На парламентських виборах, що відбулися в неділю у Польщі, перемогу отримали дві партії правоцентристського спрямування, представники котрих, найімовірніше, сформують парламентську коаліцію і майбутній уряд. У виборах до сейму (нижньої і головної палати парламенту) перша з них — «Право і справедливість» (ПіС) — набрала майже 27% голосів, а друга — «Громадянська платформа» (ГП) — отримала підтримку трохи більш як 24% виборців. Крім лідерів, до сейму потрапили ще 4 партії, котрі мали своє представництво і в парламенті попереднього скликання: правлячий до того Союз лівих демократів (СЛД) — 11,31%, лівопопулістична «Самооборона» — 11,41%, а також ліво-орієнтована Польска народна партія (т.зв. селянська партія) — 6,96% та право-радикальна Ліга польських родин — 7,97%. Із цього видно, що переможна коаліція матиме настільки комфортну ситуацію, що зможе не зважати на думку опозиції: попри теоретично можливу згуртованість (а на заваді їй стоять певні причини), тій вдасться набрати не більше 30% депутатських голосів. Однак, щоб прогнозувати образ «правої» Польщі на найближчих 4 роки, потрібно знати певну специфіку як останніх виборів, так і польської політичної сцени останніх років.
Перше, чим вразили оглядачів польські вибори, — це рекордно низькою явкою виборців за всю новітню історію Польщі. Всього 40,5% виборців скористалися своїм правом обирати керівництво країни. До виборчих урн, на думку польських експертів, прийшли ті, хто найбільше хотів змін у Польщі. Як свідчать результати виборів, найбільше змін хотів електорат правих та центристів після чотирирічного правління «лівих», а також електорат лівих і правих радикалів — тобто виборець здебільшого безграмотний, безробітний і безідейний.
«Це дивно, що поляки так добре вміють боротися за демократію, але не хочуть користатися нею», — прокоментував низьку явку розчарований президент Польщі Александр Квасьнєвський. Однак особливо дивного тут нічого немає, якщо взяти до уваги, що дві останні політичні сили (спочатку права — «Акція виборча «Солідарність» (1998—2001), а потім ліва СЛД (2001—2005) керували країною в атмосфері перманентних корупційних скандалів. Усе це породило неабияке розчарування поляків політикою взагалі і практично «поховало» традиційний поділ польського виборця на «посткомуністів» та «вихідців із «Солідарності». Тому на цих виборах головна боротьба точилася не між «комухами та солідарухами», тобто — лівими і правими, — а між поміркованими націоналістами і консерваторами з ПіС та «прогресивними» лібералами з ГП.
Польща — солідарна чи ліберальна?
З огляду на все вище сказане, слід бути обережним з окресленням «правості» майбутньої польської влади. Як сказав один із польських публіцистів, якщо оцінювати економічну програму різних партій у новітній польській історії, то можна прийти до висновку, що в Польщі немає справжньої «правиці» — є лише набожна «лівиця». Це визначення може слугувати добрим «ключем» до розуміння головних програмних відмінностей між ПіС та ГП.
Отже, якщо взяти головні програмні пункти обох партій, котрі перемогли на виборах, то їх спільними рисами є: збільшення економічного зростання, зменшення дефіциту бюджету, економія на чиновницькому апараті (зокрема шляхом ліквідації низки державних інституцій та фондів), підвищення добробуту громадянина і безпеки держави. Головні ж програмні відмінності полягають у пропонованих шляхах досягнення цих цілей. Ліберальна ГП пропонує практично повне вивільнення від «пут» капіталу, створення ще кращого інвестиційного клімату, завершення реструктуризації економіки та приватизації державних підприємств, запровадження 15-відсоткового «лінійного податку». Біднішим верствам польського населення, яке може трохи постраждати від тотальної лібералізації, ГП пропонує компенсацію у вигляді соціального захисту.
Однак пересічних поляків, багатьом із яких ще досі «відгикується» шокова терапія початку 90-х, не дуже влаштовує варіант «спочатку лібералізація, а потім соціальна компенсація», — «гарантії наперед!». Саме на цей тонкий момент суспільних настроїв у країні з 18-відсотковим безробіттям та рівнем зарплат, на порядок нижчим, ніж у Європі, і зробила ставку ПіС. І перемогла. Три відсотки виборчих голосів переваги над ГП дає право «Праву і справедливості» висунути кандидатуру прем’єра і зайняти пріоритетну позицію у переговорах зі своїм ліберальним партнером по коаліції. Отже, вже можна сміливо припустити, що «лінійного податку» найближчим часом у Польщі не буде, а остаточна реструктуризація і приватизація відбуватимуться повільно.
Серед програмних «козирів» ПіС, із якими буде нелегко змиритися ГП, чільне місце посідатимуть плани «посилення кримінальної системи». Не таємниця, що лідери «Права і справедливості» — прихильники відновлення у Польщі смертної кари, хочуть наново розслідувати головні приватизаційні злочини, «поховані» попередньою владою, довершити люстрацію та своєрідну «декомунізацію». Зрештою — в ПіС не дуже люблять гомосексуалістів.
Усі ці «непорозуміння» групи експертів, призначених обома партіями, повинні «згладити» до кінця жовтня, коли на розгляд першої сесії нового сейму буде запропоновано склад нового коаліційного уряду. Імовірності того, що партнерам по коаліції не вдасться домовитись, поки що ніхто у Польщі всерйоз не розглядає, бо це означало б надзвичайно тяжку політичну кризу, яку ця країна навряд чи може собі нині дозволити.
«Айн — райх, айн — фолк, цвай — Качиньскі»
Таке гасло написав один із дотепників у польському інтернеті. Дотепних гасел упродовж передвиборної кампанії у Польщі з’явилося чимало, але це найбільш влучно передає ще одну специфіку цьогорічної польської виборчої кампанії — за два тижні після парламентських виборів у Польщі відбудеться перший тур виборів президента цієї країни. Головними кандидатами на сьогодні є лідер ГП Дональд Туск і брат-близнюк лідера ПіС Ярослава Качинського — Лєх, нині мер Варшави, а до того — міністр юстиції у правому уряді Єжи Бузека. Саме перебуваючи на посаді міністра юстиції, а водночас і генерального прокурора Польщі, Лєх Качинський заробив собі імідж «самотнього шерифа», який, всупереч політикам і на догоду суспільству, намагався впровадити в життя гасло «Бандитам — тюрми!».
Зрештою, головним гаслом об’єднаних цьогорічних виборчих кампаній ПіС було — «Сильний президент, чесна — Польща!». Ще незадовго до парламентських виборів у рейтингах «Громадянська платформа» випереджала «Право і справедливість» майже на 10%. Тому, судячи з польської преси, брати Качинські готувалися до варіанта: президент із ПіС, а прем’єр — із ГП. Натомість лідери «Громадянської платформи», швидше за все, хотіли мати посади і президента, і прем’єра. Тому втрата більшості у парламенті ще сильніше мобілізує їх до перемоги на виборах президента.
Перемога ж ПіС стала, очевидно, певною несподіванкою для її лідерів і дуже сплутала «карти». Згідно з польською парламентською традицією, на яку орієнтуються і політикум, і виборець, прем’єрське крісло повинен посісти лідер партії-переможниці — в даному разі Ярослав Качинський. Але, на думку багатьох оглядачів, це істотно зменшило б шанси на успіх його братові Лєхові, оскільки польський виборець міг би не погодитися віддати всю повноту влади двом братам. На запитання журналістів, чи вчинить Ярослав Качинський згідно з традицією, той відповів: «Моїм завданням не є допомога Тускові стати президентом».
Тому не дивно, що у вівторок Ярослав Качинський оголосив кандидатом на прем’єра Казимира Марцінкевича — головного спеціаліста ПіС із питань економіки. Однак ні партнери по імовірній коаліції, ні представники опозиції, ні публіцисти не повелися на цей «хід» лідерів ПіС. Практично всі сприйняли це як намагання братів-близнюків заволодіти двома головними «центрами прийняття рішень» у цій країні. Ніхто не сумнівається, що мало знаний як політик Марцінкевич буде лише виконувачем наказів «із заднього сидіння» ПіС. Тим більше що поляки вже ознайомилися з таким досвідом, коли лідер «Акції виборчої «Солідарність» Мар’ян Кшаклєвський, залишаючись формально головою парламентської фракції, фактично керував прем’єром Єжи Бузеком. Чи погодяться на це поляки, стане відомо не раніше 9 жовтня — під час першого туру виборів президента РП.
Зовнішні пріоритети — швидше, без змін
Про зміни у зовнішній політиці Польщі доцільніше буде поговорити після президентських виборів, оскільки це питання є прерогативою президента. Але не тільки. Парламент і уряд теж мають свій вплив на зовнішню політику. Саме тому перемозі ПіС не дуже зраділи ні в Росії, ні в ЄС, особливо в Німеччині. На перспективу розвитку ЄС і процвітання в його складі Польщі «Право і справедливість» теж дивиться, швидше, скептично, ніж оптимістично, на відміну від «Громадянської платформи». А тому неважко здогадатися, що одним із головних партнерів Польщі на Заході й надалі залишатимуться США.
В ЄС теж, м’яко кажучи, не дуже «чекали» на братів Качинських, які створять бар’єри на шляху впровадження в цій країні «цивілізаційних здобутків» старого ЄС, а саме: лібералізації кримінального права, шлюбів гомосексуалістів, легалізації абортів, а особливо — безхмарного налагодження «гармонійних» стосунків ЄС із Росією.
Щодо Росії «Право і справедливість» завжди займала жорстко критичну позицію і вславилася своєрідним полюванням на «російських агентів». Це особливо дратувало останнім часом шредерівську Німеччину. Але й німецькі християнські демократи не мають підстав радіти приходу братів Качинських до влади у Польщі. Адже саме Лєх Качинський, перебуваючи на посаді мера Варшави, доручив спеціальній комісії підрахувати, скільки німці винні полякам за знищення гітлерівцями їхньої столиці. Тому й не дивно, що на перемогу ПіС негативно відреагували в Німеччині не лише видання лівих та зелених, а й такі респектабельні газети, як Frankfurter Allgemeine Zeitung, яка зазначає, зокрема, що: «Націоналістична ПіС ставить на сильного лідера і підкреслює спадкову ворожість щодо Росії і Німеччини». Загалом же, зовнішньополітичні пріоритети партії братів Качинських вдало охарактеризувала інша німецька газета — Die Welt: «Це зібрання національних комплексів, представлених недипломатичною мовою».
Останнє твердження дає надію, що політика Польщі стосовно України не дуже зміниться. Адже одним із національних постулатів є те, що «без вільної України немає вільної Польщі». Згідно з цим комплексом, правоцентристи під проводом Качинських і Туска, так само, як і посткомуністи під керівництвом Квасьнєвського—Міллєра—Бельки, намагатимуться грати роль «старшого брата» України. Але, оскільки поляки це роблять не так брутально й нахабно, як росіяни, то, може, це й принесе Україні користь у майбутньому. Але докладніше — після виборів президента Польщі.