Вибори парламенту в Іспанії 20 грудня минулого року змінили в країні дуже багато чого.
Їх уже називають найважливішими з моменту падіння режиму диктатора Франсіско Франко 1975 року. 13 січня нинішнього року свіжообрані, але неабияк пошарпані політичними чварами, що не припинялися навіть під час різдвяних і новорічних свят, законодавці зібралися на своє перше засідання. Вони були змушені визнати, що в новій ситуації не мають єдиної думки щодо того, яким буде новий уряд країни, його політика, і не знають, як упоратися із загрозою каталонського сепаратизму. Іспанські політики розгубилися, коли виборці проголосували за те, щоб їхня країна стала іншою.
Бунт "жителів півдня" проти Брюсселя й Берліна
Греція, Португалія... Тепер і в Іспанії відбувається те, що деякі європейські газети охрестили "політичним землетрусом" на півдні континенту. В епіцентрі цього "катаклізму" визрівають важливі для всієї Європи зміни. Дехто говорить про "повстання" Півдня (який у Єдиній Європі не почувався рівним серед рівних) проти всієї іншої Європи і, зокрема, проти "диктатури" Німеччини.
Цей бунт виявляється насамперед у небажанні Афін, Лісабона й Мадрида рухатись у фарватері нав'язаної їм політики економічного "аскетизму". Якщо непокірливих греків вдалося усім миром настановити на правильний шлях, то португальці й іспанці готуються піднести прихильникам жорстких заходів сюрприз.
У Португалії коаліційний уряд, до складу якого вперше увійшли комуністи, уже підвищує мінімальні зарплати робітникам і обіцяє скоротити трудовий тиждень із 40 до 35 годин. Іспанія може дозволити собі ще більше. Економіка країни торік зросла на 3,3%, і прогнози на поточний рік також позитивні. Це поліпшення в економіці фактично стало головним викликом для правоцентристського уряду Маріано Рахоя і його "Народної партії", які й після виборів хотіли рухатися в руслі старої політики "затягування пасків". У результаті виборів 20 грудня 2015 р. партія Рахоя хоч і здобула перше місце, але втратила більшість у парламенті - 123 мандати з 350. Їхні традиційні опоненти - соціалісти - фінішували другими з 90 мандатами, що також значно менше, ніж у попередньому парламенті. Але найголовніше, що в законодавчому органі Іспанії вперше за 40 років істотне представництво отримали дві нові політичні сили. Це партія лівого спрямування Podemos ("Ми можемо"), за яку віддав свої голоси 21% виборців, у результаті чого вона отримала 69 депутатських місць; а також Ciudadanos ("Громадяни", або Громадянська партія), яку відносять до ліберального табору. Підтримка в 14% голосів забезпечила їй 40 мандатів. Сильною стороною політичної програми "Громадян" була боротьба з корупцією, заклики до "виважених і конструктивних реформ".
Дві нові політсили серйозно заявили про себе на політичній сцені лише торік (хоча Ciudadanos виникла ще 2006-го, відбрунькувавшись від "Народної партії" у Каталонії). Той факт, що вони змогли заручитися такою істотною підтримкою виборців і готові зламати традиційну двопартійну систему (так само, як це сталося в Греції), змушує говорити про нову тенденцію у європейській політиці, що набирає сили.
Європейці, яких спіткали нові виклики й проблеми, незадоволені тим, що пропонують їм політики домінуючих партій, які давно окупували політичний Олімп. Молоді або раніше маргінальні партії як "третя сила" проявляються і в низці інших держав ЄС. Важливо зазначити, що цей процес викликаний не тільки специфікою кожної окремої країни і не тільки на півдні континенту, він стає досить поширеним явищем через слабкість загальноєвропейських інститутів у вирішенні глобальних проблем континенту - як економічних і фінансових у зоні євро, так і, наприклад, кризи з мігрантами в Європі в цілому. Тому очевидно, що така нова сила будуватиме свою стратегію перемоги на критиці політики Євросоюзу й усуненні з суспільної арени тих національних партій і політиків, які довго рухались у фарватері Брюсселя або Берліна. Греція і Португалія вже продемонстрували це, тепер за ними пішла Іспанія.
"Наше послання Європі гранично чітке, - заявив лідер партії Podemos Пабло Іглесіас. - Іспанія більше ніколи не буде периферією Німеччини. Ми відновимо справжнє значення слова "суверенітет".
Друге народження Іспанії…
"Політичний ландшафт у нашій країні змінився, ми повинні змінити інститути", - з такою заявою під час першої сесії іспанського парламенту минулої середи виступив генеральний секретар Іспанської соціалістичної робітничої партії Педро Санчес. На його думку, новий уряд мають скласти "прогресивні сили", а саме ліволіберальний альянс соціалістів з Podemos і Ciudadanos. Лідер останньої Альберт Рівера підтримує такий формат. Він заявив, що країні потрібні нові лідери, і дав зрозуміти, що епоха "першого переходу" від диктатури Франко до демократії добігла кінця, і Іспанське королівство потребує оновлення.
Маріано Рахой, що залишається виконувачем обов'язків прем'єра країни, розраховує на підтримку іспанського короля Філіпа VI. Король, хоч і не має фактичної влади, проте може виступити як посередник і "фасилітатор" у переговорах про формування нової коаліції. Припускають, що він підтримає Рахоя в "протисканні" варіанта великої коаліції - Народної партії разом із соціалістами і залученням до неї "Громадян", а також депутатів від баскських та інших регіональних партій. Очевидна мета Рахоя - не допустити Podemos до формування інститутів влади. Зокрема "Народна партія" уже поступилася місцем спікера парламенту соціалістам, а з дев'яти парламентських комітетів жоден не дістався представникам Podemos. Однак навіть при цьому досі ще зберігається загроза "дрейфу" соціалістів уліво. Бо ті вже цілком серйозно замислюються - а чи не варто, як у сусідній Португалії, заприязнитися з комуністами з коаліції La Izquierda Plural ("Множинні ліві"), що мають 2 мандати?
У перший день засідання нового іспанського парламенту представники соцпартії заявили, що готові подати на розгляд депутатів півтора десятка нових законів. Одним з них скасовуються положення трудової реформи уряду Рахоя, іншим будуть збільшені мінімальні зарплати. Ще кілька законопроектів спрямовані на посилення боротьби з корупцією, яка при урядуванні Рахоя викликала в іспанців особливе невдоволення. І хоча незрозуміло, як і коли ці закони можуть ухвалити, дехто вважає їх фундаментом для створення широкої лівої коаліції. Однак на шляху її створення також є істотні перешкоди. Одна з них - ставлення партій до питання про незалежність Каталонії, провінції, яка порушує питання про самовизначення аж до відділення від Іспанії.
…або загибель старого іспанського королівства
Річ у тім, що Podemos виступає за надання каталонцям права висловитися щодо незалежності на референдумі - так само, як це зробили в Шотландії. Народна партія і соціалісти одностайні в тому, що допускати цього в жодному разі не можна. Тут пролягає ще один "вододіл", який завадив дійти згоди щодо нового іспанського кабінету й істотно зменшує шанси представників партії Podemos опинитися в іспанському уряді.
Минулого тижня події в Каталонії набули несподіваного і вкрай неприємного для Мадрида характеру. Нагадаємо, що там на місцевих виборах 27 вересня 2015 р. перемога дісталася прибічникам незалежності з коаліції Junts pel Si ("Разом - на підтримку "так"). Однак депутати весь цей час не могли визначитися з керівником регіонального уряду. У понеділок, 11 січня, минав термін, коли каталонський парламент мав вирішити це питання, інакше виникала загроза дострокових виборів.
Домовитися не виходило, бо президент Каталонії Артур Мас, який очолює партію "Демократична конвергенція Каталонії", прагнув переобратися на новий строк. Однак одна з партій - "Кандидатура народної єдності" (Candidatura d'unitat Popular - CUP) - відмовилася підтримати переобрання Маса. Попри те що CUP має в каталонському парламенті лише 10 голосів, без її підтримки вийти з глухого кута виявилося неможливо. У неділю Мас мусив відмовитися від переобрання і поступитися посадою маловідомому мерові міста Жирона Карлесу Пуігдемонту.
Буквально за лічені години до закінчення терміну в неділю, 10 січня, його оголосили президентом Каталонії. При цьому у своїй промові він відмовився скласти традиційну присягу "вірності іспанській короні". Як виявилося, Пуігдемонт є ще рішучішим поборником незалежності Каталонії, ніж Мас, який іноді відступав у принципових питаннях щодо здобуття Каталонією незалежності, аби не надто дратувати Мадрид.
Новий очільник Каталонії Пуігдемонт у своїх діях зв'язаний рішенням місцевого парламенту, який ухвалив у листопаді минулого року резолюцію на підтримку незалежності. Таким чином, було запущено процес державотворення з республіканською формою правління. Завершитися цей процес мав за півтора року. За цей час планується створити в Каталонії різні держструктури, зокрема свої МЗС і центральний банк, розробити додаткове законодавство і текст конституції. І не в останню чергу провести переговори з ЄС про можливість бути прийнятою в Союз як незалежна держава.
Мадрид поки що обмежувався лише словесними попередженнями на адресу політиків у Барселоні, заявляючи, що рішення Каталонського парламенту про незалежність не мають жодної юридичної сили, бо суперечать конституції Іспанії.
Але коли в самій іспанській столиці не можуть визначитися зі складом уряду й обрати прем'єр-міністра, заяв Маріано Рахоя як тимчасово виконувача обов'язків сепаратисти можуть усерйоз не сприймати. З іншого боку, саме події в Каталонії тепер можуть мати вирішальні вплив на процес переговорів лідерів іспанських партій, Рахоя і Санчеса, за участі монарха. Лідери провідних іспанських політсил не можуть дозволити собі таку розкіш, як перевибори, бо, намагаючись перемогти в боротьбі за владу, вони можуть у результаті втратити країну.