Мікрорівень українськопольських взаємин — двохсоткілометрова смуга уздовж східного кордону Волинської та Львівської областей. Тут не прийнято запевняти одне одного в стратегічному партнерстві, розмірковувати про адвокатство в обмін на історичну правду, наштовхуватися на нескінченні кордони сек’юриті — незмінний атрибут іншого рівня взаємин, президентських.
У прикордонних районах, які з наступного року будуть на півтисячі кілометрів ближчі до Європейського Союзу, аніж Київ, мають досить неясне уявлення про майбутнього сусіда (дехто особливо «меркантильний» стверджує, що слово «Євросоюз» — від назви єдиної європейської валюти). Як і про те, чому різко підскочила ціна на товар, доставлений нещодавно з Люблінської оптової бази, чи чому такими закритими для взаємовигідного спілкування стали польські митники. Нові реалії видають себе навіть у зростанні кількості репетиторів з польської мови — яка, до речі, ніколи не вважалася тут престижною. І ніякої паніки з приводу запровадження віз. Хоча до 1 жовтня залишилися лічені місяці.
Те, що новий кордон Європейського Союзу — факт найближчого майбутнього, на Волині відчули, як мінімум, рік тому. «Приїжджі бізнесмени» почали скуповувати збанкрутілі фірми та склади колишніх військових частин, а польські партнери — з’являтися в компанії зі своїми німецькими й австрійськими колегами. Місцеві чиновники пояснюють це просто: після вступу Варшави в ЄС західноєвропейським підприємствам буде вигідніше перевести частину свого бізнесу з території Польщі в українське прикордоння (із серії: дешева робоча сила — дорожча від усього). Полякам у цій делікатній справі приділяється почесна роль посередника (за словами представника облдержадміністрації — «свахи»). Саме польські бізнесмени, за задумом місцевої влади, мають ознайомити обережних європейців зі специфікою ведення бізнесу в Україні.
Поки що досягненням для тих, хто має прикордонні бізнес-інтереси, стали 111 волинських підприємств, створених за участі польського капіталу. Деякі з них мають особливі преференції, оскільки зареєстровані на території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності — у місті Нововолинську. А з 3,12 млн. доларів, інвестованих протягом останніх півтора року у Волинську область, понад 50% припадає на компанії сусіднього Люблінського воєводства. А щоб у фінансових взаєморозрахунках обходитися без посередництва третьої сторони, поляки створили в Луцьку банк «ПеКаО». Таким чином у наших сусідів з’явилася ще й можливість перевіряти платоспроможність деяких українських фірм-партнерів.
Пожвавлення бізнес-контактів між підприємствами різко дисонує зі скороченням приватних шоп-турів. На Варшавському ринку в Луцьку уже важко знайти людину, яка отоварювалася б у Польщі. «Стало вигідніше з’їздити до Києва, Львова чи Одеси і привезти турецький товар. Той, хто каже, що продовжує це робити в Польщі, просто хоче набити ціну», — діляться приватні підприємці. Інша річ — прикордонний нелегальний бізнес. Головні дійові особи тут — так звані бензовози. Схема їхньої роботи дуже проста: водій звичайного легковика заправляє повний бак бензину і переїжджає кордон; у найближчому польському містечку зливає пальне, продає втричі дорожче і повертається назад. Усе законно, без претензій. До речі, горе-бізнесменів раніш називали «спиртовозами» — головним товаром був спирт.
Особливі надії місцевого керівництва пов’язані з новими проектами в рамках єврорегіону «Буг». Столичні розмови про те, що цей єврорегіон (так само, як і п’ять інших) існує лише на папері, тамтешні чиновники сприймають ледь не як особисту образу. «Лише будівництво нового моста через річку Західний Буг чого варте», — реагують місцеві полісімейкери. І, певне, за інерцією надають список досягнень: у рамках проекту «Облаштування міжнародного автомобільного пункту пропуску «Ягодин—Дорогуськ» (здійснюється за посередництва програми прикордонного співробітництва TACIS) побудовано під’їзну дорогу в районі українсько-польського кордону, виділено 2,75 млн. євро на спорудження відповідної інфраструктури в Ягодині, реалізується екологічна програма «Чистий Буг».
Активно задіяні в українсько-польсько-білоруських справах (крім Волинської області, Люблінського воєводства та двох районів Львівщини, у «Буг» входить Брестська область Білорусі) й англійці. За фінансової та технічної підтримки Департаменту міжнародного розвитку уряду Великобританії здійснюється проект «Сприяння створенню українсько-польського транскордонного агентства регіонального розвитку». А через Фонд підтримки малих проектів (25 тисяч фунтів стерлінгів) Волинь встигла підключитися до реалізації чотирьох мікропроектів: від установлення партнерських взаємин між одним із населених пунктів Шацького району і повітом Воля Ухруська Люблінського воєводства Польщі до заснування галузі агротуризму та реабілітації наркозалежної молоді. Німецька ж консалтингова компанія EPOS із міста Бад-Хомбург задіяна в підготуванні проекту з соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
Свою причетність до Великої Європи в українській частині секретаріату відчувають завдяки семирічному членству в Асоціації європейських прикордонних регіонів. Більше того, членом виконавчого комітету організації сьогодні є представник України, керівник відділення секретаріату єврорегіону «Буг» Клавдія Хом’юк. Хоча, відповідно до перевіреної інформації, на це місце претендували поляки.
Новий статус Польщі — новий клопіт і для керівництва єврорегіону. Річ у тім, що після вступу наших сусідів у ЄС програму технічної допомоги ФАРЕ, що поширюється на країни-кандидати, замінить програма ІНТЕРРЕГ — проект для членів Євросоюзу. Натяки офіційного Києва про необхідність провести чейндж і в Україні — тільки TACIS на ФАРЕ — не знайшли розуміння в Брюсселі, тому полякам і українцям доведеться якось зістикувати TACIS із ІНТЕРРЕГом. Умовно кажучи, великі гроші з маленькими. Втім, у цьому немає аномалії: майже десять років ця ж «пара» уживається на російсько-фінському кордоні, в районі Північної Карелії.
Волинські посадовці стверджують, що могли б бути більш переконливими в Брюсселі, якби Верховна Рада ухвалила закон про транскордонне співробітництво: сьогодні керівники єврорегіону змушені постійно апелювати до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво. А вона, звісно, не може дати відповіді на більшість суто українських питань.
Ще один головний біль — облаштування кордону. За євросоюзівськими мірками відстань між КПП не має перевищувати 16—22 кілометри. На польсько-українському кордоні вона сягає 130. Вже понад два роки висить у повітрі ідея відкрити у Волинській області ще два переходи — Морозовичі—Крилов, Адамчуки—Збережне. Крім того, міждержавний перехід Устилуг—Зосин досі дає зелене світло лише легковикам. Хоча саме в цьому пункті пропуску ще з 1997 року здійснюється спільний паспортний і митний контроль — експеримент, який виправдав сподівання обох сторін.
Перше враження від міжнародного пропуску Ягодин — нескінченні автомобільні черги — розвіюється за більш детального ознайомлення з ситуацією. Виявляється, більшість водіїв використовують під’їзну дорогу до кордону як... звичайне паркування: українці чекають «своєї» зміни на митниці. Один водій розповів, що йому доведеться простояти тут ще близько чотирьох годин, перш ніж почне проходити прикордонні формальності. Причину пояснив так: на польській митниці зараз зміна «ксьондзиків», а їм на очі краще не попадатися. Як виявилося, ксьондзиками українські бензо- і спиртовози називають двох польських братів-митників, які занадто відповідально ставляться до своїх обов’язків. Так само уповільнюється рух, коли на польській митниці з’являються спеціальні інспектори — на українському боці їх прозвали чорною сотнею (через колір форми).
Взагалі, жителі прикордонних районів визнають: до Польщі їздити стали значно менше: з’явилася робота і на рідних теренах. Примітно, що робочі місця часто дають ті, хто раніше встиг заробити грошей... на тій же прикордонній торгівлі з поляками. Сьогодні вони — власники невеликих торгових центрів і барів-ресторанів у районних центрах (типу Любомля чи Володимира-Волинського). До того ж перетинати польський кордон стало ще й небезпечно: ледь не щотижня тут переказують історії про те, як польські власті депортували жителя того чи іншого району лише за те, що в його сумці було знайдено пляшку горілки чи блок сигарет. Багато хто «погорів» на непомірно високих штрафах. А ось районні власті Любомльського району віднедавна представлені на кордоні постійно: чиновники позмінно контролюють, щоб у повному обсязі стягувався екологічний збір. Чого не зробиш задля наповнення місцевого бюджету...
Що стосується візового режиму, то складається враження, ніби в Києві просто нагнітають ситуацію. Хоч як парадоксально, але рік тому паніка серед населення була суттєва, сьогодні — всі просто змирилися з фактом. На оптимістично-офіційні заяви про запровадження безкоштовних віз тут реагують двозначно. Песимісти стверджують: варто лише підрахувати, у скільки їм обійдеться дорога до Луцька й назад (саме в цьому місті буде розташоване найближче консульство), і стане зрозуміло, що безкоштовні візи — «гарна казка для політиків». Оптимісти ж вірять: у Києві та Варшаві зможуть домовитися про додаткові пільги для жителів прикордонних районів. Недарма ж так активно скуповуються квартири в сусідніх із Польщею містах, терміново змінюється прописка. Будинок із виглядом на Європейський Союз незабаром стане дуже доступним.