23 березня в Ізраїлі відбулися четверті за два останніх роки парламентські вибори. Це було чергове намагання ізраїльтян вийти з політичного глухого кута. Партія «Лікуд» на чолі з Біньяміном Нетаньягу виборола найбільше мандатів на виборах до Кнесету XXIV скликання.
На момент написання статті ситуація з розподілом мандатів була такою: «Лікуд» — 30 мандатів, «Єш атід» — 17, ШАС — 9, «Кахоль-Лаван» — 8, «Яадут ха-Тора» — 7, «Авода» — 7, «Яміна» — 7, НДІ — 7, «Релігійний сіонізм» — 6, РААМ — 4.
Таким чином, табір Нетаньягу («Лікуд», ШАС, «Яадут ха-Тора», «Релігійний сіонізм») отримує 52 мандати. І для того, щоб мати більшість, а саме 61 голос, йому не вистачить лише підтримки «Яміни», знадобиться також РААМ на чолі з Мансуром Аббасом.
Табору змін потрібні обидва арабські списки, а також «Яміна». В таких умовах, як вважають політичні оглядачі, шансів на створення коаліції небагато, тоді як шанси на п'яті вибори лише збільшуються.
Отже, від Нафталі Беннета («Яміна») і Мансура Аббаса (РААМ) залежить, чи отримає Біньямін Нетаньягу можливість сформувати коаліцію.
Хоча їм доведеться враховувати досвід Бені Ганца. Бо тоді було очевидно, що крихкий політичний союз Біньяміна Нетаньягу та його партії «Лікуд» і лідера лівоцентристського альянсу «Кахоль Лаван» Бені Ганца є абсолютно штучним утворенням, яке навряд чи залишатиметься довговічним, та його остаточно добила серія розбіжностей між цими провідними політиками.
Нетаньягу і Ганцу так і не вдалося досягти домовленостей щодо державного бюджету в грудні минулого року, що й призвело до розпуску парламенту і нових виборів, хоча сам уряд залишився на місці. З самого початку до планів Нетаньягу абсолютно не входило, що після ротації в кабінеті міністрів, яка планувалася на листопад 2021 року, Ганц посяде крісло прем’єра, в якому Бібі не бачить нікого, крім себе.
Власне, це і є головною причиною того, що партнери по коаліції так і не змогли порозумітися. Нетаньягу потрібна була ця коаліція, аби ще на рік продовжити своє прем’єрство. Передавати владу комусь іншому він не планував. У своїй битві за бюджет він ставив далеко не економічні цілі. Йому треба було не пустити Бені Ганца в прем’єрське крісло й уникнути ротації, і Нетаньягу цього досяг.
Березневі вибори 2021 року можна трактувати як вибори довіри до Біньяміна Нетаньягу. Слід визнати: як досвідчений політик він спромігся домогтися, що на день виборів 23 березня повністю вакциновано 50% громадян Ізраїлю та 69% дорослого населення віком за 16 років. А на тлі падіння світової економіки через коронавірус Ізраїль чи не єдиний із розвинених держав зумів зберегти свою економіку в досить пристойному стані.
Нині у Біньяміна Нетаньягу є всі шанси знову стати прем’єр-міністром Ізраїлю. Це означатиме, що «бібідіада» триватиме. Все по суті залишатиметься як і було, а ізраїльтянам доведеться знову готуватися до дострокових виборів до Кнесету. І це неминуче.
Таким чином, можна сказати, що в цій країні зароджується новий вид політичного правління — унікальний «демократичний цезаризм». Коли одного й того самого політика демократичним шляхом можна висувати на прем’єрську посаду нескінченну кількість разів. І з цим ніхто нічого вдіяти не зможе.
Схема навдивовижу проста. Бібі достатньо підтримки електорату, що стабільно голосує за нього. Нетаньягу, отримавши в різні способи 61 мандат, формує новий уряд. Коли ж це не вдається, то відбуваються нові вибори, до яких він залишається прем'єром. Якщо коаліція розпадається, то, знову-таки, оголошуються нові вибори до парламенту, але прем’єр-міністр залишається незмінним. Усе дуже просто, ясно, а головне — ефективно.
Хоч у цій «стабільності» й криється пастка. Це загроза, яка здатна спровокувати громадянський конфлікт. Оскільки постійні вибори не приносять жодних політичних змін.
Ізраїльське суспільство таким чином розбите на два непримиренних політичних табори. Перший табір усе влаштовує, оскільки до нього входять переконані «нетаньягісти». Другий — хоче змін, але нездатний висунути лідера калібру Нетаньягу. Бо Бібі політично на голову вищий за своїх опонентів. І як розірвати це замкнене коло?
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що від «вічного Нетаньягу» в Ізраїлі багато хто вже дуже втомився. Але Бібі жодним чином не зацікавлений у тому, аби в ізраїльському політикумі з’явився йому конкурент. Змінити це вкрай складно, пожиттєвий і безальтернативний прем’єр став ізраїльською реальністю.
Біньямін Нетаньягу й далі з маніакальною завзятістю готовий водити Ізраїль на вибори кожних півроку, але стійкої коаліції не створить. Оскільки, щойно він перестане бути прем’єром, на нього зразу ж чекає кримінальне переслідування і, можливо, навіть в’язниця.
Загрозою Біньяміну Нетаньягу є й зміна керівництва в Білому домі. Від самого початку було зрозуміло, що в Бібі не буде таких ексклюзивних стосунків із Джо Байденом, які були в нього з Дональдом Трампом. Підтвердженням цього є вже те, що попередні президенти Америки розмовляли з прем'єрами Ізраїлю в перші дні після інавгурації, а Байден зателефонував Нетаньягу порівняно пізно. Їхня розмова відбулася тільки 17 лютого.
Як зазначають ізраїльські експерти, повернення до Білого дому радників епохи Обами вже послабило перспективи ізраїльського прем'єр-міністра мати хороші відносини з новою адміністрацією. Однак ще на посаді віцепрезидента часів президентства Барака Обами Байден публічно визначив себе прибічником єврейської держави і в 2014 році попросив посла Ізраїлю передати Нетаньягу послання: «Бібі, я не погоджуюся з тим, що ти кажеш, але я люблю тебе».
І, хоча деякі аналітики інтерпретували той факт, що Байден не поспішав телефонувати Нетаньягу як знак неласки до ізраїльського лідера, якого звинувачують у прихильності до республіканців, — після зміни господаря Білого дому у відносинах Ізраїлю та США нічого не може радикально змінитися. Джо Байден був і є переконаним прибічником Ізраїлю, і традиційним союзницьким відносинам цих двох країн нічого не загрожує.
Джо Байден і Біньямін Нетаньягу були друзями, союзниками й політичними партнерами майже чотири десятиліття. Коли вони вперше зустрілися на початку 1980-х, Байден був молодим сенатором, а Нетаньягу — молодим дипломатом. Тепер, коли вони обидва перебувають на вершині своєї кар’єри, вони мають вирішити, як розвиватимуться їхні стосунки, щоб це пішло на користь їхнім державам.
Джо Байден твердо вірить у можливості зовнішньої політики, побудовані частково на особистих стосунках. У цьому є шанс для Нетаньягу на відновлення його дружби з Байденом. І тут усе залежатиме від поведінки Біньяміна Нетаньягу в найближчі місяці після виборів.
Напруження у відносинах не потрібні ні США, ні Ізраїлю. Розуміючи це, обидва політики виходитимуть зі стратегічних інтересів своїх країн, які полягають у важливості союзницьких відносин між Америкою та єврейською державою.
Ізраїль — маленька країна, і поки що здається, наче основне завдання його населення — ходити на вибори, доки не оберуть кого треба. Та якщо восени будуть п’яті вибори, це теж нічого не змінить.
Тому, щоб змінити ситуацію, потрібно підвищити електоральний бар'єр для виборів з 3,25 до мінімум 5%. Якщо це зробити, відразу зникнуть із парламентського списку партії, що мають зараз менше восьми мандатів. Заодно зникне можливість легального політичного шантажу та торгу.
Також, можливо, потрібно кардинальним чином переглянути саму електоральну систему і обирати прем'єра безпосередньо загальнонаціональним голосуванням одночасно з виборами депутатів до Кнесету. А вже прем’єр-міністр самостійно зможе набирати команду фахівців на міністерські пости, не будучи залежним від інших партій, які диктують йому свої умови.
Більше статей Віктора Каспрука читайте за посиланням.