15 червня 2019 р. посаду президента Словаччини обійме адвокатка й співзасновниця ліберального політичного руху "Прогресивна Словаччина" Зузана Чапутова, яка переконала більшість словаків своєю щирістю, фаховістю і тактовністю до політичних опонентів.
На хвилі цього тріумфу й завдяки активній кампанії перемогу у травневих виборах до Європейського парламенту здобула проєвропейська коаліція руху "Прогресивна Словаччина" й правоцентристської партії "Разом" (PS + SPOLU). На тлі домінування в решті держав Вишеградської четвірки (В4) консервативних і популістських сил, які останніми роками стали критичнішими до ЄС, недавні успіхи лібералів у Словаччині свідчать, що не всі громадяни В4 проти поглиблення європейської інтеграції. Тепер на словацьких лібералів чекає основне випробування - парламентські вибори 2020 р.
Міжнародний образ Словаччини за 26 років незалежності змінився від держави, що пасла задніх у демократичному розвитку впродовж 1990-х рр., до найбільш інтегрованої в інституції й економіку ЄС серед держав В4 у 2000-х рр. Картину попсувала міграційна криза, в якій Словаччина заодно з Польщею, Угорщиною та Чехією відмовилась від перерозподілу біженців між державами ЄС, але принциповим вододілом стало вбивство журналіста-розслідувача Яна Куціака та його нареченої Мартіни Кушнірової в лютому 2018 р. Воно продемонструвало зв'язки словацьких органів влади з підозрюваними в корупції бізнесменами та мафією, виявило махінації з розподілом фондів ЄС і викликало найбільші протести від часів Оксамитової революції 1989 р. Підтримка найпопулярнішої політичної сили - партії "Напрям - соціальна демократія" - та її коаліційних партнерів - Словацької національної партії (SNS) і партії угорсько-словацької співпраці "Міст" - впала, але владна коаліція вистояла турбулентний період протестів. Розкритикованого прем'єр-міністра Роберта Фіца на посаді замінив його однопартієць із "прогресивного" крила соціал-демократів Петер Пеллегріні, але перший зберіг лідерство в партії.
Напередодні президентських виборів перед соціал-демократами постало завдання знайти кандидата, який зміг би освіжити втому від їхнього панування й розширити коло виборців. Вибір партії "Напрям" упав на досвідченого дипломата й віце-президента Європейської комісії Мароша Шефчовіча. Тим часом рейтинг Чапутової зріс настільки, що на її користь зняв свою кандидатуру інший сильний представник опозиційних сил - хімік і підприємець Роберт Містрік. У ціннісному вимірі, більшість словаків вважається консервативною й християнською, але впродовж кампанії Чапутова не приховувала своїх ліберальних поглядів, зокрема підтримки інституту реєстрованого партнерства. Шефчовіч використовував тему захисту християнських цінностей і атакував суперницю, та Чапутовій вдалось уособити прагнення словаків до змін і перемогти у виборах.
Ще однією невдачею для соціал-демократів завершилися вибори до Європарламенту: вони стали другими після коаліції PS + SPOLU. Через останні програші низка обласних організацій партії "Напрям" закликала якнайшвидше провести з'їзд для обговорення подальшого ідеологічного спрямування та перегляду партійного керівництва. Соціал-демократи можуть зберегти широкий ідейний спектр, у якому принципи соціального захисту поєднуються з консерватизмом, і старих лідерів, що асоціюються з корупцією та олігархами. Другий варіант для них - повернутися до ідей класичної соціал-демократії, дати дорогу молодшому поколінню й переглянути зв'язки з сумнівними бізнесменами. Позиція прем'єра Пеллегріні, провідника "прогресивного" крила соціал-демократії, серед їхніх виборців істотно зміцніла, проте в боротьбі за посаду голови партії на нього чекає дуель із нинішнім лідером Фіцом, який не бажає відходити в тінь.
Не отримавши жодного мандата, невдахами у виборах до Європарламенту показали себе дві інші владні партії - SNS та "Міст". Перша втрачає виборців, поміркованіші з яких переходять до лав прихильників правоцентристської опозиційної партії "Свобода і солідарність" (SaS), а радикальніші - до ультранаціоналістичної Народної партії - Наша Словаччина (ĽSNS) Маріана Котлеби. Лідер SNS і спікер парламенту Андрей Данко регулярно їздить у Росію, де домігся визнання партії Котлеби екстремістською силою. Ближче до парламентських виборів SNS задля мобілізації електорату може вдатися до ініціатив, аналогічних недавній забороні виконувати гімни інших держав за відсутності офіційної делегації. Після вбивства Куціака й Кушнірової партію "Міст" залишило кілька яскравих політиків, бо її голова Бела Бугар так і не наважився вийти з коаліції. Останні опитування свідчать, що підтримка партії "Міст" узагалі впала нижче прохідного бар'єра. Наразі у Словаччині діють три активні партії угорської меншини, розділені особистісною неприязню. Якщо ці партії найближчим часом не знайдуть спільної мови, угорська спільнота Словаччини може вперше від 1993 р. залишитися без парламентської репрезентації.
Шлях лібералів до можливої перемоги на виборах 2020 р. помережений підводними рифами. Вибори до Європарламенту, явка на яких у Словаччині залишається досить низькою, не є однозначним індикатором преференцій на національних виборах. Коаліція PS + SPOLU спрацювала, але їх очікує подальше узгодження програми та виборчого списку. Невдовзі, після завершення повноважень чинного президента Андрея Кіски, на політичній сцені з'явиться його партія, очевидно орієнтована на проєвропейських поміркованих консерваторів. Президент Кіска залучає до свого проекту видних регіональних політиків і громадських діячів, прагнучи здобути підтримку громадян, які не ходять на вибори або не мають чіткої преференції. Хоча коаліція PS + SPOLU та партія президента Кіски охочі до співпраці, деякі сегменти їхнього електорату однозначно будуть перетинатися.
Нинішня парламентська опозиція - SaS і рух "Звичайні люди" (OĽaNO) - переживає не найліпші часи. Непослідовність їхніх дій і вироків спонукає виборців довіритися новим політсилам - партії президента Кіски та коаліції PS + SPOLU. У парламентській кампанії правоцентристи змагатимуться за християнсько-демократичних і консервативних виборців, активність яких знизилася після занепаду колись впливової партії "Словацький демократичний і християнський союз". Цього разу конкуренція буде великою: у гру вступає партія президента Кіски, до парламенту може повернутися Християнсько-демократичний рух, а лідер OĽaNO Ігор Матовіч, який часто наголошував на антикорупційному профілі свого руху, тепер увиразнює його консервативні засади. Можна очікувати, що менш успішні партії звинувачуватимуть суперників у роздрібненні правоцентристів.
Свіжа проекція майбутнього складу парламенту демонструє, що коаліція правоцентристських і ліберальних сил має значні шанси сформувати більшість, але запекла боротьба розгорнеться не тільки з соціал-демократами, а й із "правицею", до якої, крім проросійської SNS та ультранаціоналістичної ĽSNS, може додатися потенційна партія судді Верховного суду Штефана Гарабіна, який у першому колі президентських виборів 2019 р. став третім, здобувши 14,3% голосів. Хоча потенціал антисистемних сил може сягнути 20-25%, демократичним партіям допомагає ворожість усередині "правиці". Наступний тривожний чинник - співпраця між соціал-демократами і партією Котлеби або проектом Гарабіна, ймовірність якої, правда, незначна, бо досі неприйнятна для "прогресивного" крила партії "Напрям" і підозріла для прибічників Котлеби, в очах яких соціал-демократи - ставленики олігархів і підлабузники ЄС. Та найбільше лібералам і поміркованим консерваторам може зашкодити брак компромісу. Суперечності можуть виникнути в питанні європейської політики, бо потенційна коаліція включатиме як прихильників поглиблення інтеграції (союз PS + SPOLU, партія президента Кіски), так і "м'яких" євроскептиків (SaS, OĽaNO). Показово, що суперечки з приводу функціонування ЄС потопили правоцентристський уряд 2012 р.
Оскільки у критиці Росії ліберали й правоцентристи принциповіші, ніж нинішні владні партії, для України їхній уряд буде зміною на краще. Зараз проукраїнська позиція уряду Словаччини значною мірою ґрунтується на поглядах і діях міністра закордонних справ Мірослава Лайчака, який недавно зважував свою відставку, бо владна коаліція не випровадила російських шпигунів під дипломатичним прикриттям на знак солідарності з Великою Британією, не визнала Хуана Гуайдо тимчасовим президентом Венесуели й відмовилася від участі у затвердженні Глобального договору про міграцію ООН. Ставлення до України серед соціал-демократів амбівалентне: прем'єр Пеллегріні занепокоєний, що з 2020 р. Словаччина може чимало втратити через зменшення/припинення транзиту російського газу; лідер партії Фіцо неодноразово критикував санкції ЄС проти Росії, а голова парламентського комітету в європейських справах Любош Блага взагалі активно підтримує Росію. Тим часом примат прагматизму в зовнішній політиці не дозволяє соціал-демократам серйозно підважувати спільну позицію ЄС щодо України, а відкрито проросійський світогляд SNS врівноважується прихильним до України ставленням партії "Міст". Нова президентка Чапутова, як і її попередник Кіска, продовжуватиме підтримку України, позитивні дивіденди якої, втім, залишатимуться додатковими до основних зовнішньополітичних рішень, які в Словаччині ухвалюють уряд і міністерство закордонних справ.
Словаччина допомагає Україні реверсом газу, фінансовою й експертною підтримкою. Побудова газогонів "Північний потік-2" та "Турецький потік" піддає обидві держави схожому іспиту, але двосторонньої співпраці може забракнути для спільної відповіді. Споглядаючи егоїстичну енергетичну політику Німеччини і Франції, Словаччина вибиратиме між приєднанням до ініційованих Росією "потоків" і реалізацією амбітного регіонального газопровідного проекту Eastring. Україні через відставання в реформуванні енергетичного сектора важко дається наближення до енергетичного союзу ЄС. Українсько-словацька співпраця може стати глибшою. Нам необхідно започаткувати економічні й інфраструктурні ініціативи, що сприятимуть інтеграції України до центральноєвропейського регіону й ЄС. Словаччині важливе майбутньє України, бо наші успіхи - важлива складова політики надійного сусідства з державами Східного партнерства та Західних Балкан, що є одним із зовнішньополітичних пріоритетів Братислави.