UA / RU
Підтримати ZN.ua

У тіні Шарона

Позачергові парламентські вибори, які відбулися в Ізраїлі цього тижня, поставили своєрідний рекорд, зафіксувавши один із найнижчих показників явки виборців — 63,2 відсотка...

Автор: Ігор Семиволос

Позачергові парламентські вибори, які відбулися в Ізраїлі цього тижня, поставили своєрідний рекорд, зафіксувавши один із найнижчих показників явки виборців — 63,2 відсотка. Гірше було лише 2001 року в самісінький розпал Інтифади Аль-Акса, коли до виборчих урн прийшло тільки 62% виборців. Для Ізраїлю, де протягом перших 50 років участь у виборах була практично сакральним дійством, а відсоток явки виборців на дільниці ніколи не опускався нижче 80, така тенденція засвідчує втому суспільства. На думку ізраїльських аналітиків, головна причина низької явки криється у відсутності реальних відмінностей між правим і лівим політичним спектром і зростаючій переконаності, що будь-який уряд проводитиме ту саму політику.

Результати виборів змусили багатьох ізраїльських аналітиків усерйоз замислитися про крах ідеологій і повернення до секторальних симпатій, де головним елементом є максимальне задоволення потреб своєї етнічної або соціальної групи. Як приклад наводять успіх Партії пенсіонерів, для якої головним завданням є виплата гідних пенсій, а там хоч трава не рости.

Але спочатку про лідерів і аутсайдерів парламентських перегонів до кнесету 17-го скликання. Партія «Кадима», як і прогнозувалося, здобула переконливу перемогу, отримавши 28 депутатських мандатів, на другому місці «Авода» з 20 місцями, на третьому — ШАС, яку представлятимуть у парламенті 13 депутатів. Решта місць у законодавчих зборах розподілилися так: «Ісраель Бейтену» («Наш дім Ізраїль») — 12, «Лікуд» — 11, Національна єдність — МАФДАЛ — 9, Партія пенсіонерів — 7, Яхдут а-Тора — 6, МЕРЕЦ-ЯХАД — 4 і арабські партії — РААМ-ТААЛ — 4, ХАДАШ — 3, БАЛАД — 3. Примітно, що найбільше за партію «Кадима» голосували у великих містах, таких як Тель-Авів і Хайфа, тоді як релігійні партії традиційно набрали голоси виборців у Єрусалимі.

Прогнозований успіх «Кадими» затьмарений недоотриманими щонайменше десятьма мандатами, на які партія розраховувала від самого початку передвиборних перегонів. Отже, Ехуд Ольмерт, швидше за все, формуватиме коаліцію, спираючись на недостатню за ізраїльськими мірками більшість. У самій партії спостерігаються ознаки напруги та бродіння, оскільки низькі електоральні результати призвели до того, що, мабуть, частина нинішніх міністрів не зможе зберегти свої посади. Зважаючи на це, можливі партнери по коаліції від партії «Авода» та ШАС уже висувають досить жорсткі вимоги.

Для «Аводи» часів Аміра Переца 20 місць у кнесеті — це безсумнівний успіх, особливо на тлі гострої внутрішньопартійної боротьби. За словами Дані Яатома, результат виборів свідчить про перемогу «Аводи» та програш «Кадими». А.Перец не лише закріпився на своїй посаді, а й здобув титул «явного лідера «Аводи». Така кількість місць у кнесеті дозволяє партії висувати жорсткі умови для участі в коаліції. Передбачається, що під час переговорів представники «Аводи» вимагатимуть низку ключових посад, серед яких портфелі міністрів оборони, фінансів і будівництва, а також міністра закордонних справ. «Оскільки партнери зацікавлені в нашій участі, ми почекаємо й подивимося», — заявляє Дані Яатом.

ШАС (ультраортодоксальна сефардська партія) посилилася до 13 місць і стала третьою фракцією після «Кадими» й «Аводи» в парламенті. Цю партію розглядають як одну з можливих учасниць коаліційного уряду. Свій успіх її представники розглядають як закономірний, оскільки «ізраїльтяни зрозуміли, що без ШАСу в уряді їх очікують лише урізання бюджету та скорочення соціальних пільг». Пріоритетними ШАС назвали міністерства внутрішніх справ, соціального забезпечення, охорони здоров’я, будівництва та зв’язку. Як компенсацію своєї ультраортодоксальності партія пропонує розглянути питання про запровадження в Ізраїлі інституту цивільного шлюбу, але за умови активної участі в дебатах авторитетного рабина, духовного лідера ШАС Овадія Йосефа. Останній, до речі, під час передвиборної кампанії заявляв: той, хто проголосував за його партію, потрапить у рай, а за «Кадиму» — відповідно, прямісінько до пекла.

Партія «Ісраель Бейтену» («Наш дім Ізраїль»), очолювана давнім соратником Б.Нетаніягу Авігдором Ліберманом, зібрала щедрий електоральний врожай на «російському» полі. Отримавши 12 місць у парламенті, А.Ліберман нині позиціонує свою партію як головну силу в націоналістичному таборі. Із 14 російськомовних депутатів нового кнесету дев’ятьох обрано за списком цієї партії. Ще до виборів А.Лібермана вважали «темною конячкою» виборчого марафону, що поставив на «російську вулицю». Секрет його успіху, на думку експертів, у відсутності харизматичного Шарона, котрий, за словами оглядача «Файненшл Таймс», був для російськомовних виборців «комбінацією Уїнстона Черчілля й маршала Жукова».

Провал «Лікуду» на цих виборах був закономірний. Біньямін Нетаніягу, очоливши в грудні минулого року помітно поріділу після того, як із неї пішов А.Шарон, партію, не зумів чи не встиг переконати правий електорат голосувати за його політичну силу. Член кнесету від «Лікуду» М.Ейтан, коментуючи програш партії, виклав своє бачення причин провалу: «Лікуд» «безперечно заслужив покарання, хоча, воно виявилося занадто сильним. По-перше, керівництво партії, часто незаслужено, звинувачувалося в корупції... По-друге, стався розкол... По-третє, наша позиція була непослідовною, а виборці цього не люблять... Багато лікудників залишилися в партії, але не пішли голосувати, ми це бачимо за низькою явкою в цитаделях «Лікуду». Нетаніягу підкреслив: курс його команди незмінний, і це, на його думку, дозволить у майбутньому повернути партії лідируючі позиції. Складовими частинами своєї політичної програми Б.Нетаніягу, як і раніше, бачить проблеми безпеки та проведення політики економічного неолібералізму. Серед решти авторитетних лікудівців оптимізму стосовно безхмарного майбутнього партії набагато менше. Ця криза відрізняється від інших подібних, пережитих «Лікудом» раніше, заявив колишній міністр охорони здоров’я Дані Наве, і партія потребує серйозної переоцінки цінностей для повернення своєї популярності. Можливо, тут передбачається і зміна лідера «Лікуду», котрого, за словами одного з його членів, «мало того, що народ не любить, він його терпіти не може».

Головною несподіванкою електоральної ночі стала перемога Партії пенсіонерів, яку очолив колишній офіцер ізраїльської розвідки Рафі Ейтан. Ця партія одержала сім місць у парламенті, продемонструвавши в такий спосіб переваги секторальних очікувань. Примітно, що Р.Ейтан утримався від обговорення майбутнього країни, а стосовно цілей захисту пенсіонерів був гранично чіткий: «ми вирішимо завдання протягом одного року». До гаданої коаліції «Кадима»—«Авода» партія приєднається лише за умови, що новий уряд подбає про пенсіонерів. У самого лідера партії є одна важлива зовнішньополітична місія, якою він займеться після приходу до кнесету. Річ у тому, що Рафі Ейтан був вербувальником і куратором ізраїльського шпигуна Джонатана Полларда, засудженого в США за шпигунство на користь Ізраїлю до довічного ув’язнення. І хоча останній обвинувачує Ейтана в провалі операції з його порятунку й наступному захопленні його американськими спецслужбами, Рафі переконаний, що зможе звільнити свого агента з американської в’язниці.

Партія МЕРЕЦ, яка в попередньому парламенті мала шість місць, за результатами виборів втратила два з них. У своєму виступі перед активістами Йоссі Бейлін заявив: партія готова бути в опозиції й не входитиме до коаліційного уряду беззастережно. Свою участь у ньому Бейлін обумовив необхідністю змін у соціальній політиці й поверненням низки урядових допомог. Крім того, партія не погодиться на участь у коаліції, де будуть «Лікуд», Національний союз і «Ісраель Бейтену».

Таким чином, зважаючи на все, ізраїльські аналітики прогнозують чотири комбінації формування широкої та вузької коаліції. Найприйнятнішою, з погляду завдань, які стоять перед Ізраїлем, видається коаліція в складі «Кадими», «Аводи», ШАСу, Партії пенсіонерів, Яхдут а-Тора й МЕРЕЦу. Така коаліція матиме 78 місць у парламенті, що дасть їй можливість повноцінно працювати протягом усієї каденції. Проте її діяльність ускладнюватиметься внутрішніми суперечностями щодо питань соціальної та зовнішньої політики. Крім того, вихід з уряду будь-якої великої фракції означатиме падіння всього блоку. Менш вдала коаліція передбачає заміну МЕРЕЦу на НДІ, але в цьому разі говорити про евакуацію поселень із Західного берега не доведеться. Крім того, Амір Перец уже заявив, що за жодних обставин не сяде за один стіл із Ліберманом. Третій варіант коаліції припускає перехід «Аводи» в опозицію та збирає 66 мандатів. Ольмерт позбавляється необхідності проводити соціальну політику, на якій наполягає «Авода», але ставить під загрозу існування коаліції. Останній варіант передбачає блокування «Кадими» з «Лікудом», але з урахуванням напружених взаємин між Ольмертом і Нетаніягу. Такий альянс нині є найменш реалістичним.

Оглядач «Гаарец» Арії Шавіт твердить: виходячи з результатів виборів, Ехуд Ольмерт не одержав мандата на одностороннє розмежування з палестинцями та відхід із Західного берега, оскільки його ймовірні партнери «Ісраель Бейтену» та ШАС явно проти таких дій. Однак лідер партії «Кадима» підтвердив свою готовність уступити частину «коханої Ерец Ісраель» і евакуювати євреїв, котрі проживають там. «Якщо палестинці будуть досить мудрі, то в найближчому майбутньому ми сядемо за стіл переговорів, аби створити нову реальність, — заявив він. — Якщо вони цього не зроблять, то Ізраїль візьме долю у свої руки. Настав час для дії».

Як можливий план коаліція може запропонувати так званий «План консолідації» — евфемізм Ольмерта для майбутнього розмежування з палестинцями та створення потім кількох великих блоків поселень. План розрахований на п’ять років і передбачає встановлення постійних кордонів Ізраїлю й Палестини до 2010 року. Ольмерт, відповідно до цього плану, протягом поточного року спостерігатиме за поведінкою нового палестинського уряду, очолюваного
ХАМАСом, і паралельно вестиме переговори з представниками поселенців про альтернативні місця проживання поза Західним берегом або ж в існуючих поселенських блоках на окупованих територіях, які передбачається залишити під ізраїльським контролем. У наступні три роки буде збудовано нові поселення й розширено блоки поселень для евакуації туди поселенців. У цьому плані велику увагу приділяють відносинам між урядом Ізраїлю й нинішнього палестинського уряду. Ізраїль дає хамасівському уряду понад рік для визнання Ізраїлю, мирних угод і відмови від насильства. «Мудрість цього плану, — підкреслюють урядові експерти, — полягає в тому, що немає жодного розкладу». Але в цій ситуації, мабуть, удару слід очікувати швидше не від радикальних палестинців, а від своїх єврейських радикалів, котрі вже заявили, що опиратимуться, і «розмежування, яке відбувалося в секторі Газа з обіймами та поцілунками, не повториться».

Але першою проблемою, з якою зіштовхнеться новий уряд, є бюджет країни. І хоч би хто був міністром фінансів, очевидно одне: у найближчі кілька місяців він буде дуже зайнятий, і часу на сон йому явно бракуватиме. Соціальні виплати, обіцяні електорату під час передвиборної кампанії, стануть насправді головним дамокловим мечем нової коаліції.