Війна в Іраку змінила дотеперішню геополітичну карту трансатлантичних структур. Німецько-французька опозиція проти доктрини Буша про превентивні удари і обмеження ролі ООН та НАТО призвела до розвалу чотирикутника Вашингтон—Лондон—Париж—Берлін як довголітнього фундаменту західного альянсу. Але не треба забувати, що криза назрівала віддавна, точніше з часів закінчення холодної війни й занепаду радянської імперії. Адміністрація президента Клінтона не відважувалася створити нову концепцію для євро-американської співпраці, а європейські держави не зуміли напрацювати власних пропозицій для реформування застарілих структур.
Морально і політично шоковані трагедією 11 вересня 2001 року, Сполучені Штати розпочали радикальну ревізію дотеперішніх підходів до зовнішнього світу.
Ініціатива інтервенції в Іраку розколола, як вважалося, трансатлантичну гармонію. Антивоєнна орієнтація Франції, Німеччини і Росії підштовхнула Америку до протидій. У результаті дійшло до неформального розриву — за неточним визначенням американського шефа Пентагону Рамсфелда — між «старою» і «новою» Європою. Окрім традиційно союзної Великобританії, головним партнером США у новій розстановці стала Польща.
Ще перед тим (для необізнаних з історією американсько-польських відносин — несподіваним) вибором сталося значне військове зближення Варшави і Вашингтона. Здійснюючи програму НАТО щодо модернізації армії, Польща вирішила придбати 48 найновіших американських літаків-винищувачів F16 на особливо вигідних умовах. Американському виробникові літаків Lookhed Martin вдалося налагодити фінансування цього заходу американськими інвестиціями. 37 різних підприємств США зобов’язались покрити кошти й інвестувати у Польщі капітал на суму 3 мільярди доларів. Французи і німці, дізнавшись про це, розгнівалися на поляків, — мовляв, Варшава зрадила Європу, не купуючи французьких «міражів». Та амплітуда антипольських голосів з Берліна і Парижа різко пішла вгору після того, як Польща приєдналась до коаліції у війні в Іраку. Ширак погрозив полякам, що вони за те ще заплатять, а німці — неофіційно — назвали Польщу американським «Троянським конем». Але це польських політиків не зворушило. Тим більше що антиамериканських маніфестацій, як у західній частині нашого континенту, тут не відбулося, а серед відомих польських діячів лише Яцик Куронь засудив американську інтервенцію в Іраку. І хоч президент Квасьнєвський заявив, що рішення про участь польських бойових відділів у війні проти Саддама далося нелегко, Буш ту участь назвав блискучою.
За підтримку у війні посипалися нагороди і привілеї. Польща стала побіч Америки і Великобританії третім окупантом Іраку й одержала окрему зону з завданням приєднати до своїх військ також контингенти з інших держав. У Вашингтоні створено пост для представника Варшави з метою координації дій. Ним став Славомір Цитрицький, колишній міністр фінансів, а тепер спеціальний представник польського МЗС. Водночас США запросили відомого польського економіста Марека Бельку на посаду заступника директора Центру відбудови Іраку. Варто згадати і призначення Адама Кобєрацького заступником шефа НАТО Робертсона. Досі він був директором відділення міжнародної безпеки у варшавському МЗС.
Але найяскравішим акцентом, який засвідчив близьке партнерство США з Польщею, був недавній візит президента Буша у Краків. Там він сказав серед іншого: «В Афганістані і в Іраку польські збройні сили проявили боєздатність і відвагу. Американці цього ніколи не забудуть. Вам ще раз довелось застосувати на практиці ваше старе гасло: «За вашу і нашу свободу». Польща є доброю частиною Європи і близьким другом Америки, і в цьому немає ніяких протилежностей. Ви перейшли шлях через ворожу окупацію, тиранію і відважні повстання не для того, щоб вам тепер докоряли за вибір між Європою й Америкою».
У цьому контексті варто, мабуть, пригадати, що польсько-американська дружба має давнє і глибоке коріння. Вона започаткувалася в американській визвольній війні у другій половині XVIII сторіччя, коли польські національні герої Костюшко й Пулаській, що прославились у боротьбі проти самодержавця Росії, воювали в Америці. Пулаській загинув на полі бою, і Сполучені Штати відзначають цей вчинок щороку воєнними парадами. Але є й інший, більше практичний сучасний елемент. У Сполучених Штатах живе десять мільйонів американців польського походження, які раніше переважно голосували за демократів, але тепер підуть за республіканцями Буша. Багато поляків відіграли вагому роль в американській політиці. Як, наприклад, колишній радник президента Картера, наш приятель Збігнєв Бжезінський. У передових вузах Америки працювали і працюють багато науковців-поляків, скажімо, Вандич, Бараньчак, Дзєвановскі, Пайпс і Вайнтрауб.
Під час «холодної війни» американцям вдалося розколоти польських комуністів мудрою політикою радіостанції «Вільна Європа» під керівництвом легендарного героя підпільної боротьби Яна Новака-Єзьоранського до такої міри, що одного дня посол Польщі у Вашингтоні Ромуальд Спасовскі перейшов на бік американців, а офіцер Генерального штабу, полковник Куклінскі, передавав до Вашингтона всі таємні угоди генерала Ярузельського з Брєжневим і Андроповим. А з другого боку, США давали польським комсомольцям стипендії на навчання в Америці, і до таких студентів належав теперішній польський міністр закордонних справ Влодзімєж Цімошевич.
А якими вбачають теперішні роль і функцію Польщі політичні лідери у Варшаві? Під час зустрічі з президентом США Квасьнєвський так охарактеризував завдання Польщі у новій геополітичній ситуації: «Польща може і повинна виконувати вагому роль у розвитку східної політики Європейського Союзу, у співпраці з Росією, Україною, Молдовою, а також з Білорусією. Польща хоче будувати європейську політику безпеки і оборони й хоче, щоб у Європі не було розколів, щоби зникли всілякі завіси, навіть найбільш делікатні й оксамитні… Польща вважає, що двері до НАТО мають бути відчинені… Ми будуємо систему співпраці країн від Балтики по Адріатичне і Чорне моря. У тій системі є держави НАТО і Європейського Союзу, але є й країни, які в найближчій перспективі залишаться поза тими структурами. А Північноатлантичний альянс був, є і буде найкращою гарантією безпеки і стабільності як у Європі, так і в цілому світі. Силою Альянсу є трансатлантичні зв’язки, що стоять на двох стовпах — зростаючій Європі та Сполучених Штатах Америки. Без тісної співпраці між Америкою і Європою, у тому числі й Польщею, неможливо гарантувати тривалий мир і безпеку для світу. Треба переходити від спільних вартостей до спільних дій».
Оцінюючи теперішню ситуацію в Європі, польський міністр закордонних справ Влодзімєж Цімошевич вважає, що після холодної війни панувала ілюзія непорушності злагоди і солідарності між Європою та Америкою. Перед обличчям посталих розбіжностей Польща змушена була шукати компроміси як з Європейським Союзом, так і зі Сполученими Штатами. Деякі європейські партнери Польщі не зуміли правильно оцінити потенціал і можливості польської держави. На думку Цімошевіча, наявні конфлікти й застереження скоро минуть, і всі правильно оцінять зростання авторитету Польщі. Першим це зробив член Європейської комісії, відповідальний за розширення Союзу, Гюнтер Ферхойген. Він вважає, що Польщі треба в майбутньому передати спеціальні функції щодо «східної політики». Конкретніше про завдання Польщі на цій ділянці, особливо стосовно України, висловився прем’єр Великобританії Тоні Блер. Перебуваючи у Варшаві, він сказав, що «Польща як сусід України має окреме завдання, яке полягає у підтримці європейського курсу в українській політиці. Велика Британія також зацікавлена, щоб в Україні розвивалися демократичні інститути, і його, Блера, дуже тішить те, що Польща докладає багато зусиль у цьому напрямі».
Але слід згадати й те, що у Польщі, попри загальну підтримку проамериканської політики уряду, інколи теж лунають критичні голоси. Колишній міністр закордонних справ Дарюш Росаті, сьогодні член Ради валютної політики, вважає, що польська дипломатія зробила низку помилок, зокрема у відносинах з Німеччиною та Францією. Треба було заздалегідь дипломатичними каналами інформувати Берлін і Париж, а не ставити німецьких і французьких політиків перед доконаними фактами. Він, а також колишні прем’єри Мазовецький та Бєлєцькій застерігають від манії величності, щоб Польща не видалася смішною. Вони також закликають діючих лідерів дбати у стосунках з Америкою про рівноправність і не допустили ситуації, у якій Сполучені Штати могли б поводитися з Польщею, як із сателітною державою.
Президент Квасьнєвський на це відповів так: «Вважаю, що чим більше держав стало б на боці Америки, тим більший був би вплив на американську політику. До речі, коли ми пішли в іракській справі поруч з Америкою, то це не означає, що ми погоджуємося з тим, що нам не подобається. Кажучи «так» і виступаючи у ролі лояльного союзника, ми добиваємося більших прав, у тому числі й таких, щоб — коли в цьому буде потреба, — сказати «ні».