Цього тижня мав відбутися саміт "ЄС-Канада", на якому Брюссель і Оттава планували підписати угоду про створення зони вільної торгівлі.
Але канадський прем'єр-міністр Джастін Трюдо так і не з'явився у Брюсселі: зустріч в останній момент було скасовано. Причина - бельгійський прем'єр-міністр Шарль Мішель заявив, що не може підписати угоду, тому що регіональний парламент Валлонії проти.
Минулого четверга бельгійські регіональні парламенти все ж погодилися розблокувати угоду. Але за умови, що вони зможуть її зірвати в будь-який момент, навіть в кінці процесу ратифікації країнами ЄС. Тож перспективи лишаються похмурими.
У серпні професор економіки Карлетонського університету Вівек Дехеджа писав у своїй статті, що, ігноруючи ексцеси, пов'язані з угодами про вільну торгівлю, Канада втратила тих, хто лишився на маргінесах. Це була спроба попередити, що, ігноруючи невдоволення угодою про зону вільної торгівлі між Канадою та ЄС, Оттава втратила валлонів.
Про це на шпальтах Globe and Mail пише професор економіки Університету Саймона Фрейзера Джеймс Дін, нагадуючи, що населення франкомовної Валлонії у Бельгії налічує всього 3,7 млн чол., тоді як сукупна кількість мешканців Євросоюзу сягає 500 млн. Цей бельгійський регіон був одним із перших у Європі, який 200 років тому, вслід за Англією, пройшов процес індустріалізації. Однак тепер він перетворився на "іржавий пояс" і став здебільшого аграрним. Вірогідно, саме тому він і "на маргінесах".
Але канадсько-єесівська угода врахувала інтереси таких регіонів. Канада тяжко працювала впродовж семи років, щоб розробити те, що в ЄС називають "найчеснішою торговельною угодою всіх часів". Приміром, вона не порушує європейської заборони на генетично модифіковані продукти. Угода пропонує створити "інвестиційні суди", які прозоро й незалежно вирішуватимуть усі конфлікти.
Документ здебільшого не містив усіх тих недоліків, які заважали угоді про вільну торгівлю в Північній Америці. Що ж пішло не так?
Суверенітет і демократія в усьому світі конфліктують із вільною торгівлею та глобалізацією. У даному випадку Валлонія - не суверенний регіон Бельгії - змогла анулювати як бельгійську демократію, так і значно масштабніші інтереси Євросоюзу у вільній торгівлі. Очікувалося, що канадсько-європейська угода даватиме ЄС 6 млрд євро щороку, або понад тисячу євро на кожного чоловіка, жінку та дитину в блоці. Невеличкий податок міг би принести кожному валлону кілька тисяч євро на рік.
Річ у тому, що компенсацію Валлонії можна було б організувати дешевшими й креативнішими методами, ніж простим перерахунком грошей. Але проблема в політиці, а не в економіці. І бере вона початок у Європі, а не в Канаді.
Згідно з правилами ЄС, будь-котрий із 28 членів організації може накладати вето на угоди на кшталт канадсько-єесівської. Мальта і Люксембург, приміром, можуть так вчинити, хоча мають ще меншу кількість населення, ніж Валлонія. Слід зазначити, що 27 із 28 країн-учасниць ЄС підтримали угоду з Канадою. І ось за тиждень до того, як прем'єр-міністр Джастін Трюдо мав приїхати до Брюсселя й підписати документ, Бельгія "прогнулася" під вимогами Валлонії.
Потенційну загрозу становить те, що, крім Бельгії, в союзі є ще 9 країн, яких внутрішні політичні правила теж зобов'язують слухатися регіональних, субнаціональних органів влади. Інакше кажучи, будь-яка торговельна угода в майбутньому, у принципі, може зіштовхнутися з вето будь-котрого з 38 таких маленьких інститутів.
США ведуть переговори про ширшу угоду з ЄС - про трансатлантичне торговельне й інвестиційне партнерство. Цьому документу загрожують значно більше регіональних відомств із правом вето. Права на інтелектуальну і розважальну власність, приміром, можуть бути під ударом. А для Великої Британії це може стати сигналом, що вільна торгівля з ЄС після Brexit також може стати жертвою вето країни або навіть якогось із регіонів.
Одне слово, проблема політики Європи полягає в тому, що вона надто обмежена правами вето, якими наділена кожна країна. Це не лише стане перешкодою для майбутніх угод про міжнародну торгівлю. Уже тепер такі обставини паралізують процес розподілу біженців із Сирії та Північної Африки. І вже 7 років поспіль вони паралізують домовленості щодо вирішення проблеми через суверенний борг країн Південної Європи, яка перетікає в банківську кризу не лише в Іспанії, Італії і Греції, а й у Німеччині.
Євросоюз знає, що повинен попрацювати над власною системою управління. Завдяки тому, що міністр торгівлі Канади Христя Фріланд узяла на себе сміливість виступити й промовити тверді слова, союз продовжує проводити надзвичайні зустрічі з Канадою і Бельгією. Можливо, вони створять позитивний прецедент вирішення бельгійських внутрішніх політичних проблем публічно. Зрештою, інші 7 країн із регіональними парламентами вже пішли таким шляхом.
Але проблема управління в ЄС збережеться, перешкоджаючи прогресові колективних рішень щодо широкого спектру проблем у майбутньому, які виходять за рамки самої лише торгівлі. Вона блокуватиме домовленості з питань імміграції, суверенних боргів, банківських криз, військової співпраці на східному фронті тощо.
Очевидно, що проблема - у конфлікті між національним суверенітетом, демократією та міжнародною співпрацею. Але ні суверенітет, ні демократія не є одномірними поняттями. Всі країни, крім чемпіонів із самоізоляції, як, наприклад, КНДР, поступаються суверенітетом, коли цього вимагає їхня вигода. Звісно, легше сказати, ніж зробити, але Канада багато знає про це, озираючись на тривалі відносини зі США. Досить лише пригадати, якими запеклими були дебати наприкінці 1980-х років навколо канадсько-американської угоди про вільну торгівлю.
Настав час Європі поглибити своє обговорення великої кількості вимірів демократії. У Канади теж є історія пошуків компромісу між регіональними і національними правами, яка почалася ще в 1763 р. Одне слово, вимір демократії, про який Європі варто подумати, - як захистити інтереси країн без того, щоб розтоптати інтереси регіонів у їх складі? Це не згадуючи про інтереси внутрішніх релігійних, мовних та етнічних меншин. Інакше кажучи - як сконструювати демократію таким чином, щоб більшість панувала, але при цьому інтереси меншості були захищені? Це тема, над якою треба думати кожній країні. У федеральної Канади є ціла історія таких роздумів.