Нині Боснію і Герцеговину, Сербію, Хорватію і Чорногорію стрясають антиурядові демонстрації. Не стала винятком і Албанія. "Балканська весна" почалася?
Уп'яте за цей рік близько 10 тисяч жителів Тирани вийшли 16 березня на вулиці столиці Республіки Албанія.
Згідно з національним законодавством організатори отримали дозволи на мирну ходу й мітинг. Охорону заходів забезпечували понад 1200 поліцейських. Але на якомусь етапі серед демонстрантів узяла гору агресія, яку, як здається, не схотіли погасити організатори. Дійшло до спроб захопити будівлі парламенту - Народних зборів Албанії і резиденції прем'єр-міністра, почалися жорсткі сутички з поліцією. Для припинення агресивних дій і недопущення їх поширення поліція застосувала сльозогінний газ і вперше - водомети. У результаті постраждалих доправили до лікарні, затриманих - до в'язниці, інші розійшлися по домівках.
Очікувано, практично відразу ЄС і США виступили зі схожими заявами, у яких зазначили, що мирні протести громадян є "фундаментом" демократії, наголосили на "незаконності" будь-яких актів насильства й закликали до діалогу. І Вашингтон, і Брюссель також відзначили позитивні результати реформаторської діяльності чинного уряду, зокрема в імплементації правової реформи. Оперативна й синхронна поява заяв пояснюється двома причинами. Такі заяви стали практикою, по-перше. І, по-друге, їхнім авторам потрібна справді стабільна й демократична Албанія, де панує право, і яка значною мірою забезпечує стабільність усього регіону. Албанія, ставши одним з перших у регіоні членом НАТО, готується розпочати вступні переговори з Євросоюзом, що також залежить від внутрішньої стійкості країни. Та й недопущення радикалізації етнічних албанців, які проживають у сусідніх країнах, теж дуже важливе.
Президент країни Ілір Мета, підкреслимо - член опозиційного Соціалістичного руху за інтеграцію (СРІ), публічно не підтримав демонстрацію, закликав сторони до переговорів і недопущення насильства.
У свою чергу уряд спрямував на адресу Євросоюзу і США non-paper - інформаційний документ, де викладено його версію й оцінку подій, що напевне мало позитивні наслідки.
Однак повернімося до подій у Тирані. Ініціатором і організатором демонстрації була опозиційна Демократична партія Албанії (ДПА) на чолі з мером Тирани Лулзімом Баша. Головна вимога - відставка прем'єр-міністра Еді Рами, формування перехідного технічного уряду, який проведе позачергові парламентські вибори. Як і в багатьох інших державах, не тільки Західних Балкан, демонстранти також вимагали покарання корупціонерів у владі (останній приклад - порушення при будівництві окружної дороги навколо столиці) і рішучої боротьби з організованим криміналом (Албанія перетворюється на своєрідний хаб для просування наркотиків у Європу та незаконної торгівлі зброєю). Усе це має місце. І кожен албанський уряд, спонукуваний міжнародним співтовариством, намагається боротися із цими злочинами.
Крім того, опозиція вважає, що результати парламентських виборів 2017 року, які, ймовірно, пройшли не без запитань, були сфальсифіковані. За підсумками виборів опозиція отримала в Народних зборах 62 місця зі 140, правляча Соціалістична партія Албанії (СПА) - 74. І тільки на початку 2019 року опозиціонери вирішили скласти мандати. Основною причиною вони назвали саме гадану фальсифікацію. Трохи дивно - для розуміння обману опозиціонерам знадобилося майже два роки. Цього кроку не сприйняли західні союзники, що й зрозуміло, - боротьба за реформи ведеться в парламенті, а не на вулиці. Але опозиція не змогла або не захотіла домогтися позитивних результатів у Народних зборах. Вихід опозиції з парламенту Євросоюз оцінив як "контрпродуктивний крок", що "підриває" прогрес Албанії на евроінтеграційному шляху.
Проведення дострокових виборів не змінить політичного пейзажу Албанії. СПА, швидше за все, знову, як і 2017 року, збільшить своє представництво, а опозиція, можливо, знову втратить кілька місць. Тому дострокові вибори за такої розстановки сил є безглуздими і принесуть лише зростання напруги в країні, додаткові витрати бюджету й відкладуть початок переговорів про вступ Албанії до ЄС.
До слова, на відміну від інших держав регіону, де протести відбуваються не тільки в столицях, а й в інших містах, в Албанії вони поки що не поширилися на всю країну і не мають підтримки провінції. На відміну від демонстрацій студентів у грудні 2018-го, коли ті висунули вимоги, зрозумілі більшості: "ні" - підвищенню вартості навчання у вишах, "так" - автономії університетів. І завдяки широкій підтримці населення студенти перемогли.
Нинішні ж п'ять мітингів опозиції сприймаються суспільною свідомістю лише як міжпартійна, політична боротьба представників різних політичних груп, партій і кланів. Таких самих корупціонерів, як і інші. Населення втомилося від цієї внутрішньовидової боротьби і небажання досягти консенсусу заради динамічного розвитку. Відлякує громадян країни й те, що вперше за останні роки під час подій 16 березня мали місце акти насильства, були постраждалі по обидва боки. Радикалізація протестів свідчить про те, що опозиція поки що програє уряду і не може сформувати алгоритм дій, щоб домогтися широкої підтримки населення.
Очевидно, слід очікувати подальшого загострення ситуації в Албанії. Дуже вже непримиренні позиції обрали конфронтуючі сторони. Е.Рама заявив, що не може бути й мови ні про відставку, ні про дострокові вибори, і попередив, що влада не допустить насильства під час мирних мітингів. У відповідь Л.Баша пригрозив розширенням мітингів на всю Албанію, які триватимуть до відставки Е.Рами, і заявив, що "в країні не буде миру" доти, доки уряд не піде у відставку і не відбудуться дострокові вибори.
Така непримиренна позиція сторін протистояння пояснює дещо алармістське попередження голови Європарламенту Антоніо Таяні, що небезпечний розвиток ситуації в Албанії веде до "громадянської війни". Спишемо такий похмурий прогноз на його італійську емоційність і будемо сподіватися, що такого не трапиться.
Однак, поза всякими сумнівами, продовження й поглиблення протистояння загрожує Албанії не тільки зростанням напруженості, можливими актами непокори й економічними проблемами. Існує загроза, що переговори з ЄС про інтеграцію, які мають ось-ось розпочатися, знову перенесуть. А крім того можна втратити довіру партнерів і союзників, таких як США, ЄС, Італія, Туреччина, монархії Перської затоки. Ніхто не любить нестабільності. І тому популярний нині на Балканах авторитарний strongman, який навіть дещо пригнічує різні свободи, влаштовує зовнішніх гравців більше, ніж навіть слабка подоба "кольорової" революції. Непередбачуваної і нещадної.
І тут важливою буде реакція т.зв. третьої сили на ймовірні масові виступи. В Албанії абсолютна більшість політиків традиційно обстоює відверто прозахідні, навіть проамериканські позиції. США, Італія, Греція і деякі європейські країни розглядаються як стратегічні партнери й гаранти стабільності, що надали допомогу після катастрофи режиму Енвера Ходжі. Вони й сьогодні сприймаються природними союзниками, які допомагають розвитку, а євроінтеграція залишається стратегічною метою зовнішньої та й внутрішньої політики. Албанія - країна з м'яким ісламом, тут відчувається присутність Туреччини й держав Перської затоки, інтереси яких поширюються на економічне й релігійне співробітництво. Країна ефективно використовує зовнішню допомогу для розвитку дорожньої мережі, туристичної інфраструктури, енергетики та динамічного розриву з минулим. І боїться її втратити.
На жаль, Албанія - єдина країна в регіоні, де немає дипломатично-консульської присутності України (МЗС неодноразово пропонувало різні варіанти, але віз і нині там), хоча товарообіг між нашими країнами стабільно збільшується, так само, як і кількість українських туристів.
На щастя, російська присутність в Албанії майже не помітна, принаймні сьогодні. Політики намагаються уникати будь-яких контактів з представниками РФ, аж до скасування державних заходів московитів. Вони розглядають Росію та її дії як реальну загрозу безпеці Албанії. Е.Рама неодноразово заявляв про "загрозливий вплив Москви", її "руйнівну" активність і прагнення радикалізувати албанських мусульман з метою дестабілізації обстановки в країні й регіоні. Та й Державна служба інформації б'є на сполох у зв'язку з наполегливими спробами Росії розв'язати гібридну війну проти країни. Російські мас-медіа, які активно працюють на Західних Балканах, не без допомоги сербських колег, періодично оживляють страшилки про "створення Великої Албанії", яку підтримують лише маргінальні й колишні албанські політики. І хоча, за даними Gullap Balkan Monitor, цю ідею підтримують 63% населення, більшість опитаних не вірять у можливість такого сценарію.
Росію неабияк турбують транзитні можливості Албанії. Уже завершується будівництво газопроводів TANAP і ТАР, якими азербайджанський газ піде саме через Албанію в Італію і Хорватію, далі в Центральну Європу. А це вже реальна загроза російському домінуванню на європейському газовому ринку…
І все ж таки в Албанію надходить бурхлива весна, яка вкотре оживить надзвичайну красу цієї землі.
Дуже хочеться, щоб і політична весна була спокійною і демократично мирною. Адже албанці легко схоплюють - практично на льоту - будь-яку іноземну мову. Чому ж політикам так важко знайти спільну мову, мову переговорів, а не ворожнечі?..