У ніч із неділі на понеділок 11 грудня 2000 року 15 лідерів Європейського союзу завершили свій найдовший за всю історію ЄС саміт, що відбувався на французькій Рив’єрі, у Ніцці. П’ять днів виснажливої роботи, яка іноді переростала в протистояння сторін і викликала зрештою критику учасників навіть у тому, що нічого, мовляв, надалі влаштовувати саміти в маленьких містах, де бракує і сервісу, і перекладачів, і технічних засобів. За настроєм зустріч європейських лідерів можна назвати коротко — нервова. Саміт міг закінчитися повним колапсом, оскільки погляди на реорганізацію ЄС часто не збігалися радикально, особливо розійшлися в поглядах представники «великих» та «малих» країн. Однак саміт завершився підписанням програмних документів ЄС. Компроміс восторжествував. І глави держав таки узгодили реформи, які вони вважають необхідними, щоб розширений у найближчому майбутньому Європейський союз зміг ефективно функціонувати. Таким чином, Ніцца приєдналася до Рима, Маастрихта й Амстердама, де свого часу народжувалися договори Європейського союзу.
Першим із головних на порядку денному значилося питання про перехід з одностайного голосування, зі збереженням права вето окремої країни, на голосування кваліфікованою більшістю. Спрощеної процедури прийняття рішень потребувала майбутня перспектива, щоб уникнути повного паралічу після розширення ЄС майже вдвічі. Сьогодні вже багато рішень у ЄС приймаються більшістю голосів. Але правила голосування, задокументовані в новому договорі, означають, що тепер набагато більше розділів спільної політики будуть вирішуватися, уникаючи заторів, які створювало раніше застосування права вето. Серед питань, які залежатимуть від голосування більшістю, вибори керівництва Європейського союзу, контролювання бюджету, торгівля фінансовими послугами. А з 2007 року — і розподіл допомоги ЄС бідним регіонам. Однак лідери ЄС погодилися зберегти голосування консенсусом у питаннях оподаткування, соціального забезпечення, імміграційної політики і торгівлі аудіо-візуальною продукцією. Загалом 70 пунктів залишаються предметом для одностайного голосування, що становить лише 10% від усіх статей договору. Кожна країна залишила за собою право вето у певній галузі, відповідно до наявних у неї переваг.
Наприклад, Британія, «рекордсмен» з використання права вето, погодилася відмовитися від нього в цілій низці галузей, в основному з метою лібералізації торгівлі та промисловості. Проте британський прем’єр Тоні Блер не випустив із рук вето в питаннях оподаткування, соціальної політики та євробюджету. До речі, питання гармонізації податків ось уже два роки додає гіркого присмаку відносинам головних європейських країн. Однак Британія, маючи найнижчий рівень корпоративного податку в Європі, навряд чи у близькому майбутньому погодиться на гармонізацію, оскільки не піде на різке підвищення оподаткування в країні.
Франції вдалося зберегти голосування консенсусом у сферах свого інтересу, а саме у торгівлі продукцією культури, аудіо-візуальними послугами, у питаннях освіти, охорони здоров’я. Греція й Данія, маючи конкурентні переваги в морському судноплавстві, залишають за собою право вето в цій галузі. Німеччина зробила важливу поступку із запровадження спільних правил з надання політичного притулку й голосування їх більшістю, однак разом із Францією їй вдалося зберегти голосування консенсусом з імміграційного законодавства.
В останню хвилину вдалося включити в пункт голосування більшістю кадрові призначення — посаду президента Єврокомісії. Це гарантуватиме, що жодна країна, всупереч більшості, не зможе заблокувати таких номінацій. Однак, на думку експертів, загальний список досягнень з голосування більшістю навряд чи забезпечить спрощення процедури прийняття рішень у європейському кабінеті міністрів після приєднання нових членів ЄС.
Друге досягнення Ніцци — повне перебалансування позицій з голосування в ЄС, що набере чинності після розширення співтовариства, і кожна країна отримає нову кількість голосів, залежно від кількості населення. Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, що мають сьогодні по 10 (умовних) голосів, отримають по 29 кожна. Іспанія отримає 27 (із наявних 8), Нідерланди — 13 (із 5), Бельгія — 12 (із 5), Греція й Португалія — кожна по 12 (із 5), Швеція й Австрія — по 10 (із 4), Данія, Фінляндія, Ірландія — по 7 (із 3), Люксембург — 4 (із 2).
Для нинішніх кандидатів у члени Євросоюзу квоти для голосування узгоджувалися за тим самим принципом — від кількості народонаселення. Таким чином, Польща отримає 27 умовних голосів, Румунія — 14, Чеська Республіка й Угорщина — по 12, Болгарія — 10, Словаччина й Литва — по 7, Латвія, Словенія, Естонія, Кіпр — по 4 і Мальта — 3. До речі, надання Польщі 27 голосів, нарівні з Іспанією, надихнуло європейських черговиків на думку про рівноправність у євродомі, куди вони пориваються по добробут і безпеку. Щоправда, незначної, але дуже істотної заковики в цьому розподілі голосів не уникнули. Річ у тім, що кваліфікованою більшістю вважатиметься не менше 255 голосів із загальних 342-х, але лише в тому разі, якщо вони представлятимуть не менше 62% населення всього Євросоюзу. Насправді це означає, що коли всі «малі» країни, наприклад, захочуть чогось домогтися на противагу великим і складуть разом усе своє населення, вони не дотягнуть до 62%.
Ще одним пунктом договору в Ніцці стало рішення про впорядкування виконавчого органа ЄС — Європейської комісії. Іншими словами, вирішувалося питання про зменшення бюрократичного апарату. Сьогодні Єврокомісія складається з 20 членів — міністрів, так званих комісіонерів: по два представники від Британії, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії. Решта десять країн — по одному. 2005 року кількість комісіонерів сягне 27-ми, і всі члени Євросоюзу — старі й нові —матимуть в ЄК по одному комісіонеру. Чисельність уряду ЄС вирішено не збільшувати, а на випадок подальшого розширення Євросоюзу впровадити ротаційну систему.
Також узгоджено режим більшої гнучкості участі. Інакше кажучи, якщо якась країна не згодна з певним сегментом європейської політики, вона має право зупинити свою участь у цьому секторі. Тобто при небажанні проводити політику ЄС в галузі сільського господарства чи судноплавства, транспорту або торгівлі країна має право не брати участі в ній.
Ухвалено нову чисельність Європарламенту. Сьогодні в ньому засідає 626 депутатів, після приєднання 12 нових країн кількість парламентарів збільшиться до 738.
Наступний раунд реформ ЄС розпочнеться 2004 року.