Чи не ключовим очікуванням Угорщини від поточного політичного життя в Україні була зміна влади.
Попередню українську владу очільник угорського уряду, щедрий на гострі висловлювання, називав антиугорською. Щодо нової все ще триває процес очікування та придивляння, хоча це й не означає зниження напруги.
Над Україною теж нависає очікування: наступного року виповнюється століття Тріанонському договору, підписання якого значно зменшило розміри Угорського королівства. Інколи може здаватися, що політики Угорщини прагнуть зв'язати докупи розпорошених етнічних угорців і навіть втрачені території в химерному візерунку держави, уявні межі якої виходять за визначені міжнародним правом кордони. Велику роль у двосторонніх відносинах України і Угорщини відіграватиме готовність останньої до співпраці та пошуків компромісу, а не створення нових конфліктних ситуацій.
Суперечки з окремих питань щодо угорської нацменшини в Україні підірвали і так слабко розвинені зв'язки між державами, позначилися на відносинах України з НАТО і США. Сприятливе середовище для конфлікту створила недолуга політика України на Закарпатті. Втім, його витоки слід шукати не в Києві, Ужгороді чи Береговому. Тим паче не в самих українських громадянах угорського походження, з якими все ще погано комунікує Київ і через яких уміло просуває інтереси Будапешт. Конфлікт живиться історичними сентиментами Угорщини, загостреними політикою Орбана.
"Чи є щось, на що він не піде, аби зберегти свою хватку на Угорщині?", - запитує автор біографії угорського прем'єр-міністра Пол Лендвай. На які кроки в площині нацменшини у відносинах із державами-сусідками піде Орбан? Це вже питання, яке має непокоїти очільників України.
Ідейну основу політики істеблішменту Угорщини становить історичний наратив "Великої Угорщини" - консолідації держави у кордонах до Тріанонського договору 1920 р., згідно з яким тодішнє Угорське королівство втратило низку територій на користь теперішніх держав-сусідок Угорщини. Впродовж останніх років угорський політикум дедалі міцніше зводить фундамент цього проєкту.
Захист громадян угорського походження за межами історичної Батьківщини - важливий інструмент внутрішньої консолідації (відповідне положення закріплене в Конституції) та виборчих дискусій і двосторонніх відносин. Як можна підсумувати, виходячи з положень спрощеної процедури отримання громадянства, належність до угорської нацменшини визначається, по-перше, володінням угорською мовою і, по-друге, наявністю угорського громадянства в особи чи її предків, тобто - проживання в дотріанонських межах Угорщини.
Підтримка не розпорошеної угорської діаспори в Росії чи Британії, яка справді може потребувати допомоги держави споріднення, а згуртованого населення на землях в дотріанонських кордонах Угорщини засвідчує превалювання історичного проєкту над правами людини, що їх угорські політики позірно відстоюють. Ідея "Великої Угорщини", раніше стримувана процесом євроатлантичної інтеграції, є двигуном політики пам'яті й продовжує закріплюватися в конкретних внутрішніх і зовнішніх політиках держави. Втім, Орбан не видумав колесо. Коректніше сказати - він розвинув і використав наявне ідейне підґрунтя для особистої політичної вигоди. Однак політична вигода може минути, а виплекані угорські амбіції навряд чи швидко зникнуть.
Ще до приходу Орбана до влади вони становили чинник суперечностей зі Словаччиною, а останнім часом призводять до суперечностей навіть із Румунією, важливим економічним та енергетичним партнером. Безпроблемними видаються відносини тоді, коли умови Угорщини друга сторона приймає безапеляційно, як це було з Сербією. Але це точно не приклад для наслідування, а, радше, навпаки. За виконання своїх вимог угорські посадовці пропонують підтримку євроінтеграції, хоча до самої Угорщини в рамках ЄС є питання.
Трьома китами політики Угорщини в питанні угорської нацменшини, зокрема й на Закарпатті, є угорська мова, угорське громадянство, політична репрезентація угорської нацменшини в органах влади держави проживання. Що цікаво, тільки мова є маркером етнічності. Решта спрямоване на формування політичної ідентичності. Зокрема, угорське громадянство з 2014 р. дає змогу брати участь у виборах в Угорщині нерезидентам, чого раніше не було.
Будапешт має свій інтерес і в українських виборах. Чи не єдиними виразниками інтересів угорської нацменшини на виборах до органів влади України були проугорські політики, підтримувані символічно й фінансово Будапештом. А відтак, певною мірою і залежні від нього. Досі Угорщина активно фінансувала в Україні локальні політичні сили, що представляють угорську нацменшину Закарпаття. Без її неприхованого сприяння навряд чи відбулося б їх ситуативне об'єднання у 2015 р., що дозволило отримати вагомий вплив на рівні обласної ради.
Тісна співпраця представників угорської нацменшини з іншими депутатами та державними службовцями в органах влади Закарпаття, вироблення в рамках такої роботи консолідованої позиції багато важили у протидії провокаціям. Прикладом є спільна заява сторін щодо підпалу офісу Товариства угорців в Ужгороді у лютому 2018 р. В ній було наголошено, що всі спроби розхитати ситуацію на міжетнічному ґрунті, зокрема розсварити українців і угорців, приречені на провал.
Утім, на жаль, здебільшого йдеться не про вироблення спільної позиції на благо громади чи держави. Подекуди переважала проугорська, чи антикиївська позиція, що ЗМІ нерідко закидали тодішньому очільникові області Геннадію Москалю. Непросто оцінити, чи використав він як представник держави на місці владні механізми, щоб змінити стан речей, який критикував, чи лише обмежувався фігурами риторики. Було там багато галасу з нічого чи багато галасу - й нічого. Точно можна сказати одне: таке протистояння центральної і локальної влади вочевидь не прислужилося позиції держави у зовнішніх відносинах.
Наразі Будапешт продовжує пильнувати представленість потрібних йому громадян угорського походження в органах влади України. Угорські високопосадовці, включно з міністром закордонних справ, відвідали цього літа Закарпаття на запрошення голови КМКС "Партія угорців України", тодішнього народного депутата (за списком БПП) та кандидата на липневих виборах (які, до речі, програв) Василя Брензовича. Сам Брензович мав зустріч з Орбаном у Будапешті. Програш проугорських кандидатів на парламентських виборах, вочевидь, змусить Угорщину переглянути свою стратегію й ефективність використання наданих нею коштів.
Становлення в українському політикумі представництва угорської нацменшини, незалежного від Будапешта і його грошей, за прикладом словацької партії словацько-угорського порозуміння "Most-HТd", критично важливе для забезпечення інтересів українських громадян угорського походження, а не інтересів уряду Орбана.
Крім вирощування згаданих трьох китів, Угорщина здобуває симпатії закарпатців через надання їм фінансової допомоги. Для цього з 2014 р. впроваджується план Егана, що передбачає виділення коштів на проєкти місцевого підприємництва. План названо іменем австроугорського економіста, відомого тим, що свого часу привернув увагу центру Австро-Угорської імперії до розвитку периферії, тобто й Закарпаття. Інституційно в Україні програму впроваджує благодійний фонд "Еган Еде". Його керівник - уже згадуваний Василь Брензович. Нині СБУ веде розслідування щодо ймовірного отримання коштів фіктивними підприємцями з подальшим використанням їх на шкоду Україні з порушенням відповідних положень Кримінального кодексу.
Низький загальний рівень довіри до СБУ та початок розслідування на тлі безперервного україно-угорського протистояння кидають тінь на справу і ставлять питання якості публічної комунікації СБУ та її координації з іншими відповідними органами державної влади України. Все ж правоохоронці мають виконувати свою роботу, а з політичними висновками квапитися не можна: такі справи складні, поспішність же інтерпретацій буде маніпулятивною. Інша річ - професіоналізм правоохоронців і суддів, їхні розуміння й адекватна оцінка міжнародного контексту, що може легітимізувати їхню роботу - або ж докинути хмизу у вогонь.
Неприхована активність Угорщини стосовно Закарпаття, втім, не означає, що прагнення консолідації осіб угорського походження за межами Угорщини трансформується в територіальні претензії. Принаймні в короткостроковій перспективі. Хоча у ЗМІ й були повідомлення, буцім сценарій поділу України Угорщина пропонувала Польщі у 2014 р. Угорські політики з різних таборів з різною мірою інтенсивності докладаються до зміцнення образу дотріанонської Угорщини. Однак наявні комбінації низки різноманітних структурних обмежень угорського та українського внутрішньополітичного і міжнародного характеру, зокрема членство Угорщини в НАТО, не дозволяють говорити про територіальні претензії.
Наміри угорських політиків спрямовані на збереження симпатій населення регіону до угорського уряду та антипатій до своєї держави. Міра успішності їх реалізації залежить і від того, з якою метою самі закарпатці, а особливо місцева кланова система, використовують угорський пряник. Місцеві політики можуть бути в симбіозі з різними політичними групами, керуючись перш за все особистими інтересами. Це може шкодити і Києву, і Будапешту. Небезпеку ж для Києва становить збіг інтересів місцевої еліти та Будапешта. Додавання до цього інтересів Росії - катастрофічна комбінація. Так було з мовним питанням за президентства Януковича.
Наразі політика Угорщини на Закарпатті загрожує подальшою ізоляцією угорськомовного населення і Закарпаття загалом, уразливістю України перед тиском Угорщини та незахищеністю західного кордону. Подальше нагнітання конфлікту Угорщиною та пасивна позиція "відповіді на подразник" України позбавляють обидві сторони вигод двостороннього співробітництва.
Погіршують ситуацію й окремі маргінальні спроби підмінити багатовимірність проблеми безпідставним клеймуванням угорської нацменшини. До речі, Ілля Ківа, новообраний народний депутат, у травні 2017 р. у статусі радника глави МВС заявляв, що "угорська громада Закарпаття продовжує план Суркова з розділення України". Цим спекулятивним і безпідставним твердженням Ківа більше доклався до плану Суркова, ніж Будапешт через реалізацію своїх впливів. Нині ж Ківа, як і інші народні обранці й урядовці, матиме інструментарій задля роблення свого внеску і в добре врядування на Закарпатті, і в переформатування відносин з Угорщиною. Питання тільки, чи цей інструментарій буде використано, і в чиїх інтересах.
У виступі 29 серпня перед Верховною Радою новопризначений міністр закордонних справ Вадим Пристайко зазначив: "Ми будемо вдумливо, креативно, але принципово шукати шляхи, якими можемо відновити коло друзів навколо себе. В першу чергу це стосується Угорщини, Польщі, Румунії". Хочеться вірити, що Україна готова бути вдумливою і креативною в пошуках шляхів порозуміння. Принциповість чи не найбільше знадобиться у відносинах із Угорщиною.
Завдання для України у складному сплетінні двосторонніх відносин з Угорщиною та політики щодо нацменшин на Закарпатті можна виокремити за двома відповідними векторами. У відносинах із Угорщиною слід бути принциповими, однозначними й консолідованими на всіх рівнях, чітко даючи зрозуміти, що інструменталізація питання угорської нацменшини буде зустрінута опором. При цьому завданням є мінімізація чинника Будапешта у відносинах із закарпатцями. Іншим треком мають іти пропозиції двосторонньої співпраці в питаннях розвитку інфраструктури регіону, зокрема транспортного сполучення, економічного та енергетичного співробітництва. Фокус на окремих точкових проєктах має спонукати Угорщину послабити свої амбіції в регіоні.
Другим вектором є внутрішня політика щодо Закарпаття. Фундаментальними і добре відомими кроками можна назвати реформування силового блоку (поліція та СБУ) і налагодження відносин між регіоном та центром. Спосіб їх проведення й успішність визначить стан справ у регіоні. Можливо, це зробить непотрібним і заощадить кошти, які б довелося виділяти на посилення військової потуги на кордоні. Поліпшення соціально-економічної привабливості регіону має бути одночасним треком, який є навіть швидшим способом формування позитивного ставлення населення регіону до влади. Однак його проведення не матиме сенсу без реалізації перших двох згаданих реформ.
Насамкінець, усвідомлення зовнішніх загроз - обов'язок держави. Це не означає, що держава-сусідка одразу ж стає недругом. Навряд чи міжнародна політика знає багато випадків чіткого поділу на друзів та ворогів. Зате завжди є інтереси. Україна і Угорщина також мають спільні інтереси.
Між іншим, Угорщина чимало докладається до допомоги українським воїнам, а багато в чому таки на користь місцевого населення виконує функції України на Закарпатті. Тільки треба навчитися трансформувати такі речі у вигоду для суспільства й держави. І в жодному разі не дозволяти Будапештові плести гачок із дотріанонських сентиментів і переходити кордони - уявні й фізичні.
Майстерність багатовекторної угорської дипломатії сягає далеко за межі питання угорської нацменшини та українського Закарпаття. Торік Угорщина набула статусу спостерігачки в Тюркській раді, а вже 19 вересня нинішнього року в Будапешті відкриється регіональне представництво цієї організації. Здавалося б, Угорщина ще більш опосередковано причетна до тюркомовних народів, ніж Україна. Втім, у складних перипетіях історії завжди можна знайти потрібних предків та підстави спорідненості. Якщо шукати й керуватися далекосяжною візією.