Вибори у Венесуелі Конституційної асамблеї (Національних установчих зборів) - органу влади з необмеженими повноваженнями, який має переписати конституцію країни під потреби президента Ніколаса Мадуро, відкрили новий етап поглиблення кризи і викликали потужні протести опозиційних сил.
Але ще за два тижні до голосування опозиційний до чинного режиму "Круглий стіл демократичної єдності" організував символічний народний плебісцит.
І хоча Мадуро вважає його незаконним, оскільки він проходив без участі Національної виборчої ради під контролем Каракасу, і таким, що не матиме правових наслідків, факт участі в ньому 7,2 млн з 19 млн венесуельських виборців свідчить, що це голосування стало серйозним ударом по позиції уряду. При цьому, за даними соціологічного центру Datanalisis, 70% венесуельців відкидають необхідність Конституційної асамблеї.
Хроніка подальших подій у Венесуелі дуже динамічна. Це і невдала спроба військового перевороту, і усунення з посади генерального прокурора Луїзи Ортега, яка не визнає легітимним рішення Конституційної асамблеї про свою відставку й послідовно виступає проти політики Ніколаса Мадуро.
Луїза Ортега стала більмом на оці уряду з кінця березня, коли вона відкрито критикувала Верховний суд за винесення рішення про взяття на себе функції парламенту - Національних зборів, де більшість має опозиція.
Мадуро наголосив, що "видалення" прокурора Луїзи Ортега було необхідним кроком. Водночас він підтвердив, що сили безпеки є центральним елементом влади. Певна річ, Національні боліваріанські збройні сили, крім того, і найважливіший гравець у зазначеному контексті. Це дозволило уряду Ніколаса Мадуро повністю ігнорувати суспільну думку й далі продовжувати свою антинародну політику.
Здавалося, що після кровопролиття, яке принесло понад 130 смертей, військові вимагатимуть від уряду піти у відставку. Однак навіть в умовах гуманітарної кризи військові, національна гвардія та спецслужби, яким уряд Мадуро, як і раніше, добре платить, залишаються дуже лояльними до його режиму.
Після початку роботи Національних установчих зборів і звільнення генерального прокурора Луїзи Ортега Венесуела під керівництвом Ніколаса Мадуро переходить до дуже зловісного етапу у своїй історії. Від авторитаризму зі слабкими натяками на політичну конкуренцію - до всевладдя без поділу повноважень між гілками влади.
А те, що режим хоче видати за "новий етап" боліваріанської революції, під час якого військові не спромоглися стати сильнішими за економічні закони й несуть повну відповідальність за харчові та інфраструктурні проблеми, лише підкреслює неухильне добігання кінця мадуріанського правління.
Венесуела - один із впливових гравців на енергетичному полі. Тому її дефолт і остаточне падіння економіки здатні дуже негативним чином вплинути на ціни на світовому нафтовому ринку.
Аби вижити під час місяців вуличних протестів та введення економіки в штопор, президент Венесуели Ніколас Мадуро намагається перетворити державну нафтову компанію Petroleos de Venezuela SA (PDVSA) на оплот своєї підтримки, що призводить до подальшого погіршення стану цього й так уже дуже уразливого підприємства.
У PDVSA політичні призначенці набирають дедалі більшого впливу, тіснячи керівників-ветеранів, завдяки яким усе хоч якось тримається й досі. А працівники компанії зазнають дедалі сильнішого тиску і змушені бути присутніми на урядових мітингах та голосувати за правлячих соціалістів.
Те, що в PDVSA більше уваги приділяється політиці, а не виробничій сфері, сприяє не лише швидкому зношенню нафтової промисловості Венесуели, яка має одні з найбільших у світі запасів сирої нафти, а й відпливу мізків із цієї компанії світового класу.
Компанія PDVSA - один із "китів" колись квітучої нафтової галузі країни-члена ОПЕК, на яких трималася боліваріанська економіка ще за Уго Чавеса. І хоча в 2017 р. видобуток нафти у Венесуелі сягнув свого двадцятип'ятирічного мінімуму, лівий уряд значною мірою залежить від прибутків PDVSA, яка є його фінансовим двигуном.
Другим фінансовим двигуном стало вливання Росією у венесуельську економіку передоплати на 6 млрд дол. як авансу за нафту, що її Венесуела має поставити.
Однак після нелегітимних виборів до Національних установчих зборів у Венесуелі утворилося фактичне двовладдя. На своїй надзвичайній сесії венесуельський парламент прийняв рішення не визнавати жодних актів Конституційної асамблеї. Нелегітимним вважають цей "орган" США і ЄС.
Болівар, венесуельська грошова одиниця, теж не витримує експериментів режиму Мадуро. В умовах, коли економічна криза рве Венесуелу, після відкриття нового "законодавчого органу", якому влада передала надзвичайні повноваження, національна валюта за один день упала на 18% відносно долара США.
Таким чином, критична ситуація у Венесуелі загрожує перерости в повномасштабну рецесію, яка, своєю чергою, здатна трансформуватися в гуманітарну катастрофу. Супершвидке падіння болівара - наочний приклад цієї кризи.
При цьому різке знецінення валюти було настільки вражаючим, що населення країни, і так надміру втомлене й дестабілізоване постійними соціальними дослідами над собою, впало у відчай.
Вільне падіння болівара означає, що тепер кожен громадянин Венесуели зароблятиме тільки 1,5 дол. на тиждень. А це лише 6 дол. на місяць.
Згідно з останніми даними порталу Dolar Today, за останній місяць, протягом якого Венесуела привернула до себе увагу всього світу, болівар упав на 60% відносно долара США.
НіколасМадуро дуже поспішає. І тому Установчі збори надали йому "право" переписати конституцію таким чином, щоб він отримав для себе нічим не обмежені повноваження.
Тим часом, хоча президента неодноразово називали однією з основних причин кризи у Венесуелі та девальвації болівара, він ніколи не розглядав для себе можливості відставки й завжди придушував будь-які спроби опозиції підштовхнути його до цього.
Нині інфляція у Венесуелі вимірюється в потрійних цифрах, споживчі ціни зросли до безпрецедентно високого рівня, а болівар втрачає свою роль грошової одиниці. Прикладом чого є те, що в багатьох випадках роздрібні торговці перестали рахувати гроші і почали їх просто зважувати. Так, портал Dolar Today, який постійно відстежує еволюцію обмінного курсу на чорному ринку, повідомляє: щоб купити долар, потрібно заплатити вже понад
15 тис. боліварів.
Спустошене політичною нестабільністю та економічною кризою, якої не вирішити ідеологічними методами, венесуельське суспільство нині підвішене між двома фаталістичними сценаріями. З одного боку, військовий переворот не здається таким уже неймовірним варіантом.
Але з іншого - соціально-політичні експерименти настільки виснажили імунну систему нації, що коли все й далі так триватиме, ситуація у Венесуелі може стати повністю некерованою. І тоді громадянської війни не уникнути.
Тільки час покаже, чи є якесь проміжне рішення на додачу до цих можливих сценаріїв. Недавні "вибори" та звільнення з посади головного прокурора означають, що венесуельський народ повинен прийняти остаточне рішення зараз, бо зовсім скоро вже буде занадто пізно.
Сьогодні Венесуела як ніколи далека від демократії. У справах, задокументованих Amnesty International, зафіксовані напади на громади та людей, які не беруть участі в акціях протесту. У тому числі насильницькі рейди сил безпеки з бронетехнікою і сльозогінним газом, коли пошкоджувалися автомобілі та будинки й піддавалися загрозі життя громадян.
Цей вид застосування сили, що заборонений міжнародним правом, сили безпеки використовували у столиці Каракасі, штатах Лара, Барінас, Карабобо і Тачіра, поширюючи таку практику на більшу частину країни.
Акти насильства були спеціально адресовані тим, кого влада визначила як інакодумців, і використовувалися проти антиурядових протестів. Однак проурядові демонстрації відбуваються без жодних інцидентів, і їх захищають сили безпеки.
Вочевидь, система Чавеса-Мадуро близька до початку розпаду. А це небезпечно тим, що Венесуела може легко потрапити у стан анархії, хаосу і повної некерованості. Вже зараз люди потерпають від голоду, відсутності ліків та незахищеності. Не кажучи про 29 тис. смертей у Венесуелі на рік від неконтрольованої злочинності.
82% венесуельців не можуть попоїсти тричі на день або змушенні продавати сімейне майно, щоб хоч якось прохарчуватися. Крім того, дуже нестабільний доступ до води. Так, у Каракасі тільки 50% сімей отримують воду хоча б тричі на тиждень, а в інших частинах країни наявність води у будинках давно вже стала недоступною розкішшю.
Ніколас Мадуро готовий довести країну до агонії й економічного колапсу, але не готовий піти з влади, яку отримав у спадок від Уго Чавеса. Він триматиметься за президентську посаду до останнього, хоча його некомпетентне правління загнало Венесуелу у тяжку гуманітарну кризу, якій слід якнайшвидше покласти край.
Варто звернути увагу на тижневе турне віце-президента США Майкла Пенса по Латинській Америці, під час якого він відвідав Колумбію, Аргентину, Чилі і Панаму. Як підкреслив Майкл Пенс у Картахені (Колумбія): "Венесуела скочується до диктатури. Сполучені Штати не дивитимуться спокійно, як Венесуела розпадається. Сполучені Штати Америки, Колумбія і вільні народи Латинської Америки не мовчатимуть".
Схоже, без зовнішньої допомоги венесуельці не зможуть самостійно позбутися антинародного режиму Мадуро. Можливо, у критичний момент знадобиться військове втручання збройних сил Бразилії, Аргентини, Колумбії і Перу для того, щоб повернути демократію у Венесуелу.
Трагедія цієї країни наочно доводить: навіть надзвичайно багату на нафту державу, якщо в ній бездумно застосовувати архаїчні догми марксизму, можна дуже легко перетворити на пустку, а життя її населення - на пекельні страждання.