Тяжка хвороба президента Уго Чавеса ставить перед венесуельцями складне запитання: що далі? Адже хворий не лише Чавес, хвора й сама Венесуела. І венесуельський Болівар уже не може вивезти двох - Уго Чавеса і його чавесизм.
Непотоплюваний Уго Чавес загнав венесуельське суспільство у глухий кут. Адже всі роки свого президенства він витрачав нафтодолари не на розвиток венесуельського суспільства та його інфраструктури, а крок за кроком вибудовував «боліваріанський» соціалізм, який зробив значну частину соціуму постійними клієнтами правлячого репресивного режиму і одночасно змусив найбільш дієвих і освічених людей покинути батьківщину.
Вибудовуючи свою систему на міфах про «соціальне благополуччя», він поступово реорганізував державний апарат таким чином, що все у Венесуелі замикалося на його особі. По суті, Уго Чавес і сам зрештою став міфічною персоною, котра, увесь час розігруючи популістську карту і насаджуючи псевдокомуністичну романтику, вже дуже втомила багатьох венесуельців. Адже цією лівою романтикою він прикривав корупцію, безгосподарність та цілковиту безперспективність просування Венесуели в ХХІ столітті шляхом Куби.
Однак міфи і реальність - це зовсім різні речі. Бо на відміну від свого хрещеного батька у великій політиці - Фіделя Кастро, котрий як постійний клієнт СРСР повинен був постійно звертатися до своїх покровителів з проханням виділити кошти, Чавес таких фінансових обмежень не мав, а отже, міг бути вільним у своїх амбіціях.
«У нас у Венесуелі є сильна нафтова карта, щоб грати на геополітичному столі. Цією картою ми рішуче гратимемо проти тих країн, які є нашими противниками, і насамперед проти Сполучених Штатів», - сказав він 2005 року в інтерв’ю провідній аргентинській газеті Clarin.
Використавши на свою користь культ Болівара, популярний у культурі та літературі Латинської Америки, Уго Чавес збив дивний політичний коктейль з «боліваріанського» націоналізму і кастровського соціалізму, що згодом дістав назву чавесизм. Цей витвір був покликаний убезпечити Венесуелу від «згубних» впливів світового глобалізму, поставивши під державний контроль життєво важливі галузі промисловості країни і обернувши політику на проект, який обслуговує виключно інтереси Чавеса.
При цьому рясний потік нафтодоларів дав Чавесу змогу кидати подачки малозабезпеченим верствам венесуельського населення, яке за роки його правління перетворилося на опору режиму. І якщо послухати самого Чавеса та його найближче оточення, то країна просто процвітає. Але насправді все зовсім не так.
Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, більш як половина венесуельців найболючішими проблемами вважає відсутність безпеки і розгул злочинності в країні. Причому бідність у Венесуелі дедалі зростає. Експерименти Чавеса над країною коштували пересічним громадянам дуже дорого.
Так, за офіційними даними, за останні 11 років купівельна спроможність венесуельців зменшилася на 163%. Адже при тому, що зарплати збільшилися на 571%, ціни зросли аж на 773%. Чавесівський режим може також «похвалитися» найвищою на континенті інфляцією, яка 2011 року становила 26,8%. Видобуток нафти з 1998 року зменшився на 25%.
Крім того, ліквідуються робочі місця: з 2002 року закрилося 40% промислових підприємств. Один мільйон освічених венесуельців емігрував з країни. Венесуела вважається однією з найкорумпованіших держав світу, яка до того ж потерпає від некомпетентного правління.
Чавесизм є наочним прикладом провальної політики венесуельського диктатора, який уявив себе новим Симоном Боліваром Латинської Америки. Якби не правління Уго Чавеса, Венесуела сьогодні, завдяки своєму нафтовому багатству, могла б стати найбагатшою державою Південної Америки. Але чавесівські експерименти над народом зробили цю країну найнещаснішою в регіоні. Щоразу проводячи шахрайські вибори та спираючись на неосвічені й малозабезпечені верстви населення, в чиїх руках, як і раніше, доля країни, Чавес зробив Венесуелу другою Кубою.
Нині венесуельці потерпають від постійної нестачі електрики, газу і води. Вони бояться виходити ввечері з дому, щоб не бути вбитими охочими розжитися одягом чи харчами. Диктатура Чавеса - це тяжка хвороба, яка руйнує Венесуелу. Після його відставки потрібні будуть довгі роки, щоб відновити інфраструктуру в країні.
У 50-80 роках минулого століття Венесуела була багатою і найбажанішою для емігрантів країною Південної Америки. Навіть тоді, коли ще активно не видобували нафту та інші корисні копалини, венесуельські громадяни жили досить заможно.
Чавес же дозволив в’їзд до Венесуели сотням тисяч злочинців з Болівії, Еквадору, Нікарагуа. Вони служать у його поліції і армії. Така ситуація спонукала до втечі з країни багатьох колись благополучних людей. Уго Чавес провів експропріацію майна і землі в колишніх європейських емігрантів, котрі колись розбагатіли своєю працею на землі Венесуели.
Його незаконні дії дуже нагадують експропріацію майна італійців у Лівії після приходу до влади диктатора Муаммара Каддафі. Відомо дуже багато прикладів, коли колишні європейці змушені були в терміновому порядку втікати з Венесуели через страх втратити життя - без грошей та інших набутих там активів, будучи ще біднішими, ніж тоді, коли вони емігрували до цієї красивої країни.
Як наголосив один венесуельський експерт, «Уго Чавес вважає себе не тільки реінкарнацією Симона Болівара. Він бачить себе набагато потужнішим, ніж сам Ісус Христос. Мислить, що він головний лідер світу. Тому він так легко й упевнено взяв на себе місію непримиренного протистояння зі Сполученими Штатами. З іншого боку, Чавес страждає на синдром самодостатності. Він живе у своєму уявному світі, де всі його ідеї добре спрацьовують, а весь світ крутиться навколо самої Венесуели. Його маніакальне бажання перетворити Венесуелу на нову Кубу виправдовує в його очах голод і злидні багатьох венесуельських громадян».
Чавес перевернув Венесуелу. Але, за висновками венесуельських лікарів, з такою хворобою, як у нього, йому залишилося жити не довше, ніж до кінця квітня 2013 року...
Той факт, що Чавес проголосив спадкоємцем віце-президента і голову МЗС Ніколаса Мадуро, звісно, ще не свідчить, що він готовий передати владу відразу ж після повернення з Куби. Однак слова Чавеса про свого правонаступника у зверненні, яке транслювалося в нічному телеефірі перед відбуттям на лікування, його прихильники сприймають як сигнал готуватися до кардинальних змін.
Поганий фізичний стан венесуельського президента змушує ставити закономірне запитання: якою може стати Венесуела після Уго Чавеса? Очевидно, що після його відходу від влади виникнуть складнощі і проблеми у таких країн, як Куба і Нікарагуа, котрі сьогодні отримують фінансову допомогу від уряду Венесуели. А в Південної Америки з’явиться шанс змінитися настільки, щоб там назавжди забули про перевороти, диктаторів і кокаїн, а натомість запанувала демократія і з’явилася перспектива розвитку.
Критичним є й інше запитання: як відбуватиметься боротьба за владу у Венесуелі? Адже бачити Ніколаса Мадуро своїм спадкоємцем - бажання самого Чавеса, а не його політичних соратників. Допоки Уго Чавес був при силі, він мав змогу контролювати своїх прихильників, між якими і без того було чимало суперечностей. Але коли він уже не зможе виконувати президентські обов’язки, ці суперечності випливуть назовні.
Крім того, в перехідний період влада повинна перейти до голови парламенту Діосдадо Кабельо, який усередині політичної команди Чавеса є явним потенційним суперником Ніколаса Мадуро. Зрозуміло, поки що ніхто із соратників не перечитиме президентові. Але зовсім не факт, що в разі залишення ним політичної арени не розгорнуться не передбачені Чавесом сценарії.
Ахіллесовою політичною п’ятою Ніколаса Мадуро є те, що він не має впливу в армії. Натомість його має колишній лейтенант Діосдадо Кабельо. Тому основна боротьба за «спадок» Чавеса розгорнеться саме між цими політиками. Адже раніше міжфракційну боротьбу всередині команди чавесистів стримував лише авторитет президента.
Отже, цивільний Ніколас Мадуро опинився б у невигідному становищі в боротьбі зі збройними силами, які Чавес перетворив на військове крило PSUV. Нині у збройних силах офіцери, вітаючись, промовляють гасло PSUV (ісп. Partido Socialista Unido de Venezuela - Об’єднана соціалістична партія Венесуели), тобто партія Чавеса. Наче установи, які раніше належали Венесуелі, відтепер приватизовані для монопольного використання виключно Чавесом.
Крім того, Мадуро, будучи крайнім лівим, не матиме підтримки прагматиків, якими є багато вищих офіцерів армії та підприємців, котрі збагатилися в часи чавесизму і чиїм лідером є Кабельо. Отже, не можна виключати, що в критичний час Діосдадо Кабельо, спираючись на силу армії, спробує здійснити державний переворот. Стимулом до якого буде небажання проводити вільні вибори, коли може виграти опозиція.
Однак тут виникає цікава колізія: якщо з Уго Чавесом трапиться щось серйозне до його чергового вступу на президентську посаду (а церемонію інавгурації призначено на 10 січня 2013 року) - буде оголошено дострокові вибори. Те саме відбудеться, якщо президент не зможе виконувати обов’язки в першій половині свого шестирічного терміну.
Переможець недавніх виборів Чавес опинився у скрутному становищі. Бо якщо він відійде до початку інавгурації, то частина венесуельців пам’ятатиме його як героя, котрий тримав неолібералів на відстані і боровся проти американського «імперіалізму» до останнього дня. Якщо ж утримуватиме владу над Венесуелою ще рік, то після втрати контролю над ситуацією в країні він зможе побачити крах не тільки створеної ним моделі управління, а й усієї системи чавесизму.