ВІЙНА НА ВСІХ ФРОНТАХ

Когда снаряды рвутся днем и ночью,

Быстрей дают чины и ордена.

Поэтому пускай всегда грохочет

Война! Война! Война!

Саме те, що відбувається в протистоянні між президентським оточенням і членами Ради Федерації, які запекло опираються спробам Кремля створити керовану з Центру верхню палату російського парламенту, виявило, наскільки слабкі позиції нинішньої влади. Путін може діяти і перемагати виключно в лобовій атаці, до класичної ж апаратної інтриги Кремль просто не готовий. Представники президентської сторони лукавлять, стверджуючи, що були готові до відмови сенаторів підтримати президентський законопроект про зміну процедури формування верхньої палати. Справді, негативної реакції чекали, але не одноголосної і не на тлі 308 голосів на підтримку путінського законопроекту в Державній думі. Виходить, що сенаторам — і головним чином Борисові Березовському, який їх підтримує, — потрібно «попрацювати» всього з десятьма депутатами — або з однією депутатською групою, — щоб подолання вето верхньої палати стало нездійсненою мрією президентського оточення.

Спочатку це викликає неприховане роздратування, але зрештою Кремль пристає на створення погоджувальної комісії, яка повинна виробити проект документа, що влаштує сенаторів і депутатів нижньої палати. Третьою стороною в цій комісії стає президентська. Саме від представників Володимира Путіна представники Державної думи чекають енергійного тиску на сенаторів із метою зберегти основні параметри документа — тим більше, коли напередодні засідання погоджувальної комісії в Державну думу приходить лист із Ради Федерації, з пропозицією змінити суть законопроекту і фактично відмовитися від реформи взаємовідносин між Центром і регіонами. І саме представники Володимира Путіна здають позицію за позицією. Зараз, коли я пишу цю статтю, остаточні результати роботи погоджувальної комісії ще не відомі, більше того, з будинку на Охотному ряду, де працюють її члени, постійно надходять повідомлення про те, що діяльність комісії взагалі перебуває під загрозою зриву, проте президентська сторона погодилася з поправкою, яка дозволяє губернаторам і республіканським президентам призначати своїх представників у Раду Федерації самостійно, без будь-якого узгодження з місцевими законодавчими органами. І відкликати своїх представників губернатори теж будуть самі... Ротація членів Ради Федерації, тим часом, буде процесом не просто плавним, але дуже плавним: коли губернатор захоче — тоді він свої повноваження і передасть.

За словами члена погоджувальної комісії, депутата Державної думи від Союзу правих сил Бориса Надєждіна, єдиними захисниками президентської концепції закону виявилися не представники президентської сторони, а депутати Державної думи. Більше того, за наявною інформацією, керівників пропрезидентських фракцій запрошували до Кремля і пропонували особливо не хвилюватися. Ці кремлівські рекомендації викликали обурену заяву лідера парламентської фракції «Единство» Бориса Гризлова, який обізвав Бориса Березовського «візантійцем» і спрогнозував, що зі створенням нової політичної партії в Бориса Абрамовича нічого не вийде. Одночасно в Держдумі стали поширюватися уперті чутки, буцімто багато депутатів нижньої палати від «Единства» готові стати під прапори нової партії, одночасно перетворивши «Единство» з «партії влади» у новий «Наш дом—Россию», угруповання номенклатурних невдах...

Сумніваючись у подібних похмурих перспективах «Единства», зауважу, що угруповання Березовського, яке поки що не сприймає президентської реформи, явно перемагає, а прибічники путінської реформи змушені відступати. І це при тому, що в путінському оточенні реформу продовжують вважати завданням номер один: під час нещодавнього візиту до Москви президента Польщі Олександра Квасьнєвського члени польської делегації були вражені наполегливістю, з якою російські співрозмовники на всіх рівнях говорили з ними про необхідність регіональної реформи, стверджуючи, що без неї Кремль просто не може розраховувати на успіх будь-яких перетворень. Отже, Кремль хоче перемогти — і капітулює. У цьому вся дуалістичність становища нинішньої влади... Вірніше, обсягів повноважень, що насправді має ця влада. До речі, знаючі люди стверджують, що сенатори були шоковані й деморалізовані пропозиціями президента, — цим і пояснюється їхній «одобрямс» на початку. Але після розмови з Борисом Березовським якось підбадьорилися...

У результаті ситуація виходить програшною за будь-якого варіанту. Якщо погоджувальна комісія закінчить свою роботу успіхом Ради Федерації, тоді депутатам доведеться, зціпивши зуби, голосувати за законопроекти, що посилюють позиції сенаторів. А у верхній палаті парламенту будуть засідати не загальнонародно обрані депутати і навіть не губернатори і президенти, які пройшли крізь вибори, а мовчазні чиновники, які слухняно виконуватимуть волю регіональних баронів, котрі послали їх до Москви. І можна буде вважати путінську реформу такою, що не відбулася, а владні можливості —під питанням. Якщо погоджувальна комісія не зможе подолати розбіжності, то Держдумі доведеться долати вето верхньої палати. Ну, якщо вона його не подолає — дивися попереднє речення. А якщо подолає — мені вже доводилося писати про співробітництво з розлюченими сенаторами та його ефективність...

ФРОНТ ДРУГИЙ: «ОЛіГАРХИ»

Одночасно із сутичкою з регіональними лідерами Кремль вирішив розв’язати справжню війну з «олігархами». Коли заарештовували Володимира Гусинського і проводили обшуки в «Медиа-мосте», здавалося, що мова йде про конкретну атаку Кремля на норовисті ЗМІ. І слова Гусинського про те, що наступним буде Вагіт Алекперов, були сприйняті багатьма як провокаційні. Проте Алекперов справді виявився наступним — російська податкова поліція порушила кримінальну справу проти керівництва «Лукойлу»... і проти керівництва «АвтоВАЗу»... У Володимира Потаніна вимагали доплатити 140 мільйонів доларів за приватизацію «Норильского никеля»... Вилучення документів пройшло вже не тільки в «Медиа-Мосте», який до цієї процедури звик, а й у «Газпромі». Прагнення нової влади «накрити» весь російський бізнес — і негайно — стає очевидним.

Коли заарештовували Гусинського, підприємці відреагували на його затримку досить мляво, закликаючи владу в основному не порушувати правил гри й «імунітету» олігархів. Сьогодні влада вустами прем’єр- міністра Михайла Касьянова, який вже давно став у бізнес-еліті символом «розуміючого» чиновника, попереджає, що ніякого «імунітету» єльцинських часів у «олігархів» більше немає. Що робити за такої ситуації представникам великого бізнесу, якщо не об’єднуватися в прагненні протистояти не стільки навіть Путіну, скільки тим неофітам навколо нового президента, хто прагне «рівновіддалення» більшості «олігархів» з очевидною метою зайняти місця, що звільнилися?

Ситуація навколо Ради Федерації показує, що керівництво країни може перемагати тільки в лобовій атаці. Навіщо ж йому війна на всіх фронтах? Можна припустити, що оточення президента, по-перше, експлуатує бажання, явно виражене у Володимира Путіна, створювати «сильну державу» (тобто сильну президентську владу), а по- друге, хоче поставити президента в ситуацію тотальної сутички з російською по- літичною і підприємницькою елітою — розраховуючи, що така тотальна боротьба змусить Путіна мобілізувати всі можливості та ресурси державної машини для перемоги... Ну, а переможців щедро нагородять — зрозуміло, якщо їм удасться виграти...