Утворення на території колишнього СРСР ознак біполярної структури: Митний союз («союз чотирьох») плюс Вірменія та ГУУАМ («об‘єднання п‘яти»), — реальність сьогодення. ГУУАМ — угруповання рівноправних країн пострадянського простору, яке об’єднує держави зі схожими (чи, принаймні, неантагоністичними) політичними та економічними орієнтаціями. Участь України в ГУУАМ цілком природна, з огляду на геополітичні реалії та економічні перспективи регіонального співробітництва в рамках утворення. Водночас, восьмирічний досвід існування СНД довів, що ця Співдружність не тільки не сприяла інтеграції чи розвитку національних економік нових держав, але навіть не допомогла збереженню їхнього економічного потенціалу.
На Чорноморсько-Каспійсь-
кому напрямку лежить низка країн, зацікавлених у реалізації ефективного економічного співробітництва з Україною. На стан міждержавних відносин у Чорноморсько-Каспійському регіоні (ЧКР) найбільшою мірою впливають наступні чинники.
• Російська Федерація. Життєво важливі інтереси РФ, пов’язані з контролем у басейнах Каспійського і Чорного морів, взаємовідносинами з країнами Близького і Середнього Сходу, Центральної Азії, боротьбою за ринки товарів, сировини та зброї, розвитком морської господарської діяльності, використанням сухопутних і морських комунікацій регіону. Відтак, російська політика в ЧКР спрямована на відновлення впливу Москви в регіоні, запобігання домінуванню Туреччини, забезпечення сполучення Азії з Європою через власну територію. Російській вплив в регіоні здійснюється із застосуванням дипломатичних, економічних, а також військово-політичних і силових засобів. Прояв цього — встановлення відносин особливого партнерства з Вірменією та Іраном, підтримка сепаратистських рухів у Грузії і Азербайджані, збереження військової присутності в Молдові, Грузії, Вірменії, країнах Центральної Азії, баз Чорноморського флоту в Криму, протидія будь-якій консолідації пострадянських держав поза форматом СНД. Але, попри всі зусилля, РФ поступово втрачає важелі впливу на держави регіону. У розпорядженні Москви залишились переважно засоби економічного та мілітарного тиску. Утворення ГУУАМ і вихід ряду його членів з Ташкентського пакту підтверджує втрату Москвою монополії на домінування у пострадянському просторі, послабленням геополітичних позицій Росії.
• Туреччина, яка за темпами економічного розвитку, зростання воєнної могутності вийшла на перше місце в регіоні. Сильні позиції Туреччини в ЧКР обумовлені її досягненнями в економічному розвитку за останнє десятиріччя, членством країни в НАТО та підтримкою з боку США. Об’єктивно ця країна — головний гарант євроатлантичної спільноти, забезпечує контроль та обмежує російський вплив на вибухонебезпечний Кавказ, близькосхідний і середньосхідний регіони.
• Азербайджан і Грузія. Важливість цих країн обумовлюється насамперед їхньою географією: вони відіграватимуть провідну роль у перспективних проектах перекидання каспійської нафти на Захід. Саме з сировинними запасами Азербайджану пов‘язують, у першу чергу, функціонування транспортного коридору, що проходить через Південний Кавказ. Це ключова ланка південного маршруту «Великого шовкового шляху». Отже, можна очікувати підвищення ваги цих двох держав у регіональних справах.
• Узбекистан, який можна вважати головним чинником регіональної центральноазійської інтеграції. Геополітичне становище, значні економічні досягнення останніх років створюють об‘єктивні передумови для регіонального лідерства Ташкента, уможливлюють його вплив на ситуацію в Афганістані.
В осяжній перспективі ці держави визначатимуть характер великої геоекономічної гри, що розгортається в ЧКР. Гострота зіткнення регіональних інтересів РФ і Туреччини невпинно зростає. Анкара послідовно розширює свій вплив в Азербайджані, Тукменістані, Таджикистані, Узбекистані, Казахстані, Киргизії, де мешкає понад 50 млн. представників тюркських народів. Поширюється протурецька орієнтація серед мусульман Криму.
Позиція РФ відносно
ГУУАМ. Утворення об‘єктивно є конкурентом РФ у багатьох аспектах, тому негативне ставлення до нього з боку Москви природне. Зокрема російська критика ГУУАМ стосується наступного:
— активного співробітництва країн-членів ГУУАМ з НАТО у рамках програми «Партнерство заради миру», яке розцінюється як поширення сфери впливу Альянсу на пострадянський простір;
— економічних проектів утворення, що розробляються поза рамками Економічного союзу СНД;
— небажання країн ГУУАМ делегувати виконання завдання забезпечення національної оборони Оборонному союзу СНД, що загрожує згортанням військової присутності РФ на теренах нових незалежних держав і відповідним зменшенням її впливу на них;
— прихильного ставлення з боку Тукменістану, Грузії та Азербайджану до намагань Туреччини відновити вплив у ЧКР;
ГУУАМ сприймається Росією ще й як виклик її намаганням залишитися лідером панслов’янського суспільства, залишає сам-на-сам у затяжних конфліктах з неслов’янськими народами Федерації, позбавляє перспектив домінування на Чорному морі. Якщо Україну буде визнано лідером нового об‘єднання, це ще більше зменшить роль РФ в євроазійському регіоні.
Проте членство України в
ГУУАМ, попри природну розбіжність стратегічних інтересів, аж ніяк не має антиросійської спрямованості. Так, реалізація транспортного проекту — лише доповнення до існуючого коридору Схід — Європа (Степового маршруту «Великого шовкового шляху»). Український проект Одеса—Броди—Гданськ транспортування каспійської нафти від Новоросійського порту може стати і для Росії додатковою важливою альтернативою у разі обмежень на проходження танкерів Чорноморськими протоками. Повною мірою цей проект конкурує з румунськими та болгарськими пропозиціями щодо перекидання нафти через термінали портів Констанца та Бургас, але за жодних умов Україна як природний транзитер не може бути зацікавленою в обмеженнях транспортування російських енергоносіїв у Європу через свою територію.
Водночас російська демократія об‘єктивно повинна бути зацікавлена у розвитку об’єднання
ГУУАМ, яке сприяє утворенню зони стабільності на південних кордонах РФ і, таким чином, забезпечує функціонування всіх транспортних коридорів, а також залучення російського капіталу для будівництва нових транспортних маршрутів. Однак поки що традиційні великодержавні стереотипи певної частини російської еліти заважають саме такому, прагматичному сприйняттю нових реалій та можливостей. Сьогодні Москва заявляє про свій вихід із Бішкекських угод щодо безвізового режиму пересування громадян країн СНД на пострадянському просторі, вона впроваджує низку політичних, економічних, військових заходів, спрямованих на недопущення розширення ГУУАМ та зростання впливу Туреччини в Причорномор’ї.
Відносини з Російською Федерацією Україна намагається будувати як рівноправний партнер, але поки що їй це не дуже вдавалося. Результати останніх переговорів Президентів Л.Кучми та В.Путіна дають підстави сподіватися, що в оновленому російському керівництві візьмуть гору практицизм та поміркованість в амбіціях.
Для України особливого значення набуває співробітництво з Туреччиною. Вона належить до п‘ятірки країн, з якими відносини останнім часом розвивалися найінтенсивніше. Анкара намагається поновити свій політичний, економічний, культурний і воєнний вплив у межах колишньої Османської імперії під гаслом надання допомоги «новим країнам» у пошуку ними «справжньої ідентичності, вільної від зовнішніх чинників і тиску». Туреччина входить до Чорноморського консорціуму, Союзу Тюркських держав, Організації економічного співробітництва — інституціоналізованих форм, що підвищують її регіональний статус. Посиленню турецьких позицій в регіоні сприяє і власний позитивний досвід модернізації.
Після здобуття Україною незалежності між Києвом і Анкарою не виникало спірних питань. У вирішенні проблем військової та екологічної безпеки в регіоні Чорного моря, його демілітаризації безпосередньо зацікавлені обидві країни. Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися в пошуку балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в регіоні останніми роками. Туреччина — ключова держава для України у розвитку відносин з державами Середземномор’я та Близького Сходу. Зближення України з Туреччиною зумовлюється взаємною зацікавленістю в транзиті енергоносіїв, компліментарністю економік, співпрацею у форматі Чорноморського економічного співробітництва тощо. Регулярні взаємні візити на найвищому рівні, які відбуваються з часу здобуття Україною незалежності, — добрий знак і запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Останній такий візит Президента України Л.Кучми до Туреччини, що відбувся наприкінці листопада минулого року, став знаковим у багатьох аспектах.
Так, було поповнено новими документами договірно-правову базу українсько-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах. За підсумками переговорів на найвищому рівні в Анкарі було ухвалено дев’ять українсько-турецьких документів. Президенти України Леонід Кучма і Турецької Республіки Ахмет Сезер уклали Спільне комюніке. Крім того, підписано Міжурядову угоду про оперативне сповіщення про ядерні аварії; Міжурядову угоду про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, обмін інформацією щодо ядерних установок; Міжурядову угоду про взаємний захист інформації та матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва у галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співробітництво в галузі поштового зв’язку і телекомунікацій; Протокол про співробітництво між Міністерствами юстиції України і Турецької Республіки; Міжвідомчий протокол про співробітництво в галузі фармацевтичної промисловості; Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ і Анатолійським агентством.
У ході переговорів було названо ряд компаній і фірм, які вже сьогодні планують розмістити свої капітали в Україні. Йдеться, зокрема, про содовий завод у Криму і виробництво скла, реконструкцію порту в Одесі, ще кілька проектів. Як наголосив міністр закордонних справ України А.Зленко, вперше на переговорах прозвучала думка про вироблення довгострокової економічної програми на 10—15 років. Оцінюючи результати переговорів в Анкарі, керівник українського зовнішньополітичного відомства зазначив, що гаслом усіх переговорів було: «Чорне море не розділяє, а об’єднує Україну і Туреччину». Воно має сприяти подальшому розвитку співробітництва і стабілізації ситуації в регіоні.
Є спільне бачення двох держав і в питанні розширення Європейського Союзу. Леонід Кучма, виступаючи перед депутатами Великих національних зборів Турецької Республіки, зазначив, що входження України і Туреччини до Європейського Союзу матиме великий стимулюючий ефект як для них самих, так і Європи загалом. Глава Української держави підкреслив також, що, відчинивши двері перед новими країнами, які впевнено проголосили свій європейський вибір, ЄС доведе на практиці необгрунтованість, шкідливість і небезпечність теорій так званого «зіткнення цивілізацій». Цим буде доведено, що у ХХІ столітті спільні цінності та ідеали нової епохи означатимуть більше, ніж будь-які штучно проведені на карті лінії, що розділяли країни і народи за політичними, етнічними, релігійними та іншими ознаками. Отже, резюмував Президент України, європейському вибору наших держав немає реальних альтернатив.
Українсько-турецьке військово-технічне співробітництво може набути якісно нового змісту у разі завершення на користь України міжнародного танкового тендеру, що проводиться Туреччиною. Україна представила танк Т-84 виробництва Харківського заводу, оснащений двигуном у 1200 кінських сил, який повністю відповідає стандартам НАТО. Його конкуренти — французький «Леклерк», американський «Абрамс» та німецький «Леопард-2». Вартість контракту сягає кількох мільярдів доларів США. Турецька сторона має намір не тільки придбати тисячу танків, а й створити базу з їх виробництва та обслуговування на своїй території. «З технічного погляду, український танк кращий, ніж конкуренти, а з фінансового — дешевший», — заявив український лідер. На його думку, якщо переможцем стане інша країна, то цей вибір буде обумовлений не технічними й економічними перевагами, а зовсім іншими міркуваннями.
Фактором зближення є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Турецька сторона підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир для кримських татар-репатріантів, які повертаються в Україну.
Ключовою метою українсько-турецького співробітництва має стати подальше поглиблення двостороннього партнерства, пошук шляхів для наповнення його конкретними справами і проектами. Певні позитивні результати можна бачити вже сьогодні. Нинішнього року помітно активізувалася торгівля між двома державами. Як свідчать українські статистичні дані, за 10 місяців минулого року обсяги двостороннього товарообороту зросли майже на третину. За словами президента Туреччини А.Сезера, «піднесення на ще вищий рівень наших взаємин з Україною, в якій ми вбачаємо не тільки близького сусіда, історичного друга, а й важливого партнера, — одне з основних завдань нашої зовнішньої політики». Туреччина визнає важливе значення України, яке вона відіграє з погляду безпеки і стабільності у Чорноморському регіоні і Європі. Як один з важливих результатів переговорів Ахмет Сезер відзначив готовність сторін до оцінки наявних можливостей двостороннього співробітництва у галузі енергетики. Щодо торговельно-економічного співробітництва, то, на думку турецького президента, «воно відстає від спільних бажань». На його переконання, сторонам слід збільшити обсяги торговельно-економічного обороту до 2 млрд. доларів. Ахмет Сезер висловився також за необхідність активізації двостороннього співробітництва у військовій, науково-технічній галузях.
Ухваленням маршрутів нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан і Транскаспійського газопроводу з транспортування туркменського газу завершився політичний етап оформлення енергомосту Каспій — Туреччина — Європа. Створено об’єктивні передумови для посилення позицій Туреччини в регіоні. Отже, Анкара певною мірою конкурент Києва з питань зміцнення ГУУАМ та транспортування енергоносіїв. У цьому контексті не випадкова турецька ініціатива щодо створення пакту із встановлення миру і стабільності на Кавказі. Ще одне підтвердження незацікавленості Туреччини в проекті ГУУАМ — відсутність повідомлень мас-медіа про те, що ця тема обговорювалася президентами двох держав під час їхньої останньої зустрічі.
Україні вкрай важливо забезпечити собі доступ до альтернативних джерел енергопостачання, мати власні ринки збуту товарів та реалізувати свої унікальні природні можливості держави-транзитера в розвитку економічних зв’язків Заходу зі Сходом. Київ має шанс відіграти значну роль на пострадянському просторі в організації нової системи безпеки і стабільності у регіоні, створенні сучасних моделей стратегічного партнерства з новими незалежними державами. ГУУАМ — ознака виникнення альтернативних інтеграційних процесів на пострадянському просторі, утворення, що пов‘язане з пошуками взаємовигідних форм всебічного співробітництва.
З підписанням главами держав ГУУАМ у Нью-Йорку 7 вересня 2000 р. спільної Декларації відкриваються додаткові можливості для практичної реалізації декларованих завдань. Водночас подальша інтеграція держав ГУУАМ у ситуації, коли дві провідні держави ЧКР не зацікавлені у подальшому становленні об‘єднання, потребує: широкої міжнародної підтримки, особливо з боку США і ЄС; створення постійно діючого координаційного органу; законодавчого забезпечення ефективного економічного співробітництва.
Державам ГУУАМ важливо створити умови для відновлення втрачених економічних зв‘язків та впровадження нових, довести дієздатність утворення у досягненні декларованої мети. Як першочергові завдання можна назвати такі: впровадження зони вільної торгівлі між країнами об‘єднання; розробка та реалізація спільних економічних програм, а саме транспортних і енергетичних коридорів за напрямками «Азербайджан — Грузія — Україна — Молдова» (для обслуговування пасажирів і вантажопотоків, а також постачання нафти в Україну та Молдову, як поточне завдання для реалізації важливої ланки проекту ТRАСЕCА), «Китай — Центральна Азія — Транскавказзя — Україна — Західна Європа»; прискорене завершення будівництва нафтопроводу Одеса — Броди — Гданськ.
Згідно з попередньою домовленістю, 6—7 березня планується проведення саміту ГУУАМ у Києві. Відомо, що захід буде присвячено формалізації та структуризації
об’єднання. Будуть ухвалені відповідні документи. Наступним кроком, за словами міністра закордонних справ України А.Зленка, має стати пошук членами ГУУАМ формули існування об’єднання на основі тих реалій, які складаються сьогодні на регіональному рівні та в світі.
Підтримка з боку євроатлантичних структур на етапі становлення — важливий чинник забезпечення стабільності і безпеки в регіоні ГУУАМ. Передусім це стосується нового члена НАТО — Республіки Польща. Співробітництво ГУУАМ з Польщею сприятиме не тільки підвищенню динамізму, а й створенню цілісної субрегіональної Балто-Чорноморської зони співробітництва та безпеки. Польща, попри певну географічну віддаленість від Чорного моря, об‘єктивно зацікавлена в становленні та розвитку як транспортного коридору Каспій — Кавказ — Європа, так і об‘єднання ГУУАМ.
Формування стратегічного трикутника Україна — Польща — Туреччина може бути основою регіональної стабільності Балто-Чорноморського поясу, на Південному Кавказі та Центральної Європи в цілому. Але якщо інституалізація ГУУАМ — питання наступних місяців, то формування «Балто-Чорноморського трикутника» видається завданням на віддаленішу перспективу.