Зовсім не так політики і коментатори уявляли собі результати першого туру президентських виборів у Польщі, який відбувся 10 травня.
Ще за тиждень до голосування президент Броніслав Коморовський був так упевнений у перемозі, що відмовлявся від участі в дебатах з іншими кандидатами і просував гасло: "Давайте все вирішимо в першому турі". Ще б пак: у січні він розпочав кампанію з рейтингом понад 60%, і питання тривалий час зводилося лише до того, чи переможе чинний президент одразу, чи для цього буде потрібен другий тур.
Тим часом Б.Коморовський не тільки не переміг, а й несподівано посів друге місце з результатом 33,77%. Найбільше голосів, 34,76%, отримав кандидат від партії "Право і справедливість" Анджей Дуда, якому жоден рейтинг не давав переваги над чинним президентом і який на початку кампанії не був відомим політиком: його часто плутали з лідером профспілки "Солідарність" Пьотром Дудою.
Та найнеочікуванішим виявився результат рок-музиканта Павла Кукіза, який розпочинав кампанію з підтримкою 1-2%, а в підсумку посів третє місце з 20% голосів. Одне можна сказати точно - незалежно від остаточного результату другого туру це голосування вже стало для польської політичної сцени землетрусом. А за кілька місяців - парламентські вибори, які точно будуть уже зовсім іншими і набагато цікавішими, ніж іще недавно можна було очікувати.
Причини успіху Дуди
Незалежно від результатів другого туру перемога Анджея Дуди в першому є великою перемогою партії "Право і справедливість". Адже це перша за останні десять років виборча перемога ПіС та її кандидата. Починаючи від 2007 р., коли партія віддала владу "Громадянській платформі" і Польській селянській партії, вона увесь час посідала друге місце. І так сім разів. Причиною була особа Ярослава Качинського - сильного лідера, який, з одного боку, добре вміє консолідувати власний електорат та нейтралізувати політичну конкуренцію на правиці, а з іншого - викликає в значної частини суспільства дуже негативні емоції.
Качинський і його радники аж вісім років шукали того, хто міг би стати поміркованим обличчям ПіС, привабити електорат центру, але водночас - іще не доріс до сильного лідера. Бо в ПіС може бути тільки один лідер. Усі, хто ставав занадто самостійним, мусив покинути партію, як це сталося, наприклад, з Павлом Ковалом чи Збігнєвом Зьобро.
Під час цих виборів було зрозуміло: якщо балотуватиметься сам Я.Качинський, то він здобуде свої 35-40% у другому турі і нічого більше. Звідси й рішення висунути молодого кандидата, який справляє враження поміркованого і принаймні зовнішньо викликає симпатію в народі. Вибрали Анджея Дуду, 43-річного юриста з добрими ораторськими здібностями, колишнього заступника міністра юстиції і чиновника канцелярії президента Леха Качинського.
Належність до кола близьких співробітників покійного президента була однією з основних причин, чому Ярослав Качинський саме йому довірив цю місію. Анджей Дуда не був політиком першої лінії, хоча водночас не був і зовсім невідомим.
2010 р. він балотувався на посаду мера Кракова, посів тоді сильне третє місце, програвши чинному меру Яцеку Майхровському (незалежний) і кандидату від "Платформи" Станіславу Краціку. Від 2011-го до 2014 р. А.Дуда був депутатом Сейму, а від травня 2014-го є євродепутатом. Ні в Сеймі, ні в Європарламенті він досі не вирізнився нічим особливим, хоча й нічого негативного за ним не помічено. Звичайна депутатська діяльність, робота з виборцями, без феєрверків, але й без скандалів.
Однією з причин успіху Анджея Дуди були його соціальні обіцянки, які кандидат робив дуже часто і не переймаючись, звідки візьме на це гроші. Зокрема, він пропонував скасувати чи не єдину реформу уряду Дональда Туска, тобто повернути попередній пенсійний вік: 60 років - для жінок і 65 - для чоловіків (уряд Туска збільшив пенсійний вік до 67 років для всіх, причому зміна відбувається поступово).
Дуда обіцяв усім те, що від нього хотіли почути: медсестрам - збільшити зарплату, молодим - дешевші квартири, усім - справді безплатну й якісну медицину. А ще - знизити податки, точніше - істотно підвищити неоподатковувану квоту доходу. Дуда гостро критикував Коморовського за те, що він начебто хоче запровадити у Польщі євро. Саме на цих соціальних гаслах і кампанії проти євро Дуда здобув підтримку тієї частини електорату, яка незадоволена своїм економічним становищем і хоче змін. А таких у Польщі чимало, особливо серед молоді.
Жовта картка владі
Кампанія чинного президента була цілковитим запереченням того, що обіцяв А.Дуда. Броніслав Коморовський занадто повірив у свою популярність і тривалий час вважав, що люди оберуть його і так, а тому не варто й напружуватись. Такі очікування були небезпідставні, адже до початку виборчої кампанії президент однозначно був лідером усіх рейтингів популярності - йому довіряли понад 60% поляків.
Підтримка Коморовського була удвічі більшою, ніж рейтинг самої "Громадянської платформи". До нього позитивно ставилися навіть прихильники опозиційної партії "Право і справедливість". Відтак штаб Броніслава Коморовського обрав, як виявилося, хибну стратегію - уникати кампанії та дебатів з контр-кандидатами. Мовляв, вони несерйозні, маловідомі, з низьким рейтингом, а отже - не партнери для дебатів із чинним президентом.
На відміну від Дуди й інших кандидатів Коморовський нічого особливого не обіцяв, а лише повторював одні й ті самі фрази про злагоду, стабільність і безпеку. Меседж президента був простий: у Польщі все чудово, проблем немає, тому головне завдання - зберегти стабільність, поставити на досвідчену команду і не допустити до влади авантюристів, які все це знищать. Тим паче що поблизу кордону країни війна, і поляки почуватимуться в безпеці тільки при цьому президентові і цьому уряді. На натяки Анджея Дуди, що Україні, можливо, доцільно було би продати зброю, президент різко відповідав, що "Право і справедливість" хоче втягнути Польщу у війну з Росією. А тому, будьте ласкаві, обирайте стабільність, у Польщі проблем немає, чого ще хотіти?
Вибори показали, що цієї риторики більшість поляків не сприйняли. Рейтинги Коморовського падали, і хоча ще в березні він міг розраховувати на перемогу в першому турі, закінчилося все 33,77% голосів виборців і другим місцем.
Поляки зовсім не вважають, що в країні все чудово. Навпаки, вони стомилися від восьмирічного правління "Платформи" і Польської селянської партії, і їм не до вподоби зверхність влади: мовляв, і так проголосуєте, бо куди ж вам подітися. Із цим не погодилося багато виборців тієї ж таки "Платформи", які й не проголосували за Коморовського у першому турі. Так вони покарали владну команду за зверхність і надмірну самовпевненість. Правда, це ще не означає, що в другому турі виборці не проголосують-таки за Коморовського, а на осінніх парламентських виборах не поставлять на "Платформу". Однак жовту картку владі таки показали.
Кукіз - електорат протесту
Рокмена Павла Кукіза в Польщі називають найбільшим переможцем першого туру виборів. Тим більшим, що до нього ще місяць тому ледь не всі ставилися як до політичного фольклору. Кандидатів було 11, серед них нікому не відомий Павел Танайно, Маріан Ковальський чи, приміром, Яцек Вільк, які набрали менше ніж 1% голосів. Кукіза також зараховували до цього товариства.
Він відрізнявся від названих осіб хіба тим, що є відомим музикантом, хоча його популярність, пік якої припав на 90-ті роки, вже давно у минулому. Здавалося, мав би здобути свої піввідсотка, а виявився тим, чиї голоси вирішать перемогу Коморовського або Дуди у другому турі. Павел Кукіз уже виростає в лідера нового політичного руху, з яким має намір увійти до парламенту, щоб цілком змінити політичну систему країни.
Кампанія Кукіза була зосереджена всього на одній пропозиції: запровадити одномандатні мажоритарні виборчі округи замість нинішньої пропорційної системи виборів до Сейму. Кукіз виступає за це вже понад десять років. Мета зміни - покінчити з домінуванням політичних партій. А для цього люди мають голосувати за конкретних кандидатів, а не за партійні списки.
Водночас Кукіз домагається встановлення обов'язку влади оголосити референдум, якщо за це підпишеться відповідна кількість осіб, і беззастережно виконати волю народу за результатами референдуму. Нині це зовсім не так. Як приклад - підписи за референдум про одномандатні мажоритарні округи, які збирав Кукіз і які команда Дональда Туска просто викинула на смітник. Це настільки обурило Кукіза, що стало одним із чинників, які спонукали його балотуватися на виборах.
До речі, результат Кукіза протягом години перетворив А.Дуду і Б.Коморовського на палких прихильників системи одномандатних округів, хоча ще недавно вони всіляко блокували цю ініціативу. Анджей Дуда раптом почав говорити, що ініціатива дуже важлива, і він готовий її підтримати. А Броніслав Коморовський уже в понеділок використав свої президентські повноваження і доручив провести референдум щодо зміни виборчої системи та скасування фінансування партій з бюджету, яке має відбутися цього літа.
Проте сказати, що 20% виборців мріють саме про мажоритарні округи, було б неправильно. Тим паче що аналітики наводять приклад виборів до Сенату, де мажоритарна система функціонує від останніх виборів 2011 р., проте ефект виявився протилежним тому, про який говорить Павел Кукіз. Мажоритарна система тільки зміцнила домінування двох партій - "Платформи" і ПіС. Так само, в разі її запровадження, може статися й на виборах до Сейму.
Насправді ж, виборці Кукіза хочуть більшого. Вони хочуть змін, зокрема й нових облич у політиці. Раніше аналогічні антисистемні настрої висловлював покійний Анджей Леппер. На парламентських виборах 2011 р. такою партією протесту був Рух Януша Палікота (11% і третє місце), на євровиборах у травні 2014 р. на цьому наполягав проросійський і антиєвропейський Януш Корвін-Мікке (здобув чотири депутатські крісла). Тепер настала черга Кукіза, який набрав найбільше голосів серед розчарованих молодих виборців - тих, що мають великі проблеми з пошуком роботи, кредитами і часто змушені емігрувати.
Поразка проросійських кандидатів
Наступні місця в першому турі розподілилися так. 3,26% здобув згаданий уже проросійський монархіст Януш Корвін-Мікке. Це означає кінець його сподівань на добрий результат на парламентських виборах. Цілковитою поразкою є результат Магдалени Огурек, кандидатки від лівих, яку просував колишній прем'єр Лешек Міллер. Вона здобула лише 2,38% - найнижчий в історії результат кандидата у президенти від соціалістів. Це може закінчитися відставкою Міллера з посади шефа партії, а самі ліві можуть уперше з 1989 р. не потрапити до парламенту.
Згідно з очікуваннями низький результат (1,42%) отримав Януш Палікот, лідер партії "Твій Рух" (колишній "Рух Палікота"). Це фактично означає якщо не кінець, то принаймні припинення на якийсь час його політичної кар'єри.
Позитивним для України є програш проросійських кандидатів - згаданої вже пані Огурек і кандидата від Польської селянської партії (PSL) Адама Ярубаса. Останній розраховував на бодай часткове повторення успіху на нещодавніх місцевих виборах, коли PSL отримала рекордні 20% голосів.
Ярубас у своїй кампанії гостро критикував уряд (а тим часом його ж партія брала участь у його створенні), зокрема за "невідповідальну антиросійську політику" міністра закордонних справ Гжегожа Схетини. Однак виборці не підтримали політиків, які виступають за тісніше співробітництво з Росією. Адам Ярубас отримав лише 1,6% голосів, а це найгірший від 1989 р. результат кандидата від PSL на президентських виборах.
Прогнозувати подальший розвиток ситуації важко. Шанси Б.Коморовського і А.Дуди в другому турі, який відбудеться 24 травня, майже рівні. А вже з першого післявиборного ранку фактично розпочнеться парламентська виборча кампанія. Новий (або старий) президент обійме посаду на початку серпня, а парламентські вибори відбудуться в жовтні або листопаді.