На позачергових президентських виборах у Венесуелі, що відбулися минулої неділі, як і очікувалося, перемогу здобув чинний президент Ніколас Мадуро.
Він набрав 67,79% від кількості виборців, які прийшли на дільниці. Основний його суперник - Енріке Фалькон - отримав 20,98%. У Хав'єра Бертуччі - 10,83%, а в Рейнальдо Кіхади скромні 0,39.
При цьому на вибори прийшли тільки 45,99% зареєстрованих виборців. Причина неявки більшості полягає в тому, що до участі у виборах з різних причин і під різними приводами не допустили представників опозиційного Круглого столу демократичних сил (MUD). Таким чином вибори не привели до врегулювання наявної у Венесуелі кризи. Вони лише поглибили її.
Наступник Чавеса
До кінця 1990-х Венесуела була типовою олігархічною республікою. Основний дохід країна отримувала від експорту нафти. І цей дохід споживався правлячим класом. Венесуельські низи почувалися обділеними і вимагали змін.
1999 року на президентських виборах переміг полковник Уго Чавес, який обіцяв зміни. Він був відносно молодим, щирим і харизматичним. Чавес обіцяв проводити політику в інтересах незаможних верств населення і мав серед них безперечну підтримку. Саме завдяки їм та армії, що його підтримала, він зміг зберегти владу під час організованої його противниками у квітні 2002 р. спроби військового перевороту.
Чавес обіцяв побудувати "соціалізм XXI століття", який урахує помилки "соціалізму XX століття" і забезпечить збереження демократичних свобод та участь народу в управлінні. Навколо ідеї "соціалізму XXI століття" було багато галасу. Але його масштаби не відповідали скромному змісту проведених у Венесуелі перетворень.
У дійсності соціально-економічні перетворення при Чавесі звелися до перерозподілу нафтової ренти. Якщо раніше її споживали верхи венесуельського суспільства, то тепер її чималу частину за допомогою соціальних програм перенаправляли низам. Одержувані завдяки сприятливій кон'юнктурі світових цін на нафту кошти не спрямовувалися на створення нових галузей виробництва, подолання залежності країни від нафтового експорту, а витрачалися на споживання.
Це було неминуче, зважаючи на вкрай низький рівень життя обділеної частини суспільства до Чавеса. І спочатку дало позитивні результати. Зокрема, померлих від недоїдання у 1998–2006 рр. поменшало вдвічі.
Але досягнутий у період піку популярності чавізму компроміс (коли верхи зберігали колишні багатство й позиції в суспільстві, а становище низів поліпшувалося за рахунок нафтової ренти) був нестійким і залежав від коливання цін на нафту на світовому ринку. З погляду незаможних, подібний розподіл нафтової ренти був більш справедливим і привабливим, ніж стара система. Але вирішити головну проблему країни - подолати економічну відсталість - при Чавесі не вдалося.
Нестійкою чавістську систему робила і її залежність від престижу й популярності однієї людини - самого Чавеса. Він не встановив одноособової диктатури: у країні регулярно проводилися вибори й референдуми за участі опозиції, ступінь порушення свобод якої не перевищувала звичайної для Латинської Америки норми. Але збереглися звичні для Латинської Америки традиції каудилізму - союзу вождя і народу проти олігархії.
Біднота, що отримує соціальну допомогу, зі щирої соціальної опори чавізму перетворювалася на його клієнтелу. Створена Чавесом Єдина соціалістична партія Венесуели, задумана як засіб забезпечити участь мас у політиці, стала лише роздутою бюрократичною структурою. Зростала й міцніла "боліваріанська бюрократична буржуазія", яка складається з прибічників Чавеса і яка збагачувалася за рахунок небезкорисливого посередництва між державним і приватним сектором.
Криза чавізму
Режими, засновані на харизмі вождя, позбавлені механізмів наступності. Харизму не можна передати в спадщину. І не можна здобути, перемігши на виборах. Тому смерть вождя для таких режимів - це початок кінця.
Чавес помер від раку у березні 2013 року. Своїм наступником він призначив Ніколаса Мадуро, геть позбавленого харизми, але сумлінного профспілкового чиновника, колишнього водія автобуса. Президентські вибори у квітні 2013 р. Мадуро виграв, набравши 50,66% голосів, тоді як Енріке Капрілес, його суперник від опозиції, яка об'єдналася в Круглий стіл демократичних сил, отримав 49,07%. Перераховувати голоси, як того вимагала опозиція, влада відмовилася.
Криза почалася ще за життя Чавеса, але поглибилася при Мадуро. Можливість успішного проведення модернізації країни, подолання її нафтової залежності чавісти втратили у 2000-ні роки, коли доходи від нафтової ренти не були використані для розвитку виробництва.
Падіння цін на нафту означало скорочення можливостей субсидування соціальних програм. Почалися перебої з продовольством та іншими товарами масового попиту. Регулярно вимикали електрику. Почали закривати промислові підприємства. З країни виїхали 1,2 мільйона людей, у тому числі - 15 тисяч медичних працівників.
Опозиція, поєднуючи парламентські й позапарламентські методи боротьби, різко посилила свій вплив у країні. На виборах до Національної асамблеї в грудні 2015 р. чавісти вперше за 15 років втратили більшість. 9 січня 2017 р. більшість депутатів оголосила імпічмент Мадуро, але 10 січня контрольований чавістами Верховний суд визнав це рішення антиконституційним.
Похитнувшись, режим встояв. На виборах губернаторів штатів у жовтні 2017 р. у 18 штатах перемогу здобули прибічники Мадуро і лише в п'яти - прибічники опозиції. Губернатори-переможці від опозиції спочатку відмовилися скласти присягу перед урядом, але потім четверо з п'яти губернаторів-опозиціонерів пішли на цей крок.
Президентські вибори-2018
Президентські вибори 2018 р. мали відбутися в грудні 2018 р., однак були перенесені на 18 квітня, а потім на 20 травня. Верховний суд заборонив Круглому столу демократичних сил висувати єдиного кандидата. Після цього партії, що входять до Круглого столу, заявили про бойкот виборів, тим більше що їхні найпопулярніші лідери все одно не могли взяти участь у виборах, тому що сидять у в'язниці або перебувають під судом.
У результаті, крім чинного президента у виборах змогли взяти участь лише опозиційні йому прибічники "критичного чавізму". Останні схвалюють політику Чавеса, але критикують Мадуро, який, на їхню думку, відійшов від заповітів полковника.
Найпопулярнішим з "критичних чавістів" виявився лідер партії "Прогресивний авангард", колишній губернатор штату Лара Енріке Фалькон. Відразу після оголошення підсумків виборів Фалькон, старий соратник Чавеса, оголосив, що вважає сфальсифікованим підрахунок результатів голосування і їде з країни.
Також заявили про невизнання результатів виборів євангелічний пастор з консервативними поглядами в питаннях сім'ї Бертуччі і лівий журналіст Кіхада. Бертуччі, втім, одразу взяв свої слова назад.
ООН, ЄС і Організація американських держав заявили, що вважають результати виборів сфальсифікованими. 14 країн Європи й Америки відкликали своїх послів з Каракаса. США посилили економічні санкції проти Венесуели. А от президент РФ Путін привітав Мадуро з перемогою і побажав йому успіхів. Окрім Росії, результати виборів визнали Білорусь, Болівія, Іран, Китай, Куба, Туреччина і Сирія.
Послаблює позиції режиму Мадуро у світі те, що він втратив підтримку більшості венесуельського суспільства. Зараз Венесуела перебуває в дуже гострій економічній кризі, яка веде до кризи політичної. Країна розколота на три частини: чавістів, античавістів і тих, хто мріє лише про те, щоб усе швидше скінчилося, не важливо, як саме.
Але прибічники чавізму з незаможних тримаються за отримувані від режиму соціальні блага, хоча останніх унаслідок економічної кризи дедалі меншає. Партії ж Круглого столу демократичних сил вони сприймають як реакціонерів, що прагнуть повернутися до олігархічних порядків, які існували до 1999 року.
Завдяки підтримці своїх прибічників Мадуро ще здатен утримувати владу, однак він не має як особистих здібностей, так і політичних можливостей урегулювати кризу. У цій ситуації оптимальним варіантом для обох сторін було б дійти певного компромісу, бо інакше Венесуелу очікує або переворот, або громадянська війна.