Із перемогою на президентських виборах автократичного консервативного Ніколя Саркозі Франція здійснила різкий поворот. Ця виборча кампанія була надзвичайно гіркою, оскільки висвітлила політичний поділ і соціальну полярність французького суспільства, громадяни якого цілком усвідомлювали, що вони роблять історичний вибір між дуже різними людьми і дуже різними програмами. І якщо Саркозі матиме волю й здатність перетворити публічно проголошені передвиборні обіцянки у життя, то він «переверне» Францію «догори дном».
На думку деяких лівих французьких експертів, «це людина, яка тиснула руку Джорджа Буша, яка знищить французькі соціальні моделі, яка встановить поліцейську державу».
Тим часом якщо одна частина французького суспільства підтримала Ніколя Саркозі, то є й інша, котра усвідомлює, що правління нового президента може вилитися у Франції в подобу горбачовської «перебудови» у колишньому Радянському Союзі, з дерегуляцією економіки та приватизацією державних підприємств, хоча не всі виборці прагнуть таких змін. Питання стоїть так — чи не викличе обрання правого президента в лівоорієнтованій Франції нові бунти в передмістях? Чи, навпаки, Саркозі — єдиний політик, котрий здатен успішно й оперативно провести необхідні реформи, негайна потреба яких у країні диктується необхідністю відновлення економічного зростання. Завдання перед новим президентом постають справді історичних масштабів, і ніколи досі жоден претендент на президентство у Франції не викликав такої сильної підтримки і такого сильного неприйняття у своїх співвітчизників. І ніколи досі жоден із кандидатів не заявляв так чітко про свій намір —радикально змінити країну.
П’ятдесятидворічний Ніколя Саркозі, що тридцять років життя віддав політичній діяльності, не приховував свого бажання докорінно змінити систему, яку Франція вибудовувала протягом останніх десятиліть. Він має намір: переглянути доцільність 35-годинного робочого тижня, скасувати допомогу тим безробітним, які двічі поспіль відхиляли запропоновану їм вакансію, зробити жорсткішим ставлення до рецидивістів, зменшити податки, створити міністерство імміграції. Схоже, що Саркозі має намір змінити Францію «віднизу — доверху» і переламати тенденції опору глобалізації. Слід звернути увагу на той факт, що Саркозі вправно володіє всім набором засобів суспільного спілкування і політичної мови. Ця спритність допоможе йому «продавати» співвітчизникам перші заходи на початку його президентства.
Загалом, Ніколя Саркозі має дуже багато спільного із президентом США Джорджем Бушем. І найголовніше, що він, як і Буш, готовий добиватися поставлених перед собою політичних цілей будь-якими методами і заходами, не надто переймаючись думкою громадян своєї країни, і, як видно з його попередніх виступів, вважає себе обраним долею політиком, історична місія якого — докорінно змінити Францію, керуючись власним баченням і власними уподобаннями.
Попри це, Саркозі має сентименти до своєї країни. «Для мене, — проголошує він, — Франція — диво. Це безліч маленьких батьківщин, поєднаних бажанням жити разом, поділяти мову, історію, культуру, в яких кожен визнає загальний ідеал і долю. Франція — це диво окремої одиниці без одноманітності. Франція — диво, в якому пам’ять кожного розчинилася у пам’яті всіх. Франція — диво нації, яка бажає жити разом, а не народності або раси. Франція — диво, коли різнорідний народ об’єднують культурні традиції, успадковані від своєї універсальної спадщини і спадку всіх цивілізацій, здобутки, в основі яких — надбання мислителів усього людства».
Ніколя Саркозі — це, швидше, дивовижний політичний синтез із Буша та Берлусконі, з великою домішкою голлізму. Він прийшов до влади під час небаченої мобілізації політичних зусиль у П’ятій республіці. Прагнення змін, запропонованих французам у двох проектах, привело до виборчих урн неочікувану кількість потенційних виборців. Політичні пристрасті в до того обмеженому політичному мікрокосмосі, слабнучому, як і сама Франція, пожвавили життя скрізь у країні — в робітничих передмістях і буржуазних кварталах, у великих житлових будинках і сільській французькій глибинці. Стимул, що примусив французів прийти до виборчих урн, був честолюбним і сильним проектом, запропонованим Ніколя Саркозі, який закликав відновити порядок, владу і національну гідність.
Голліст Саркозі прагнутиме змінити багато речей, але він не бажає поступитися ані йотою президентських повноважень, які були притаманні моделі правління генерала Шарля де Голля. З економічної точки зору, він висловлюється за протекціонізм, що підсилюватиме національний суверенітет, відповідно до постулатів голлізму. В міжнародній політиці Саркозі хоче говорити як рівний із рівним із головними лідерами світу. І головне, що Ніколя Саркозі хоче перебрати у Лондона дружнє ставлення і довірливі стосунки зі Сполученими Штатами, як про це він висловився під час своєї першої промови після проголошення результатів виборів. Очевидно, він буде першим французьким політиком, котрий намагатиметься об’єднати ліберальні і проамериканські прапори, що остерігалися робити попередні покоління цього політичного напряму. Однак, хоча Саркозі — великий прихильник Сполучених Штатів, він вважає війну в Іраку помилкою, запевняючи при тому, що Америка може «розраховувати на нашу дружбу».
Ідеї, проголошувані Саркозі від імені сучасної консервативної сили, завдяки унікальній політичній харизмі цього політика, що як магніт притягує до нього прихильників із правого табору, здатні об’єднати всі праві спектри. Завдяки майстерності політичного спокушання він спромігся привернути на свій бік не лише центристський, а й крайній правий електорат. А його шарм, популізм, розгальмованість, які часто замішані на політичній некоректності, багато в чому наближають Саркозі до Сильвіо Берлусконі. Реконструкція і об’єднання французької «правиці», яку вдалося здійснити Саркозі, на противагу політичній фрагментації у рядах лівих, стали основним чинником його нинішньої перемоги.
Тим часом президентські вибори у Франції цілком можна розглядати як своєрідний національний референдум із питання, як французьке суспільство має змінитися у ХХІ столітті. Обрання громадою Саркозі означає, що суспільство усвідомило необхідність і неминучість змін. Він прийшов до влади у переломний для Франції історичний момент. І його роль подібна до ролі Маргарет Тетчер у Великій Британії та Рональда Рейгана у Сполучених Штатах. Ніколя Саркозі має великі плани на перші 100 днів свого президентства, і ставлення до нього народу безпосередньо залежатиме від того, наскільки він готовий виконувати передвиборні обіцянки. Серед найрадикальніших законопроектів, які він планує ввести в дію найближчим часом, — неоподатковувана плата за понаднормову роботу, аби заохотити французів більше працювати, а також жорсткіші покарання для рецидивістів.
Проблем Ніколя Саркозі не бракуватиме. Одна з найнагальніших — те, що Франція за останніх 25 років за обсягом валового внутрішнього продукту «скотилася» з сьомого місця у світі аж на сімнадцяте. Крім того, восьмивідсотковий рівень безробіття в країні є третім за величиною у всьому Європейському Союзі. Французам доведеться скасувати окремі старі консервативні економічні закони, переглянути роль профспілок і провести лібералізацію економіки. І, як колишній міністр внутрішніх справ, він планує запровадити жорсткіші санкції за керування транспортними засобами у нетверезому стані, посилити боротьбу зі злочинністю та вжити ефективніших заходів щодо нелегальних іммігрантів. Усвідомлюючи той факт, що є й інша частина Франції, майже половина її, котра не проголосувала за нього, Саркозі зазначив після проголошення його перемоги: «Я буду президентом усіх французів… Я не розчарую вас».
Очевидно, що перемога Ніколя Саркозі — поворотний політичний момент і «розрив» із минулим. Проте грандіозні плани змін консервативного президента, що тотожні проведенню «економічної революції» у Франції, цілком можуть наштовхнутися на затятий опір із боку противників нового лідера. З одного боку, Саркозі подає надію на економічне відродження країни, але з іншого — таке «відродження» стане шоком для великої кількості французьких громадян. Радикальні реформи цілком прогнозовано здатні породити опір і масштабні вуличні протести, які, не виключено, можуть викликати у президента «спокусу авторитаризму». Колишній міністр внутрішніх справ намагатиметься діяти рішуче і швидко, на що «вулиця» також може відповісти аналогічним чином.
Поза сумнівом, на сьогодні Саркозі отримав від французів вирішальний мандат довіри, але для нього залишається відкритим питання — якою буде ситуація після червневих парламентських виборів. Чи зможе він реалізувати свої плани, якщо після цих виборів з’являться два полюси політичного протистояння, а саме: президент буде консерватором, а в парламенті домінуватимуть соціалісти? Рухаючись до перспективи динамічної Франції, Ніколя Саркозі може одночасно спровокувати величезні протестні настрої, що призведуть до вуличних безпорядків і безладу. Він має враховувати менталітет людей, котрі звикли до значних соціальних пільг і не захочуть так просто від них відмовлятися. Схоже, на французів чекають драматичні часи, і тут президент, проводячи кардинальне реформування французької держави, повинен дотримуватися курсу, який хоч і йде врозріз із минулим, але не повинен знищувати все.
На цьому шляху реформування Франції Саркозі годилося б враховувати помилки Джорджа Буша, який замахнувся на більше, бажаючи реформувати весь близькосхідний регіон. За політичним брендом Ніколя Саркозі криється Буш при владі: натхненний у своїй правоті консерватор, котрий вважає, що саме він знає головні потреби своєї країни. Як і Буш-молодший, Саркозі має намір захищати інтереси багатих. Так, він планує зменшити податок на нерухомість і надавати більше податкових пільг великим підприємствам та вищим соціальним верствам суспільства. Власне, вся економічна програма Ніколя Саркозі спрямована на допомогу та оберігання інтересів заможних класів і посилення їхньої соціально-економічної позиції на шкоду найбільш нужденним прошаркам населення.
Втім, такий крутий розворот Франції з волі однієї людини цілком здатен перетворити «перебудову» Саркозі на подобу бушівської іракської кампанії. Нині Ніколя Саркозі та його прихильники перебувають в ейфорії від здобутої перемоги, але вже після червневих парламентських виборів вони зіштовхнуться з новими реаліями, які трохи остудять їхній реформаторський запал. Умілий демагог на певний час зумів переконати суспільство, однак лише реальні справи можуть довести його дієздатність на президентській посаді. Отож можна сказати: у Франції переміг Буш, і його ім’я — Ніколя Саркозі.