Однією з центральних новин останніх тижнів стало укладення Великобританією нових угод з Європейським Союзом.
Агентства новин радісно відрапортували про крок, який, судячи з висловлювань обох сторін, має вважатися успіхом і для Лондона, і для Брюсселя. Зокрема, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив: "…ця угода не поглиблює розколу в нашому Союзі, а зводить мости". Але чи так це насправді?
Щоб відповісти на це запитання, спочатку слід пояснити суть самих угод і причину їх появи. Традиційно Велика Британія досить критично ставиться до поглиблення європейської інтеграції. Зокрема, острівна держава стала найбільш послідовним противником запровадження спільної європейської валюти, однозначно відмовившись від будь-яких спроб перейти на євро. Крім того, Велика Британія і Республіка Ірландія - єдині держави, що не взяли на себе зобов'язання приєднатися до Шенгенської зони.
Критику з боку Лондона викликали деякі аспекти однієї з ринкових свобод, закріплених Угодою про функціонування Європейського Союзу, - свободи пересування людей. Згідно із цим принципом, працівники, що емігрували з однієї країни ЄС до іншої для працевлаштування, повинні мати рівний із місцевими працівниками доступ до ринку праці. Це, своєю чергою, означає не тільки принцип недискримінації при прийомі на роботу (що не викликає заперечень з боку Великої Британії), а й соціальний пакет, аналогічний тому, що пропонується британцям. Як і інші економічно сильні держави ЄС, Велика Британія може запропонувати умови роботи, привабливі для жителів бідніших країн Південної і Східної Європи. У результаті, тільки протягом останніх чотирьох років, за оцінками, не менше ніж 750 тис. європейців переїхали до Сполученого Королівства. Це викликає неприйняття в багатьох британців. Саме на хвилі антимігрантських настроїв різко піднявся рейтинг колись маргінальної націоналістичної Партії незалежності Сполученого Королівства, яка навіть виграла на британських виборах до Європарламенту. Але й поміркована Консервативна партія постійно критикує ситуацію, що склалася.
Не задоволені об'єднаною Європою у Великій Британії не тільки через проблеми, пов'язані з міграцією. Британська позиція щодо європейської інтеграції передбачає подальше розширення Євросоюзу, але водночас - обмеженої глибини інтеграції. Іншими словами, ЄС в уявленні Лондона має бути організацією, де більшість питань залишаються у віданні національних держав, а на власне міжнародному рівні вирішуються лише ті, що справді потребують міждержавної взаємодії. Водночас, згідно з уже згаданою Угодою про функціонування ЄС, держави-члени "прагнуть дедалі більшого згуртування союзу" (ever closer union). Це часто тлумачиться як поступова передача повноважень держав європейським органам.
І ця проблема зовсім не вичерпується текстом угоди: історія Європейського Союзу показує, що і на практиці влада його органів постійно посилювалася. У зв'язку із невдоволенням зазначеними тенденціями консервативний уряд Кемерона обіцяв (і планує) провести референдум про вихід Великої британії з Євросоюзу. Для ЄС вихід другої економіки й однієї з найбільших держав був би вкрай небажаним із як власне економічного, так і репутаційного погляду. Саме тому Євросоюз пішов назустріч вимогам Кемерона, що включали поступки Великій Британії в обмін на підтримку британським прем'єром кампанії за продовження членства країни в ЄС.
Умови угоди
Поступки справді здаються досить значними - хоча, якщо уважно прочитати текст досягнутої угоди, стає зрозуміло, що деякі з них суто декларативні. З політичних заяв можна скласти враження, що Євросоюз фактично оголосив, що держави, які не бажають переходити на євро, мають право залишити свою національну валюту. Але Велика Британія і без того мала особливе право не відмовлятися від власної валюти, як і Данія. Всі інші держави-члени були зобов'язані готуватися до переходу на євро, що призводило до штучного затягування цього процесу в таких країнах, як Швеція або Чехія. І, судячи з тексту угоди, така ситуація триватиме: в її преамбулі особливо наголошено, що рішення про скасування плану переходу на євро може ухвалювати тільки Рада ЄС.
Крім того, ЄС буде зобов'язаний зменшити регуляторне навантаження на підприємницьку діяльність для збільшення конкуренції. Критики Євросоюзу - зокрема досить активні у Великій Британії - часто говорять про надмірну кількість правил, що їх запровадив Брюссель у цій сфері. Однак, хоча угода передбачає скасування частини регуляторних законодавчих актів ЄС, на практиці через неконкретність цього положення питання заходів у сфері конкуренції залежатиме від політичної волі Брюсселя. Сумнівно, що європейські чиновники легко підуть на скасування правил, які раніше запровадили.
Водночас деякі з поступок здаються справді важливими і мають значення не тільки для Великої Британії. Приміром, зафіксовано, що держави, які не входять до єврозони, не зобов'язані вживати заходів для підтримки європейської валюти. Це рішення, звичайно, ухвалили з огляду на історію останньої кризи, під час якої європейські держави були змушені витратити чималі кошти на порятунок країн, що перебувають у жалюгідному економічному становищі, аби підтримати стабільність євро.
Буде ухвалено норму, згідно з якою будь-яка держава (для захисту свого ринку робочої сили) може не надавати новоприбулим трудовим мігрантам соцпакету, аналогічного соцпакету для місцевих працівників, поки мігрант не пропрацював у країні перебування певний час. Крім того, якщо громадянин однієї з країн ЄС, емігрувавши до іншої, не працює, держава має право відмовити йому в соціальних виплатах. Це менше, ніж Кемерон сподівався отримати: він обіцяв виборцям, що мігрант з ЄС зможе приїхати до Великої Британії, тільки отримавши пропозицію працевлаштування.
І найголовніше - було чітко зафіксовано, що слова "дедалі більше згуртування союзу" стосуються народів Європи, а не держав, і тому не можуть слугувати виправданням подальшої інтеграції, а також не означають, що повноважень органів ЄС не можна урізати. Брюссель поступився одним з принципових аспектів євроінтеграції, про важливість якого представники ЄС регулярно заявляли, - незворотністю. Саме через те, що європейці не бажали створити прецедент зворотності інтеграції, у 2015-му ЄС активно виступив проти наміру уряду Греції вийти з зони євро. Нині, під загрозою виходу Великої Британії, Євросоюз мусив поступитися. Так, нова угода передбачає, що скорочення повноважень ЄС можливе тільки в результаті консенсусу всіх держав-членів. Але якщо одна з країн погрожуватиме можливим виходом з об'єднання, хто знає, не чи буде досягнуто такого консенсусу, щоб уникнути негативних наслідків виходу навіть однієї держави з ЄС? З огляду на це країни можуть шантажувати Брюссель у своїх цілях.
Перспективи
Підписана угода не має сили закону, однак її норми Євросоюз напевне прийме як законодавчі акти. Для ЄС наслідки угоди навряд чи будуть трагічними, але подальшу інтеграцію можуть трохи загальмувати і навіть, можливо, змусять зробити крок назад - до зменшення ролі європейських органів. В угоді зафіксовано ідею, про яку давно говорили деякі теоретики і яку, зокрема, активно підтримувала Велика Британія: різні країни можуть хотіти різного ступеня інтеграції. А це означає, що в майбутньому держави-члени, очевидно, відмовлятимуться від імплементації нових законодавчих актів ЄС - одночасно, можливо, вдаючись до шантажу, про який ішлося вище.
Отже, процитовані раніше слова Юнкера про те, що нова угода не поглиблює розколу в ЄС, або ж висловлювання Дональда Туска, президента Європейської ради про те, що угода не йде врозріз з фундаментальними цінностями ЄС, видаються спробою зробити хорошу міну при поганій грі.
Однак не слід забувати, що нова угода може набрати чинності, тільки коли Велика Британія підтвердить, що залишається членом ЄС. Таке рішення можуть ухвалити після загальнонаціонального референдуму, запланованого на 26 червня ц.р. Результати ж цього референдуму поки що важко передбачити: прихильників і противників виходу з ЄС у Британії приблизно порівну, а також багато тих, хто не визначився. Ще в першій половині 2015 р. соціологічні опитування свідчили про єдність думок - охочих залишитися в ЄС було явно більше. Але у зв'язку з міграційною кризою критиків ідеї єдиної Європи побільшало скрізь - зокрема й у Великій Британії.
Девід Кемерон після укладення угоди з ЄС заявив, що, як і обіцяв, у разі одержання поступок підтримає кампанію за членство країни в Євросоюзі. На його боці й більшість британських великих підприємців, яким вигідний спільний ринок. З іншого боку, в Консервативній партії є крило послідовних євроскептиків, що включає мера Лондона Бориса Джонсона й кількох міністрів. Вони, разом з націоналістами, активно підтримуватимуть вихід з ЄС. Щодо угоди Кемерона британські євроскептики справедливо заявляють, що рішення Європейського суду в майбутньому можуть призвести до перегляду норм щодо ринку праці, тим самим анулювавши переговірні досягнення британців.
За різними опитуваннями, найбільша кількість прихильників ЄС - серед молоді (менше ніж 30% виступають за вихід з об'єднання), а найбільш послідовними противниками єдиної Європи залишаються літні британці. Це може здаватися символічним - мовляв, майбутнє Великої Британії однозначно пов'язане з Європою. Але в червні рішення ухвалюватиме все населення острівної держави, і наразі не можна сказати, яким воно буде.
Вихід з ЄС для Британії означатиме погіршення умов торгівлі з іншими європейськими країнами і, ймовірно, репутаційні втрати. Але набагато більше - з репутаційних же причин, у контексті нестабільності посткризової Європи - вона вдарить по самому ЄС. Крім того, прецедент успішного виходу може запустити аналогічні кампанії в інших країнах. З іншого боку, якщо Велика Британія залишиться в Євросоюзі, підписана угода, в разі її імплементації, буде кроком назад для європейської інтеграції. І тому голос британців на підтримку ЄС стане для об'єднаної Європи, схоже, лише меншим злом.