність видів збройних сил без болісних скорочень та інших жертв.
Проте структура сил, створена після прийняття доктрини одночасної участі в двох конфліктах, зумовила серйозні проблеми, пов’язані здебільшого з термінами перекидання американського контингенту на заморські театри військових дій — особливо в регіони Південно-Східної Азії і Далекого Сходу. Виходило, що вони або постійно мали перебувати в зонах потенційних конфліктів, або командувач американських сил у регіоні мусив чекати їх прибуття протягом кількох місяців.
Тому в документі, підготовленому експертами Рамсфельда, міститься висновок, що базову структуру американської військової машини потрібно змінити у світлі як нових стратегічних реалій для США, так і широкого застосування у військовій сфері нових інформаційних технологій. І якщо в необхідності впровадження останніх досягнень науки і техніки в систему озброєнь американська громадськість не сумнівається, то проблема впливу нового стратегічного оточення на реформування американської армії породжує безліч запитань в експертів численних аналітичних центрів США, що розробляють питання безпеки. Слід зазначити, що переважна більшість цих людей самі є відставними військовиками вищої ланки і розуміються на оборонному будівництві.
Цілком очевидно, що конфлікти з участю держав, які ми звикли називати великими, виникають значно рідше, ніж збройні сутички низької інтенсивності, що останнім часом ростуть, як гриби після дощу. Автори одного з нещодавніх досліджень впливового аналітичного центру налічили на початок нинішнього року в усьому світі 39 таких конфліктів. Легко зрозуміти намір нового керівництва Пентагону будувати нову структуру збройних сил, виходячи із загрози більш загального характеру. Це й викликає головні запитання у спостерігачів. Вони вважають, що ці конфлікти низької інтенсивності, попри значну поширеність у світі, не становлять серйозної загрози власне безпеці Сполучених Штатів, на відміну від конфлікту з участю якоїсь великої держави (скажімо, тієї ж Росії або Китаю). На їхню думку, участь у конфліктах низької інтенсивності для американських збройних сил повинна стояти на другому місці після завдання нейтралізації загрози з боку великих держав світу. Звісно, така загроза може виникнути для США раз або двічі на століття, проте якщо армія країни не буде готова протистояти їй, то наслідки цього будуть для Сполучених Штатів катастрофічними.
Представники американських аналітичних центрів вказують, що документ про перебудову у військовій сфері був підготовлений невеликою групою цивільних експертів на замовлення цивільного керівництва міністерства оборони. Тому не дивно, що в пресі починають з’являтися заперечення з боку військових представників комітету начальників штабів видів збройних сил, яких було фактично усунуто від процесу розробки нової програми реформування американської армії. По суті, концепція Дональда Рамсфельда розглядає лише частину всієї проблеми — перебудову структури збройних сил. Вона й не може, за своїм визначенням, містити політичних елементів стратегії безпеки, в тому числі питання участі США в різноманітних військових блоках і союзах або перелік критичних регіональних конфліктів, у яких участь американських військових відповідатиме національним інтересам країни. Ці питання не входять до компетенції військового відомства, ними мають займатися Білий дім і Рада національної безпеки. З огляду на це, можна погодитися, що документ міністра оборони був створений у своєрідному вакуумі. Адже розробка нової структури збройних сил передбачає наявність набору стратегічних цілей держави, які повинен запропонувати президент, керуючись поточними потребами своєї країни.
Виходячи зі своїх повноважень, Дональд Рамсфельд усе робить правильно. Принаймні його програма військових реформ рано чи пізно приведе до серйозних змін в національній стратегії США. І головним питанням дискусій навколо нового документа стане, очевидно, підхід до нового стратегічного оточення Сполучених Штатів, тобто, що вважати головною загрозою для країни — малоймовірний значний конфлікт з участю великої держави чи численні локальні конфлікти слабкої інтенсивності, що палають сьогодні по всьому світу.