Впродовж останніх сорока семи днів Республіка Молдова дедалі частіше з’являється на шпальтах українських медіа.
Спочатку її згадували як державу, котра однією з перших почала приймати біженців з України. Хоча для більшості тих, хто намагався врятуватися від війни, Молдова була тільки транзитною державою на шляху до Європейського Союзу: в цій країні досі перебувають 90–100 тисяч громадян України.
Згодом Кишинів повідомив, що, з огляду на події в Україні, Республіка Молдова подасть заявку на членство в ЄС. У Києві це повідомлення сприйняли неоднозначно. Здається, молдовське керівництво вирішило скористатися шансом на прискорений розгляд заявки. Хоча при цьому, коментуючи війну Росії проти України, в Кишиневі наголошують на постійному нейтралітеті й зовсім не поспішають приєднуватися до європейських санкцій.
Зрештою, останніми днями дедалі частіше згадують про Придністров’я — контрольований Росією регіон Молдови, який може бути використаний для атаки на Україну з південно-західного напрямку або для провокацій. Зокрема, згідно з даними Генштабу України, російська армія може вдатися до провокацій у Придністровському регіоні Молдови, щоб звинуватити Україну «в агресії проти сусідньої держави».
Всі наведені факти ставлять питання руба: то як же оцінювати поведінку Молдови на міжнародній арені? Як поведінку держави-союзниці України, котра поділяє наші цілі та цінності? Як випадкового попутника, який дбає про власний інтерес? Чи як мовчазного спостерігача, готового знехтувати Україною з егоїстичних мотивів?
Схоже, істина лежить посередині.
Молдова бореться і підтримує як може
Напад Росії на Україну 24 лютого став шоком для більшості громадян Молдови.
По-перше, на території самої Молдови, в сепаратистському Придністровському регіоні розміщуються російські війська, які завжди підтримували проросійський режим у Тирасполі. На тлі розгорнутої Росією війни спочатку було не зовсім зрозуміло, чого очікувати від російського контингенту, чи буде посилення провокацій та диверсійної діяльності.
По-друге, розвиток подій в Одесі та Одеській області, що сусідять із республікою, примушував замислитися, чи не перекинеться полум’я війни й на саму Молдову і що буде, якщо Росія втілить свій задум про об’єднання територій окупованого Донбасу та Придністров’я у форматі проєкту «Новоросія», який обговорювався ще 2014 року.
Коли перший шок минув, а Україна довела свою готовність до боротьби та стійкість, у Кишиневі теж оговтались, і влада сусідньої держави почала робити кроки на посилення власної безпеки. Навчені досвідом України, депутати Молдови виступили з низкою законодавчих ініціатив, спрямованих на обмеження російського впливу в республіці.
Парламент Республіки Молдова у двох читаннях проголосував за законопроєкт про боротьбу з пропагандою і дезінформацією. Згідно з документом, розпалювання ворожнечі, виправдовування воєнної агресії, елементи гібридної агресії та інформація, що поширюється державою-агресором як через традиційні, так і через соціальні медіа, каратимуться штрафами. Російські новини, інформаційно-аналітичні та військові програми в Молдові будуть заборонені для трансляції.
Коли під час голосування за законопроєкт представники проросійських соціалістів і комуністів на знак протесту залишили зал, партія прем’єрки Маї Санду «Дія і Солідарність» (PAS) пішла ще далі і впровадила заборону на «георгіївську стрічку» та символіку поточної агресії — латинські символи Z та V. Використання такої символіки теж каратиметься штрафами.
А щодо санкцій, то, хоча Кишинів, побоюючись остаточно зіпсувати відносини з Москвою, не приєднався до європейських санкцій, у банківському та фінансовому секторах Молдова їх підтримуватиме й не дозволить обходити через молдовську банківську систему та здійснювати реекспорт.
Стриманість кроків Молдови пов’язана зі значною залежністю молдовської економіки від Росії. Саме це призвело до того, що навіть у історичному голосуванні за виключення Росії з ПАРЄ делегація Молдови не проголосувала одностайно й не виступила співавтором тексту. Хоча відповідна резолюція містить твердження про те, що Придністров’я є частиною Молдови, окупованою росіянами.
Втім, подекуди навіть серед керівництва Молдови вже можна почути думку, що стриманість і переляк перед Росією — надмірні. Як зауважив недавно міністр інфраструктури та регіонального розвитку Андрей Спину, його держава мала б повною мірою приєднатися до санкцій, навіть якби довелося трохи більше платити «Газпромові» за газ. Тригером такої заяви стала демонстрація доказів російських звірств у Бучі, Ірпені, інших містах України. На цьому тлі Кишинів навіть оголосив 4 квітня Днем жалоби за загиблими.
Змінюється на користь України і громадська думка. 61% громадян Молдови засуджують загарбницьку війну Росії (лише 26% згодні з російським наративом про «спецоперацію»), а Володимир Зеленський упевнено став найпопулярнішим закордонним главою держави (раніше першість тримав Путін).
Молдова інтегрується в ЄС
Вторгнення Росії в Україну прискорило і євроінтеграційні плани Молдови. Прихильність ЄС до українських амбіцій у Кишиневі сприйняли як вікно можливостей і теж подали заявку на членство у Євросоюзі. Молдова подала свою заявку 3 березня (нагадаємо: Володимир Зеленський підписав заявку на вступ України до ЄС 28 лютого). А вже 11 квітня ЄС надав Молдові опитувальник, заповнення якого є першим кроком до статусу кандидата на членство в ЄС.
Інтеграція в ЄС має і свої практичні виміри. Війна Росії проти України стала поштовхом до приєднання Молдови, поряд з Україною, до Європейської мережі системних операторів подачі електроенергії (ENTSO-E). Це не лише дозволить поглибити практичну галузеву інтеграцію в ЄС, а й послабить залежність Кишинева від монополії на ринку електроенергії підконтрольної «Інтер РАО ЄЕС» Кучурганської електростанції, розміщеної на території окупованого Придністров’я.
Подекуди в Києві лунають думки, що Молдова відверто скористалася українською трагедією та європейською емпатією до неї для просування власних інтересів. Ставиться під сумнів і моральність прагнення європейської інтеграції на тлі неготовності підтримувати європейські санкції.
Проте в кожному разі, зважуючи, що вигідніше Україні: Молдова у статусі кандидата в ЄС чи моральна сатисфакція, якби Кишинів такого статусу не отримав, — перша опція видається кращою. Що вища ймовірність долучення Молдови до Євросоюзу, то вищі шанси на те, що сусідка України після остаточного визначення вектора свого руху не завдасть удару в спину своїм черговим проросійським розворотом, закріпиться у статусі союзника і друга, а не суперника й ворога.
Про ворогів забувати не слід
Лишаючи моральність окремих кроків і заяв молдовських керівників на розсуд історії, ворогів слід шукати не так серед них, як серед політиків, котрі відверто підтримують росіян і бажають Україні поразки. А такі в Молдові є.
Крім соціалістів та комуністів, які борються за нейтралітет Молдови і, відтак, непрямим чином підтримують Росію, є ще й низка маргінальних організацій, на кшталт партії «Патріоти Молдови» чи партії «Наші», члени яких відверто підтримали агресію, просувають російські наративи про вину України й Заходу, повторюють російські байки про «переворот в Україні» у 2014 році та закликають визнати «ДНР» та «ЛНР». П’яту колону росіян у Молдові треба знати поіменно, закликати владу Молдови притягнути їх до відповідальності та потурбуватися про те, аби санкції не оминули їх увагою.
Відверто ворожим є й Придністров’я. По-перше, розміщені там російські війська підпорядковані Західному військовому округу РФ, який задіяний у війні Росії проти України. А отже, якщо надійде команда, то вони можуть стати учасниками російської навали.
По-друге, російські війська на території Придністровського регіону регулярно проводили спільні навчання з т.зв. придністровською армією. Останні такі навчання відбулися за кілька днів до російського вторгнення в Україну 24 лютого.
По-третє, навіть якщо згадані військові не будуть задіяні безпосередньо, то не можна виключати диверсій і провокацій різного штибу.
Зрештою, є ще й ризик, що росіяни можуть спробувати скористатися регіоном для формування там додаткового плацдарму для атак на Україну. Президентка Молдови Мая Санду сказала, що в органах влади немає інформації про підготовку аеропорту Тирасполя до прийому російських літаків, але виключати такий ризик теж не можна. Тішить те, що в Україні цей виклик врахували і вже оголосили про готовність збивати російські літаки, які намагатимуться добратися у Придністров’я через повітряний простір Молдови.
Підсумовуючи, у відповідь на запитання, друг чи ворог Україні Молдова, можна сказати: хоч ворогів там і вистачає, офіційний Кишинів хотів би бути другом. Правда, керівництво Молдови не до кінця усвідомлює, що в умовах війни, коли світ став чорно-білим, із Києва важко розгледіти напівтони молдовської дружби, а от слабкість позицій з окремих питань трактується як малодушність. Відтак дедалі більше про Молдову думають — «И не друг, и не враг, а так...».
Більше статей Сергія Герасимчука читайте за посиланням.