UA / RU
Підтримати ZN.ua

В Європі побільшало свободи

Для громадян Сербії, Чорногорії та Македонії настав довгоочікуваний момент: починаючи з 19 грудня вони можуть подорожувати Європою без віз...

Автор: Олександр Сушко

Для громадян Сербії, Чорногорії та Македонії настав довгоочікуваний момент: починаючи з 19 грудня вони можуть подорожувати Європою без віз. Час привітати, час замислитися.

Передріздвяний подарунок з боку Євросоюзу видається подарунком тільки на перший погляд. І хоча у рішенні, ухваленому Радою ЄС 30 листопада, є елемент політики (наприклад, прагнення підсолодити сербам гіркоту від фактичної втрати Косова), все ж це рішення є наслідком без перебільшення титанічної роботи урядів і парламентів зазначених країн, які протягом двох останніх років виконали всі (або майже всі) вимоги та критерії Європейського Союзу щодо скасування віз.

Для нас цей досвід є неоціненно важливим, по-перше, через те, що наша країна також прагне до безвізового режиму з ЄС. По-друге, причини існування візового режиму з боку Євросоюзу були аналогічними з нашими (нелегальна міграція, корупція, неадаптоване законодавство, діряві кордони). А по-третє, тому, що перелік критеріїв та умов, які висуваються з боку Європейського Союзу до України, є повністю або майже ідентичним із тим «пакетом», виконання якого ЄС вимагав від братніх південнослов’янських народів, точніше, їхніх урядів.

Після драматичних дев’яностих, сповнених міжетнічними конфліктами, військовими злочинами та вигнанням десятків тисяч людей зі своїх рідних місць, здавалося, що країни колишньої Югославії надовго випали із карти благополучної Європи. Сплинула декада після останніх спалахів тих війн, і картина змінилася майже до невпізнанності. Окрім економічного піднесення, вступу частини країн регіону до НАТО і започаткування процесу підготовки до вступу в ЄС, з сьогоднішнього дня майже всі громадяни країн колишньої Югославії (окрім досі розколотої Боснії і Герцеговини) можуть вільно подорожувати країнами Шенгенської зони. Звісно, якщо не мають планів нелегального проживання і працевлаштування.

Начебто це — саме те, до чого прагне Україна. Начебто безвізовий режим уже було не раз обіцяно з боку Європейського Союзу. Звісно, за певних умов. Начебто у нас теж є свій «візовий діалог» з Євросоюзом, в рамках якого ми намагаємося довести ЄС свою готовність до безвізових стосунків. Але щось у нашій країні не переконує суворих експертів та політиків Західної Європи.

Можна закинути, що ЄС застосовує подвійні стандарти, не надаючи Україні формального дороговказу — так званої «дорожньої карти до безвізового режиму». Але це лише частина реальності. Значно більша частина правди відкриється нам, якщо ми завдамо собі клопоту принаймні побіжно переглянути звіти щодо відповідності критеріям, які публікувала Єврокомісія напередодні скасування віз стосовно згаданих держав. Ці критерії відомі, їх перелік неодноразово публікувався, зокрема і за участі автора цих рядків. Їх можна просто виконувати, не чекаючи, поки Євросоюз візьме за руку, і поведе по «дорожній карті» до світлого безвізового майбутнього.

Проблем у нас за великим рахунком дві. По-перше, гранично низька компетентність політичного класу. Авторові не раз доводилось переконуватись, що у більшості політиків сформовані хибні, відірвані від реальних фактів уявлення стосовно того, як треба рухатись до безвізового режиму з ЄС. І вони транслюють ці хибні уявлення суспільству. По-друге, як наслідок, брак послідовного тиску з боку суспільства, яке залишається значною мірою дезорієнтованим щодо того, чого саме слід вимагати в українських політиків.

Дезорієнтація українського суспільства створює для політиків надзвичайно комфортну ситуацію — позбавляє їх мотивації здійснювати політику, яка реально спроможна вже через кілька років привести Україну до безвізового режиму і з ЄС, і з іншими розвиненими країнами світу. Навіщо ухвалювати потрібні закони боротися з корупцією чи облаштовувати власні кордони, коли легше розмахувати з телеекранів кулаками, вимагаючи введення візового режиму для іноземних громадян, або плакатися про те, як нас дискримінують у Європі?

Можна виділити принаймні три домінуючі в Україні стереотипи, частина з яких донедавна побутувала і в країнах колишньої Югославії, але була переконливо спростована досвідом цих країн, що приніс їм цілком конкретний плід — свободу пересування усією Європою.

Ось ці стереотипи.

По-перше, Україні треба повернутися до симетричного візового режиму з ЄС, тоді «нас будуть поважати», бо «країну «ікс» поважають, а ми прогинаємось», «ті, хто ведуть себе жорстко, раніше отримають безвізовий режим».

По-друге, «Україна — бідна країна, країна заробітчан, і безвізовий режим може бути лише тоді, коли істотно зростуть життєві стандарти».

По-третє, «ми чужі для європейців, тому вони ніколи не скасують для нас візи».

Якщо ж звернутися до фактів, яких помітно побільшало із сьогоднішнього дня, то ситуація видається зовсім інакшою.

Щодо першого стереотипу, то у сербів після визнання незалежності Косова були набагато обґрунтованіші образи на європейців, ніж у нас. Оскільки вони задовго до України в односторонньому порядку скасували візи для європейців, то після лютого 2008 року здійнялися голоси представників радикально-націоналістичних партій з вимогами запровадити візи для всіх країн, що визнали Косово (22 з 27 країн ЄС). Безперечно, цей аргумент був набагато сильнішим, ніж наше традиційне скиглення щодо черг біля консульств. Але навіть у такій драматичній ситуації уряд Сербії виявив витримку і мудрість, не пішовши на поводу екстремістів. А якби пішов — не бачила б Сербія безвізового режиму ще багато років. У нашому ж випадку йдеться не про екстремістів, а про представників цілком начебто респектабельних партій, які регулярно закидають у суспільство ідеї відновлення симетричного візового режиму для країн ЄС. Закидають лицемірно, оскільки саме вони, власники диппаспортів, давно їздять без віз, і саме на них лежить відповідальність за те, що ми досі не виконали навіть елементарних критеріїв безвізового режиму з ЄС і продовжуємо стояти в консульських чергах.

Безвізовий режим отримують не ті, хто демонструє ту чи іншу поведінку, не ті, хто «прогинаються», і не ті, хто «показують характер» — а ті, хто відповідають критеріям, які є цілком зрозумілими і загальнодоступними.

Щодо другого стереотипу — справді, нелегальна міграція є істотною проблемою і найближчими роками трудові ринки багатьох країн ЄС залишатимуться привабливими для потенційних українських мігрантів. Але, і про це свідчить досвід країн-фігурантів сьогоднішньої події, якщо держава бере на себе серйозні зобов’язання щодо репатріації (повернення на батьківщину) затриманих за кордоном власних нелегалів, якщо активно бореться проти злочинних мереж, що займаються нелегальним експортом заробітчан, якщо застосовує покарання проти тих, хто злісно порушує міграційне законодавство за кордоном, якщо демонструє достатню кількість доведених до суду кримінальних справ стосовно торгівлі людьми, підробки відповідних документів тощо, то проблема різниці доходів не буде вирішальною. Принаймні, причиною суворого візового режиму є не те, що громадяни цієї країни шукають роботу за кордоном, а те, що домінує нелегальний елемент, а державні органи цієї країни не демонструють достатньо спроможності боротися з криміналом у міграційній сфері.

Щодо третього стереотипу, то Євросоюз застосовує безвізові режими до набагато більш екзотичних для Європи країн, ніж Україна, і для цього не треба їм бути зовсім європейськими. Наприклад, Гондурас, Нікарагуа чи Венесуела. Не кажучи вже про багатонаселені, з домінуючими бідними верствами Мексику і Бразилію. Тому наші комплекси тут зовсім ні до чого.

Отже, у день свята європейської свободи для Сербії, Македонії та Чорногорії, дозвольте чітко сформулювати наші вимоги до вітчизняної влади в усіх її гілках і проявах.

По-перше, досить маніпуляцій у сфері видачі закордонних паспортів! Громадяни України мають отримувати біометричні паспорти — без них ніякого безвізового режиму не буде. (До речі, безвізовий режим для нових країн вводиться не для всіх громадян, а лише для тих, хто вже отримав біометричні паспорти — вони містять електронний чіп із відбитками пальців). Консорціум ЄДАПС заявляє, що в них є сертифікований зразок та технічні можливості. Є підозри щодо ЄДАПС? Немає проблем: оголосимо прозорий міжнародний тендер, запросимо за його наслідками того, хто чесно виграє, можливо — зарубіжну або іншу вітчизняну компанію (до речі, серби залучили французьку компанію, що тепер виробляє біометричні паспорти для громадян Сербії).

По-друге, припиніть блокування створення національної міграційної служби (на папері створена Кабміном у червні 2009 року, але реально не існує через рішення президента призупинити дію відповідної постанови Кабміну).

По-третє, зупиніть демагогію навколо питань реадмісії! Реадмісія (повернення нелегальних мігрантів) — нормальна міжнародна практика. Україна має угоду про реадмісію не тільки з ЄС, але і з Росією, Молдовою та віднедавна з Білоруссю. Росія має угоду про реадмісію з Євросоюзом, майже ідентичну тій, що і Україна, тож ніяких надмірних, нетипових зобов’язань у нашої держави в цій сфері немає. Інша річ, що хтось, м’яко кажучи, неефективно розпоряджався фінансовою допомогою ЄС, призначеною для облаштування місць тимчасового перебування нелегальних мігрантів, але це вже інша історія.

По-четверте, ратифікуйте Конвенцію Ради Європи №108 щодо захисту персональних даних від 1981 року з усіма її пізнішими доповненнями, Конвенцію Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми від 2005 року (набула чинності 1 лютого 2008 року); 2-й Додатковий протокол до Європейської конвенції щодо взаємної правової допомоги у кримінальних справах від 08 листопада 2001 року; ухваліть давно підготовлений, провалений у квітні цього року, перероблений і знову поданий у вересні Кабміном законопроект про Концепцію державної міграційної політики.

По-п’яте, продемонструйте політичну волю боротися бодай з найбільш кричущими проявами корупційних дій у дотичних сферах — йдеться про видачу фіктивних паспортів, виготовлення фальшивих довідок про доходи, про нерухомість, про банківські рахунки тощо, організацію злочинних мереж для переправлення нелегальних мігрантів. Важливо, щоб такі справи не лише порушувалися, але і доводилися до суду і до вироку.

По-шосте, надайте силу закону і імплементуйте ті прогресивні положення, що містяться в указі президента України від 19 червня 2006 року «Про Концепцію розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року», де зазначена мета «створити сучасну інтегровану систему охорони державного кордону» за європейськими стандартами.

І якщо наша держава зробить це (перелічене не все, але найбільш істотне), і після цього безвізовий режим з боку ЄС не дадуть — тоді будуть підстави говорити і про дискримінацію, і про подвійні стандарти. А поки що даруйте, адже ступінь нашої відповідності тим критеріям, з якими успішно впорались Сербія, Македонія та Чорногорія, наразі не перевищує 10—20%. А тому, не припиняючи справедливого тиску на європейські столиці, слід покладати більшу відповідальність на наших співвітчизників при владі, щоб ті не переключали увагу назовні, а відчували вимогливий тиск громадянського суспільства у цих питаннях.