Протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона — Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.
При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, ці питання взаємопов’язані.
Історичні події 2004 року дали вагомі підстави офіційному Вашингтону та американським діловим колам, а власне, і всім демократичним країнам розглядати нашу державу не лише як динамічну демократію, що упевнено входить до простору спільних демократичних цінностей, але й перспективного економічного партнера, який скидає затісну оболонку «перехідної» економіки. Це стало потужним імпульсом для позитивного вирішення ряду стратегічно важливих завдань, необхідних для забезпечення рівноправної та активної участі України у системі сучасних міжнародних економічних відносин.
Так, екскурс в недалеке минуле свідчить, що лише прямі втрати українських виробників на американському ринку через відсутність сприятливих умов торгівлі та ведення антидемпінгових розслідувань складали понад 300 млн. дол. на рік. До цього слід додати шкоду, завдану іміджу України як надійного торговельно-економічного партнера через звинувачення у неналежному захисті прав інтелектуальної власності та невизнання ринкового характеру її економіки. Тому останні досягнення в україно-американських відносинах не лише мають конкретну економічну вартість, а й формують, застосовуючи економічну термінологію, колосальні нематеріальні активи, що неможливо придбати за гроші, але які дають Україні можливість набагато впевненіше торувати шлях до власного місця у системі сучасного міжнародного поділу праці та обстоювати свої інтереси. Вони свідчать про наші реальні здобутки у розбудові економіки на ринкових засадах, включно із відповідними інституційними змінами.
Зокрема рішення щодо відновлення пільг для українського експорту в США згідно з Генералізованою системою преференцій було прийняте в результаті позачергового перегляду ситуації в Україні. Таким чином Білий дім визнав відповідальність та адекватність дій українського уряду в сфері захисту прав інтелектуальної власності, а також приведення українського законодавства до світових норм. Як відомо, санкції проти України були введені у 2001 році. Вони не дозволяли здійснювати на безмитній основі експорт товарів на суму до 40 млн. дол. США щорічно за 120 позиціями американської Гармонізованої тарифної системи.
Черговий перегляд оцінки статусу економіки України, який вперше було здійснено Міністерством торгівлі США у 1997 році в рамках антидемпінгового розслідування щодо імпорту брухту та дроту з вуглецевої та деяких інших видів легованої сталі з України, був ініційований урядом нашої держави у квітні 2005 року. Процедура розгляду таких питань досить складна і дозволяє всім зацікавленим сторонам, в тому числі американським компаніям, які є безпосередніми конкурентами українських виробників, надавати будь-які аргументи на користь своєї позиції. Дуже важливо, що на підтримку України висловилось багато провідних фірм США (AES, ADM, Alticor, Cargill, General Еlectric, Motorola, PBN, Procter&Gamble, United Technologies), які мають позитивний досвід роботи в нашій державі.
Рішення Міністерства торгівлі США в лютому ц.р. про надання ринкового статусу економіці України свідчить про визнання урядом Сполучених Штатів зусиль нової української влади щодо впровадження незворотних змін в економічній сфері. Ми розраховуємо, що воно стане потужним сигналом для американського бізнесу, який сприятиме припливу інвестицій в Україну, розвитку всебічного торговельно-економічного співробітництва. З іншого боку, українські підприємці отримали важливі засоби, які дозволятимуть їм набагато ефективніше обстоювати свої ділові інтереси в США та активніше виходити на міжнародні ринки.
Принагідно хотів би відзначити, що процес нашої взаємодії з американськими партнерами в рамках перегляду статусу показав серед іншого нову якість роботи українських міністерств та відомств, їхнє зросле уміння працювати сучасно, використовувати адекватний юридичний та дипломатичний інструментарій, переконливо обґрунтовувати свою позицію.
Ті ж самі висновки дозволяє зробити й успішне завершення українсько-американських переговорів в рамках вступу України до СОТ та підписання протоколу щодо взаємного доступу на ринок товарів та послуг. Тривалість переговорного процесу з країнами—членами СОТ, в тому числі із США, свідчить не тільки про складність процесу та чутливість обговорюваних питань, але й про послідовне відстоювання українською стороною власних економічних інтересів. Досягнуті домовленості є здоровим, взаємовигідним компромісом на основі балансу взаємних інтересів. Як і наші американські партнери, я впевнений, що результати цих переговорів сприятимуть подальшій динамізації двостороннього співробітництва з економічних питань за правилами СОТ, вступ до якої завдяки підписанню українсько-американського протоколу набув цілком реальних обрисів.
Є ще один важливий аспект, пов’язаний з підписанням двостороннього протоколу. Воно уможливило ухвалення Конгресом США рішення із остаточного скасування щодо України дії поправки Джексона—Веніка. Згадане питання, яке має практичне значення, оскільки стосується встановлення «нормального» режиму двосторонньої торгівлі, та потужне символічне забарвлення, неодноразово порушувалось Києвом на вищому рівні. Втім, лише впродовж останнього часу ми відчуваємо, що наші зусилля отримали адекватну підтримку з боку американського уряду та законодавців. Велику роль в цьому процесі відіграє утворена в США громадська коаліція за відміну поправки Джексона—Веніка під співголовуванням колишніх послів США в Україні Стівена Пайфера та Уїльяма Міллера, яка об’єднує понад сто неурядових організацій (насамперед української та єврейської громад) й компаній США. І раніше українська сторона аргументовано доводила свою відповідність критеріям відміни поправки щодо України, а зараз її очевидна анахронічність в загальному контексті двосторонніх відносин стала цілком очевидною.
Загалом проведені мною останнім часом численні зустрічі з американськими урядовцями високого рівня, впливовими конгресменами та сенаторами, чільними представниками бізнесу та громадськості свідчать про те, що останнім часом поняття «українсько-американського стратегічного партнерства» набуває реального змісту практично у всіх сферах двостороннього спілкування. На різних рівнях американського суспільства існує потужний інтерес до нової, демократичної України, готовність до якісних зрушень у стосунках з нею. Це повною мірою відчувається з боку приватного бізнесу. Особливий інтерес для США становлять питання інвестування та налагодження спільного виробництва в найбільш динамічних, високотехнологічних галузях економіки України.
Цілком зрозуміло, що радикального пожвавлення діяльності в Україні американських та інших іноземних інвесторів не можна очікувати без продовження курсу ринкових реформ, завершення створення дієвої інвестиційної інфраструктури та інших умов, які б забезпечили довіру до України з боку потенційних інвесторів. Виключне значення при цьому матиме й набуття нашою країною членства у Світовій організації торгівлі.
В контексті останніх досягнень в україно-американських відносинах хотів би підкреслити, що уряд України доклав всіх зусиль для забезпечення національних виробників потужним інструментом захисту власних інтересів у США. Їхні подальші успіхи залежатимуть від власної активності, гнучкості та здатності конкурувати на американському ринку. Варто також наголосити, що економізація української дипломатії, готовність та бажання просувати інтереси українських експортерів нездатні самі по собі вирішити зовнішньоекономічні проблеми. Відтепер слово за українськими підприємцями: вони мають всі можливості скористатися тими перевагами, що відкривають перед ними успіхи української дипломатії у Вашингтоні.
Насамкінець, хотів би наголосити, що здобутки української зовнішньої та зовнішньоекономічної політики прямо пов’язані з успіхами чи невдачами політики внутрішньої. На них негативно позначається діяльність окремих сил, що прагнуть у будь-який спосіб завадити послідовному державницькому курсу шляхом саботажу важливих політичних і законодавчих ініціатив, неготовність чи небажання вибудовувати свою поведінку, керуючись стратегічними національними інтересами нашої держави, вчасно та адекватно реагувати на нові геополітичні реалії.