В Європі стартували найважливіші вибори нинішнього року - вибори до Європарламенту, який переобирають кожні п'ять років. 22-25 травня шляхом голосування громадян у всіх 28 країнах - членах ЄС буде обрано склад головного законодавчого органу Євросоюзу. І річ не тільки в тому, що відбудеться ротація євродепутатів. Новий парламент Європи формуватиметься на нових принципах і отримає низку нових повноважень. Отже, ці вибори можуть спонукати ЄС до відродження й переосмислення практик функціонування Союзу та роботи його ключових інститутів.
Те, що такі зміни необхідні Євросоюзу, випливає з найтяжчої економічної кризи останніх років, низки політичних скандалів, зовнішньополітичних невдач, падіння престижу інститутів Союзу. ЄС постав перед новими загрозами для своєї безпеки та ймовірним розривом відносин з Росією, яка через анексію частини України поставила Європу на межу нової холодної війни. Чи досить цього, аби європейці усвідомили, що їхній Союз може і повинен за таких умов стати іншим?!
За Лісабонськими правилами
Вибори вперше відбудуться на основі Лісабонського договору, який набрав чинності 2009 р. і надає новому, восьмому за ліком, складу Європарламенту ширші повноваження, а також ширшу зону відповідальності. Робота євродепутатів більшою мірою впливатиме на ефективність роботи виконавчого органу Євросоюзу - Єврокомісії, голову якої парламент має обрати, і Ради ЄС, яка також відіграє роль законодавчого органу ЄС.
Менш ніж за місяць понад 400 млн європейців оберуть
751 члена Європарламенту. Зауважимо, що кількість депутатських мандатів у новому парламенті буде скорочено з нинішніх 766 після перерозподілу голосів відповідно до квот від окремих країн. Після переформатування політичних груп у новому складі парламенту мають відбутися вибори його керівництва, на що піде весь липень. А до осені парламентарії повинні домовитися про затвердження нового складу Європейської комісії.
Згідно з Лісабонським договором, кандидатуру майбутнього голови ЄК подають на розгляд євродепутатам глави держав ЄС після обговорення в Європейській раді. Однак головне, що вирізняє вибори
2014 р., - те, що вперше провідні політичні сили Європи вже на старті передвиборних парламентських перегонів номінували своїх основних кандидатів на пост голови Європейської комісії, які після виборів мають поборотися за прихильність членів Європейської ради. Крім того, відповідно до положень Лісабонського договору, тепер рішення Європейської ради мають ухвалюватися "подвійною більшістю" голосів, тобто 55% тих, хто проголосував, але з урахуванням того, що вони представляють країни, на які припадає 65% населення Євросоюзу. Таким чином уперше на практиці буде застосовано ст. 17.7 Лісабонського договору, яка передбачає, зокрема, консультації між членами Європейської ради і Європарламентом щодо майбутньої кандидатури голови Єврокомісії залежно від результатів виборів.
У березні ключові європейські політичні партії провели "праймериз" з обрання своїх лідерів (читай - кандидатів на пост голови ЄК) і активно включилися в боротьбу. Європейська народна партія (ЄНП), яка об'єднує консерваторів і християнських демократів, висунула Жан-Клода Юнкера, колишнього прем'єра Люксембургу. Прогресивний альянс соціалістів і демократів підтримав Мартіна Шульца, нинішнього голову Європарламенту. Альянс лібералів і демократів за Європу (АЛДЄ) висунув як лідера Гі Верхофстадта, колишнього прем'єра Бельгії. Європейські ліві - Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі - підтримали лідера грецької опозиції Коаліції радикальних лівих (СІРІЗА) Алексіса Ципраса, у якого шансів небагато. Зелені - Європейський вільний альянс - висунув відразу двох - Ска Келлер і Жозе Бове.
Європейські консерватори й реформісти, які виступають проти федералізації ЄС, вирішили не номінувати свого лідера й узагалі виступають проти цієї ідеї, залишаються прибічниками виборів голови Єврокомісії в Європейській раді. При цьому прем'єр Великобританії Девід Кемерон уже заявив канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, що заблокує кандидатуру Юнкера на голову ЄК навіть у випадку, якщо ЄНП отримає за результатами виборів більшість місць у Європарламенті.
І в столицях ЄС, і в самому Брюсселі все ще домінує думка, що голова Єврокомісії насамперед повинен відповідати очікуванням глав країн - членів ЄС. Цю позицію озвучив у недавньому інтерв'ю газеті Sueddeutsche Zeitung голова Європейської ради Герман Ван Ромпей. Він виступив проти того, щоб вибори до Європарламенту вилилися "у боротьбу партійних кандидатів" за крісло голови ЄК. На його думку, громадяни чітко уявляють різницю між парламентом і "людьми, які ухвалюють рішення". Сам він вважає, що на саміті лідерів ЄС 27 травня необхідно обговорити підсумки виборів і тоді вже говорити про можливі кандидатури. Наполягаючи на такій процедурі, сам Ван Ромпей може мати певний вплив на закулісні рішення лідерів ЄС.
Однак нинішній голова ЄК Жозе Мануель Баррозу (який є, до речі, автором ідеї висувати лідерів від партійних груп) і ряд впливових політиків Європи виступили проти позиції Ван Ромпея, давши зрозуміти, що вони хочуть, аби лідер політичної сили, яка отримає більшість місць у Європарламенті, у підсумку очолив Єврокомісію. У цьому прибічники ідеї бачать значний крок у бік демократизації європейських інститутів, позбавляючи Європейську раду можливості для маніпуляцій та інших закулісних ігор, як це було під час виборів самого Баррозу.
10 квітня 2014 р. Ван Ромпей зустрівся з лідерами найбільших партійних груп і керівництвом Європарламенту, щоб обговорити окреслену проблему. Однак уже сьогодні є велика ймовірність того, що Європарламент і Європейська рада після виборів виявляться втягнутими у протистояння за право впливати на вибори голови Єврокомісії. Деякі експерти пророкують перемогу Раді, яка може поборотися за те, щоб залишитися найбільш впливовою структурою в ЄС, що призведе до фактичної консервації нинішнього стану справ у Євросоюзі.
Європарламент:
від фрагментарності
до єдності
Для того, щоб не допустити такого сценарію, новий склад Європарламенту повинен буде мати чітке бачення своєї ролі, а політичні групи - сформувати якусь подобу парламентської коаліції, що дозволило б діяти спільно. І не тільки в питанні майбутнього голови ЄК. Потрібно бути одностайними щодо багатьох проблем, які постали перед ЄС. Якщо Європарламент зможе стати центром для мобілізації більшості навколо певних ідей і рішень, навряд чи глави країн ЄС зможуть диктувати свої умови.
Складність цього завдання в тому, що жодна з політичних сил у Європарламенті, навіть найбільші партії, не отримували в ході виборів простої більшості. Вони всі - меншість. Хоча дві найбільші партійні групи - Європейська Народна партія та Прогресивний альянс соціалістів і демократів - упродовж чверті століття домінували в парламенті.
Нинішні вибори, як припускають, можуть привести до збільшення фракції ЄНП, тоді як соціал-демократи можуть втратити частину мандатів. Крім того, національні вибори в низці країн явно вказують на радикалізацію європейського електорату, й цілком очікувано, що в новому складі парламенту виявиться більше представників від партій як дуже правого, так і дуже лівого спрямування. Також очікується поповнення лав "євроскептиків" - представників сил, які виступають проти посилення інститутів ЄС і ратують за збереження прерогатив національної влади. Поки що зарано говорити про те, чи зможуть вони вплинути на роботу Європарламенту, однак уже сьогодні напевне можна сказати, що майбутній Європарламент буде набагато "строкатішим" за нинішній.
Почасти це пояснюється й відмінностями у проведенні голосування в різних країнах ЄС. Спільне в них - принцип пропорційності. Так, великі країни обирають більше депутатів порівняно з меншими, але останні мають більше мандатів, ніж передбачала б звичайна пропорційність. Приміром, один європарламентар від Німеччини "представляє" 800 тис. чол., тоді як від Мальти один євродепутат представляє приблизно 80 тис. громадян. Відповідно до Лісабонського договору кількість євродепутатів у 2014 р., яких обирають країни-члени, варіюється від шести - для Мальти до 96 - для Німеччини. До речі, німці напередодні виборів ухвалили ще одне важливе для ЄС рішення - Конституційний суд країни 26 лютого 2014 р. постановив скасувати тривідсотковий прохідний бар'єр для партій на виборах до Європарламенту. Цей фактор може посилити фрагментацію Європарламенту. Але загалом ініціативу Берліна сприйняли позитивно, дивно тільки, що цієї норми не застосовуватимуть на виборах парламенту в самій Німеччині.
З іншого боку, фактор висування "єдиного кандидата" від провідних європейських партій може також відіграти певною мірою консолідуючу роль для Європарламенту. І Юнкер, і Шульц, і Верхофстадт одностайні у своєму баченні ЄС як інтегрованої структури і є прибічниками його зміцнення, федералізації. Вони всі обіймали високі пости в ЄС і своїх країнах, хоча критики зауважують, що разом з тим кожен з них у зоні своєї відповідальності зробив надзвичайно мало для того, аби запобігти економічній кризі в Європі або принаймні запропонувати виходи з неї. Дехто також вважає, що вони не можуть запропонувати європейським виборцям щось нове, не здатні самостійно змінити в майбутньому нинішнє становище в ЄС і рухатимуться торованим шляхом.
Це цілком імовірно, зважаючи на те, що на старті виборчої кампанії до Європарламенту дебати між представниками основних партій зосередилися навколо теми посткризового відродження європейської економіки. Юнкер вважає, що ЄС, як і раніше, має дотримуватися заходів жорсткої економії, тоді як представник есдеків Шульц говорить про "стратегію розвитку й стимулів", що дасть Європі змогу вийти зі стагнації. При цьому обидва лідери відверто визнали, що, за великим рахунком, між ними не надто багато розбіжностей у підходах до вирішення інших питань. Увечері 28 квітня в Маастрихті відбудуться перші свого роду європейські "президентські" теледебати між лідерами європейських партійних груп, які транслюватимуться на весь світ. Попередньо в центрі дебатів значаться питання безробіття, освіти та участі молоді в політиці.
Однак найбільше від них і від Європарламенту загалом очікують розв'язання проблеми падіння престижу загальноєвропейських органів і Союзу як такого. Адже очевидною є криза довіри до цінностей, на основі яких будувався Євросоюз. Саме цінності й принципи його існування піддають нині переоцінці. А часом їм кидають відкритий виклик сили як усередині самого європейського об'єднання (питання референдуму про вихід Великобританії з ЄС обговорюється цілком конкретно; існує загроза розколу окремих країн-членів на кілька незалежних держав), так і ззовні - насамперед у питаннях економічної ефективності та самостійності ЄС, зовнішньої політики, оборони й безпеки.
Наприклад, у країнах Східної Європи головним на виборах до Європарламенту постає питання військової загрози з боку Росії та необхідності адекватної відповіді на ці загрози з боку Брюсселя. Йдеться і про енергозалежність країн ЄС від Росії. А відомий ірландський політик Пет Кокс заявив, що на виборах до Європарламенту питання про Україну має стати центральним, оскільки події саме в цій країні становлять нині стратегічні ризики як для європейської, так і глобальної стабільності. Тому сам політик вважає, що саме питання ставлення до України та проблем на Сході може стати перевіркою для політиків, спроможних вирішувати і долю самої Європи, і її внутрішні нагальні проблеми. А ще, зауважив Кокс, "подивіться на українців, які виступили і вистояли за європейські цінності й за свій цивілізаційний вибір. Хто з тих, хто сьогодні прагне керувати Європою, може мені сказати, що ми можемо зробити для них?".