"Американці - наші найкращі друзі, подобається це нам, чи ні", - ця напівжартівлива фраза з виступу колишнього міністра закордонних справ Канади Білла Грехема, мабуть, є своєрідною квінтесенцією загального сприйняття канадцями своїх південних сусідів.
Справді, жити поруч із надпотужними й амбітними Сполученими Штатами Америки очевидно доволі непросто навіть для такої миролюбної і розважливої країни, якою є Канада.
Які ж нині відносини між двома сусідніми країнами? Особливо після нещодавньої резонансної суперечки між президентом США Дональдом Трампом і прем'єром Канади Джастіном Трюдо стосовно торговельних тарифів? Щоб розуміти ситуацію, маємо зазирнути в історію.
Трохи історії
Відносини зі Сполученими Штатами завжди були в центрі уваги керівництва Канади. Для Оттави вони набули особливого значення на початку ХХ століття, коли розпочався процес поступової переорієнтації товарних і фінансових потоків Канади з Великої Британії на Сполучені Штати. Так, уже наприкінці 1920-х 68% імпорту Канади надходило зі США, а до США спрямовувалося 46% канадського експорту. В ті ж роки розпочалося активне проникнення американського капіталу в канадську економіку. Однак при цьому відносини двох країн не завжди складаються безхмарно й комфортно.
Свого часу Канада була стурбована тим, що американський капітал захопив панівне становище в канадській металообробці, машинобудуванні, гірничо- та нафтовидобувній галузях. Реагуючи на ситуацію, Оттава на початку 1970-х навіть створила Агентство з питань іноземних інвестицій (Foreign Investment Review Agency, FIRA), головним завданням якого став нагляд за відповідністю національним інтересам придбання іноземними інвесторами важливих канадських підприємств. Це в свою чергу викликало стурбованість Сполучених Штатів, які з огляду на нафтову кризу 1973 року гостро відреагували на таку ініціативу канадської сторони.
Внаслідок Кубинської кризи 1962 року Америка раптом усвідомила, що потужна радянська ракетна техніка залишила її невразливість у минулому. Тому свого часу неабиякого розголосу набуло розміщення на території Канади американських ядерних ракет "Бомарк", які під тиском суспільних настроїв і в результаті підписання Оттавою Договору про нерозповсюдження ядерної зброї були виведені з території країни 1972 року.
У ті ж роки постійно перебувала в центрі уваги канадсько-американських відносин і впливала на всі аспекти двостороннього співробітництва тема В'єтнамської війни. Громадська думка Канади засуджувала так звану доктрину Ніксона і масовані бомбардування, що спричиняли значні втрати серед мирного населення. Все це серйозно ускладнювало двосторонні відносини - аж до своєрідного бойкоту посольства Канади у Вашингтоні американськими посадовцями. Лише участь канадських представників у Міжнародній комісії з питань контролю над ситуацією у В'єтнамі допомогла вирівняти ситуацію.
Вочевидь, тут варто згадати, що під час виступу у вашингтонському Національному прес-клубі 1969 року тодішній прем'єр Канади П'єр Трюдо (батько нинішнього голови уряду країни), образно змальовуючи двосторонні відносини, зазначив, що жити поруч зі США - це однаково, що бути в ліжку зі слоном: не має значення, наскільки він дружелюбний і терплячий, кожен його рух відчувається дуже добре. До речі, це визначення й нині залишається актуальним і його часто цитують канадські дослідники.
Реалії сьогодення
Обидві країни зберігають власні особливості політичного, економічного та соціального розвитку і часом навіть мають певні розбіжності у підходах до деяких питань міжнародної політики. Зокрема, роль держави в канадській економіці, на відміну від ситуації в США, традиційно досить істотна. Це пов'язано з великою територією, значними відстанями, суворими кліматичними умовами і потребою забезпечувати належне функціонування інфраструктури, що можливо лише за умови постійної державної підтримки. Загалом же роль держави в Канаді полягає у встановленні чітких, а іноді й жорстких регуляторних норм за одночасного невтручання в дію суто ринкових механізмів.
Наразі США і Канада беруть участь в Об'єднаному командуванні північноамериканською обороною (NORAD), а також активно взаємодіють у НАТО та інших міжнародних безпекових структурах. Канада і США плідно співпрацюють у справі зміцнення безпеки на спільному кордоні, який щодня перетинають близько 400 тисяч людей; у боротьбі з тероризмом; реалізації масштабних енергетичних та інфраструктурних проектів. Ще одним наочним прикладом тісної взаємодії обох держав є їхня давня учать у так званій багатосторонній угоді П'яти очей (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія), яка є механізмом якнайширшого обміну чутливою розвідувальною інформацією.
Без перебільшення можна сказати, що канадсько-американські відносини є дуже важливими для обох держав у контексті масштабу співробітництва на багатьох напрямах. Можливо, саме тому неабиякого резонансу набув випадок, коли Дональд Трамп, вочевидь за результатами гострої дискусії щодо бар'єрів у міжнародній торгівлі під час червневого саміту "Великої сімки" в Квебеку, відкликав після від'їзду з Канади свій підпис під офіційним комюніке і у своєму Твіттері назвав дії прем'єра Канади Джастіна Трюдо "нечесними і слабкими". Президент США мотивував свою позицію негативними заявами канадського прем'єра щодо нових мит США на сталь і алюміній. Натомість, за повідомленнями ЗМІ, в уряді Трюдо у відповідь на це заявили, що канадський прем'єр "не сказав нічого, чого не було сказано раніше, - як публічно, так і в приватних розмовах із президентом Трампом".
Ця ситуація широко висвітлювалася в медіа і, безперечно, залишиться в історії американсько-канадських відносин, впливаючи на їх подальший розвиток, щонайменше в середньостроковій перспективі.
Чи перейде нинішня війна слів і тарифів у торговельну війну?
Торговельно-економічні відносини між США і Канадою мають унікальний характер як із погляду інтенсивності, так і з огляду на їхні обсяги. Зокрема, більш ніж переконливими є дані Офісу торговельного представника США про двосторонній товарообіг в обсязі 673,9 млрд дол. США за 2017 рік, тобто близько 2 млрд дол. за день. До США спрямовується майже 77% канадського експорту. У свою чергу Канада є основним експортним ринком для 35 американських штатів і одним з головних торговельних партнерів у світі.
Як нещодавно наголосила міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд: "Немає інших двох держав, які б настільки залежали одна від одної у забезпеченні їхнього добробуту, ніж США і Канада".
При цьому між обома країнами завжди існували й існують суперечки стосовно деяких видів товарів, що особливо загострилися останнім часом. Так, нещодавно, 31 травня, адміністрація Трампа заявила про запровадження мит у розмірі 25% на сталь та 10% на алюміній , що постачаються з Канади, Мексики та Євросоюзу.
У відповідь 1 липня цього року в Канаді набрали чинності обмежувальні заходи стосовно американських товарів на загальну суму 12,6 млрд дол. США. Нові тарифи на імпорт, запроваджені Канадою, стосуються, зокрема, американських сталі й алюмінію, а також деяких харчових продуктів, таких як кава, кетчуп, йогурти й віскі.
Нещодавно Канада оголосила, що неодмінно діятиме у відповідь на можливе встановлення США 25% тарифної ставки на імпортні автомобілі. Зокрема, на цьому наголосив представник посольства Канади в американській столиці під час відповідних слухань у міністерстві торгівлі Сполучених Штатів.
Як відомо, раніше президент Трамп заявляв, що встановлення тарифів на імпорт авто допоможе американським робітникам. Сам же уряд США занепокоєний тим, що "десятиріччя іноземного імпорту майже знищили автомобільну промисловість США".
Слід зазначити, що така позиція Сполучених Штатів є доволі контроверсійною, щонайменше стосовно Канади. Адже ще 1965 року обидві країни підписали угоду, відому як "Авто Пакт", що скасувала тарифи на взаємне постачання комплектуючих і створила додаткові можливості для підвищення продуктивності праці, утворення нових компаній і розвитку інфраструктури як у Канаді, так і в США. Незважаючи на те, що на тлі укладення угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA) "Авто Пакт" було 2001 року скасовано, він фактично сприяв об'єднанню автомобілебудування обох держав в єдиний виробничий і високоефективний комплекс.
Тому, на думку багатьох експертів, встановлення тарифів на імпорт автомобілів або запасних частин до них з Канади може понизити конкурентоспроможність виробництв в обох країнах і навіть призвести до скорочення робочих місць. Водночас представники американських робітників виступають за проведення "системного дослідження" впливу імпорту на автомобільну промисловість США.
А тим часом, за даними ЗМІ, за 2017 рік американці придбали 17,2 млн автомобілів. З чого ж складається нині автомобільний ринок Сполучених Штатів?
Частка власне американських автомобілів - 29%; автомобілі іноземних марок, вироблені на заводах у США, - 23%; імпортовані авто з Мексики - 14%; Канади - 11%; Японії - 10%; Південної Кореї - 5%; Німеччини - 3%; з інших країн - 5%.
Тобто, як можна побачити, насправді ситуація для американського автопрому не така вже й загрозлива. І навряд чи можна стверджувати, що вона, як дехто вважає в американських владних коридорах, несе ризики для національної безпеки США. До того ж остаточного рішення щодо встановлення 25% тарифної ставки на імпорт авто з Канади Вашингтон не ухвалив.
Як не ухвалено й рішення щодо встановлення тарифів на імпорт урану з Канади, яка є основним постачальником цього стратегічного ресурсу до США. За наявною інформацією, у міністерстві торгівлі Сполучених Штатів нещодавно розпочалися слухання, які мають визначити, чи становить імпорт уранової руди (крім Канади, іншими постачальниками є Австралія, Росія і Казахстан) загрозу для безпеки США. Хоча саме в цьому випадку розслідування є до певної міри виправданим, бо, за даними авторитетної газети Financial Times, уран власного видобутку становить лише 11% від загального обсягу, що постачається на американські атомні станції.
Оттава занепокоєна й запровадженням Вашингтоном 30% мита на імпорт панелей для сонячних батарей з усіх країн, включаючи й Канаду.
І попри те, що в інших сферах економічних відносин між США і Канадою все відбувається начебто позитивно і повномасштабна торговельна війна є малоймовірною, сама ситуація, зокрема активна дискусія щодо тарифів як таких, явно не сприятиме передбачуваності у двосторонніх торговельних відносинах.
Чи може виклик Трампа стати стимулом для Канади?
Очевидно, нинішні ускладнення в американсько-канадських відносинах об'єктивно пов'язані з тим, що Дональд Трамп і Джастін Трюдо мають кардинально різне бачення як суто двосторонніх відносин, так і сучасної міжнародної ситуації загалом. Президент США, реалізуючи гасло "Америка - понад усе", хотів би, навіть попри думку давніх партерів, швидко змінити стан справ на користь Сполучених Штатів.
З позиції США, це, мабуть, усього лише належне обстоювання національних інтересів, а з позиції Канади, ймовірно, - як свого роду державний егоїзм. Не випадково прем'єр Канади постійно виступає за універсальний світовий порядок і загальну повагу до встановлених норм.
Деякі оглядачі навіть вважають, що Вашингтон вдався до інструментів економічного примусу, що суперечить самому духу міжнародного співробітництва згідно з узгодженими правилами. Зрозуміло, не забаряться кроки у відповідь, що в стратегічній перспективі може зашкодити самим Сполученим Штатам, бо це спричинить розбалансування і фрагментацію світової економіки. У разі безоглядного продовження Білим домом окресленого курсу не виключено, що й канадські та інші фірми обережніше ставитимуться до укладення контрактів з компаніями зі США, що неодмінно вплине на глобальну торговельно-економічну взаємодію. Невпевненість і відсутність чітких орієнтирів перешкоджатиме інвестиціям у різні сфери, включаючи інфраструктуру, освіту і технології, а це також стримуватиме плани розвитку власне американських компаній, що рано чи пізно позначиться на їхній бізнес-діяльності. Проте, як здається, у Вашингтоні над цим поки що мало хто всерйоз задумується.
Натомість дехто з канадських експертів пропонує Оттаві зосередитися на чотирьох ключових країнах, найбільш важливих для Канади: США (Південь), Китай (Захід), Росія (Північ) і Європа (Схід). Однак такий дещо спрощений географічний підхід, можливо, був би доцільним у минулому столітті, але в сучасному чимдалі більш глобалізованому і взаємопов'язаному світі видається анахронізмом.
Можливо, доцільнішим для Канади був би концептуальний підхід, стисло викладений Христею Фріланд в журналі The Economist: "Як середня країна, Канада має життєвий інтерес до збереження заснованого на правилах порядку, в якому найпотужніші держави світу стримуються стандартами, що їх міжнародна спільнота визнає і вимагає дотримуватися".
При цьому офіційній Оттаві, вочевидь, слід продовжити переговори щодо оновлення положень угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі; практично поглянути на питання диверсифікації товарних потоків; зміцнювати збройні сили; бути активніше залученою до актуальних питань міжнародного порядку денного і наполегливо просувати свою ідею про співробітництво країн-однодумців (like-minded countries), адже це однозначно сприятиме підвищенню її ваги й авторитету на міжнародній арені.
Цілком вірогідно, що це також сприяло б розбудові відносин з непростим південним сусідом. Можливо, для сучасної Канади своєрідним стимулом стала б теза екс-очільника канадського зовнішньополітичного відомства Білла Грехема: "З будь-якого погляду, Канада, яка має більше можливостей і більше орієнтована на власні цілі в міжнародних справах, є більш цінним союзником і партнером для США. Це залишатиметься актуальним навіть тоді, коли ми матимемо різні підходи до питань, що нас поєднують".
Хочеться сподіватися, що США і Канада врешті-решт зможуть порозумітися і надалі розвиватимуть конструктивну й плідну співпрацю задля зміцнення міжнародного миру, адже Україна зацікавлена в розвитку стратегічних відносин з обома північноамериканськими країнами та збереженні спільної позиції Заходу щодо актуальних питань світової безпеки.