«Зовнішньополітична ізоляція», «найглибша криза за останні півстоліття», «тупиковий шлях» — ці цитати з європейської преси кінця вересня поточного року характеризують не що інше, як стан німецько-американських відносин після парламентських виборів у Німеччині.
Зовнішньополітичний консенсус — одна з визначальних рис німецької політичної системи останніх десятиліть. СДПН,
ХДС/ХСС, ліберали, а в останні чотири роки й зелені, мають спільну позицію з широкого кола зовнішньополітичних проблем. Канцлер Шрьодер, на думку опозиційних партій, порушив цю традицію на початку серпня, без попередніх консультацій розпочавши активну фазу виборчої кампанії соціал-демократів із різкої критики позиції США стосовно Іраку й заявами про особливий «німецький шлях». Думку Шрьодера про те, що Німеччина не братиме участі у вирішенні «іракського питання» в жодному разі, навіть у разі рішення Ради Безпеки ООН про застосування сили, Вашингтон довго не коментував. Проте через певний час США дипломатичними каналами дали зрозуміти: ми, мовляв, розуміємо, у вас там зараз вибори, але не можна ж вести їх за рахунок свого найближчого союзника, підігріваючи в країні антиамериканські настрої. Це не зупинило соціал-демократів у їхньому виборчому пориві. За три дні до виборів сталося те, що переповнило чашу терпіння за океаном. На одній із зустрічей із невеликою групою регіональних профспілкових лідерів міністр юстиції Німеччини Герта Дойблер-Гмелін заявила: використання зовнішньополітичної тематики у внутрішньополітичній боротьбі робить Буша вельми схожим на Гітлера. Інформація просочилася в пресу. З’явилася жорстка офіційна заява США. Міністр заперечив цей факт, проте наступного дня після виборів Дойблер-Гмелін пішла у відставку. Президент США не надіслав вітальної телеграми Шрьодеру з приводу перемоги. Не поздоровив Буш Шрьодера й після обрання того канцлером через місяць. Журнал «Фокус» із посиланням на американські урядові кола писав: самого Буша особливо зачепило не його порівняння з Гітлером, а те, що Шрьодер у виборчій гарячці назвав іракську кампанію авантюрою США. Американський колега Йошки Фішера Колін Пауел у телефонній розмові привітав міністра закордонних справ Німеччини з перемогою зелених і попросив «передати привіт кабінету». На варшавській зустрічі міністрів оборони НАТО наприкінці вересня глава оборонного відомства США Дональд Рамсфельд демонстративно відмовився від зустрічі зі своїм німецьким колегою Петером Штруком. Американська преса напередодні німецьких виборів писала: їхній результат — це своєрідний референдум про відносини між двома країнами. Ясна річ, результати цього «плебісциту» не задовольнили США. Позиція Вашингтона після виборів — довірчі відносини серйозно підірвано, і закінчення виборчої кампанії в Німеччині не означає їхнього автоматичного повернення на колишній рівень.
У Берліні усвідомлювали це. Після оприлюднення результату виборів Шрьодер зайнявся «ремонтом». Уже наступного дня після підрахунку виборчих бюлетенів канцлер здійснює блискавичний візит на вечерю до британського прем’єра Тоні Блера. Німецька преса була одностайна в думці — Шредер шукає посередника для відновлення відносин із Вашингтоном, тому й відправився на незаплановану зустріч до того, у кого найближчі контакти зі США.
Наступним кроком Берліна була заява про готовність разом із Голландією прийняти в Туреччини командування інтернаціональним військовим контингентом в Афганістані. Раніше Німеччина, посилаючись на фінансові й кадрові труднощі, заперечувала таку можливість. Рух «у правильному напрямку» Вашингтон оцінив позитивно. Проте це було не все. Минулого тижня консервативна «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» повідомила про існування певного списку попередніх умов, висунутих США своєму німецькому союзнику для нормалізації двосторонніх відносин. Відповідно до газети, одним із головних пунктів є «поведінка» Німеччини під час Празького саміту НАТО в листопаді. Усупереч попереднім планам присвятити цю зустріч розширенню альянсу на схід і урочистому оприлюдненню поіменного списку претендентів на вступ до Північноатлантичного блоку, Вашингтон хотів би змістити акценти. Ірак, на думку США, має стати головною темою празької зустрічі. Від Берліна очікують, що Німеччина зі своєю особливою позицією в цьому питанні не стане на шляху в північноатлантичного консенсусу. Американському президентові потрібна одностайна підтримка своїх європейських союзників. «Франкфуртер Альгемайне» із посиланням на американських дипломатів пише: Німеччина повинна, нарешті, визначитися, хто ж ізгой — Саддам чи Буш.
Крім того, Вашингтон сподівається, що Берлін не заперечуватиме проти використання під час конфлікту інфраструктури і техніки альянсу зі своєї території, приміром, літаків АWACS. І якщо Туреччина як член блоку вважає за потрібне активувати статтю п’яту договору НАТО про колективну оборону, Німеччина цьому не опиратиметься. Чекають від Берліна й такого «маленького жесту»: у разі початку війни в Іраку він не виводитиме з Кувейту бронетранспортери хімічної розвідки «Фукс», розміщені там у рамках операції Enduring Freedom. У вересні міністр оборони пообіцяв згорнути цей підрозділ, щойно розпочнеться конфлікт. Нині Берлін у цьому питанні готовий іти назустріч побажанням США.
Вашингтон розраховує на підтримку Берліна й у створенні корпусу швидкого реагування. Двадцятитисячне угруповання, за задумом міністра оборони США Дональда Рамсфельда, має складатися переважно з підрозділів спеціального призначення і, на відміну від європейського корпусу, орієнтованого для застосування під час так званих гуманітарних катастроф, бути готовим для глобального використання в разі кризових ситуацій і боротьби з тероризмом. За інформацією журналу «Фокус», у плани Вашингтона входить ухвалення рішення про створення корпусу вже в Празі. Досі Берлін скептично ставився до створення подібного угруповання з фінансових і політичних міркувань. Німеччина, виходячи з внутрішньополітичних особливостей, вважає нереальними ось такі плани: корпус у разі потреби повинен протягом семи днів бути готовий для розгортання в будь-якій точці світу. Будь-яка активність бундесверу за кордоном має санкціонуватися парламентом. Протягом тижня підготувати та провести таке питання через бундестаг неможливо, вважають у Берліні. Рік тому позиція частини фракції зелених з питання відправки контингенту до Афганістану ледве не спричинила розвал коаліції. Тут знаскоку не вийде. Стосовно фінансів, то бундесвер уже сидить на голодному пайку. У Німеччини, приміром, не було літаків, здатних 2001 року перекинути бронетранспортери до Афганістану. Ось тут профінансувати б уже заплановані витрати з закупівель нової техніки та створення європейського корпусу. Таким пунктом із «вашингтонського списку» «Франкфуртер Альгемайне» називає бажання американців побачити з боку Німеччини активнішу підтримку прагнень Туреччини стати повноправним членом ЄС. У зв’язку зі своїм стратегічним значенням Анкара, на думку США, через структури Європейського Союзу має бути тісніше інтегрована в Захід. За даними газети, у Берліні підтвердили існування «списку». Водночас про його зміст, а також про готовність виконувати американські умови чи, навпаки, про її відсутність анонімні представники німецького уряду відмовилися давати жодні коментарі. Тим часом на Брюссельському саміті ЄС поточного тижня Німеччина звернулася до європейських партнерів із пропозицією вже в грудні в Копенгагені визначити для Туреччини дату початку переговорів про вступ. Консервативно-ліберальна опозиція в Берліні відзначає зсув акцентів уряду щодо Туреччини та звинувачує Шрьодера, що він почав платити США за рахунками за антиамериканську передвиборну риторику.
Більшість європейських партнерів нинішню позиція офіційного Берліна сприйняли скептично. Попри значні успіхи в політичній і правовій реформах, досягнуті в Туреччині останнім часом, низка членів ЄС продовжує ще вельми скептично ставитися до перспективи розширення Союзу за рахунок Туреччини. Причини лежать в економічній, політичній, культурних, релігійній і історичній площинах. Самі лише розміри Туреччини змушують замислитися про можливі зміни нинішнього співвідношення сил усередині Союзу, заявляють скептики.
З іншого боку, напередодні листопадових виборів у Туреччині Брюссель не хоче своєю стриманістю вибити грунт з-під ніг у проєвропейськи орієнтованих політичних партій. Тому позитивний сигнал про перспективи членства Анкари в Союзі, на думку європейських дипломатів, лежить в сфері життєво важливих інтересів Заходу. Питання лише в тому, якої форми має бути цей сигнал, аби, з одного боку, він не знижував свободу маневру ЄС, а з іншого — підтримав діючий уряд в Анкарі. І тут єдності європейським лідерам поки що досягти не вдалося.
Попри тиск США, Берлін ще не змінив своєї позиції з іракського питання. Так, Шрьодер, виступаючи у вівторок із програмною заявою в бундестазі, заявив: Німеччина робить ставку на інспекторів ООН і не братиме участь у воєнній операції. Міністр закордонних справ Йошка Фішер, перебуваючи на день пізніше з візитом у США, підтвердив: між сторонами все ще не досягнуто єдиної позиції з іракського питання, але Німеччина та США залишаються тісними союзниками й обговорюватимуть цю проблему «всередині сім’ї». Фішер заперечив існування «вашингтонського списку». Його колега Колін Пауел заявив: сторони не роблять вигляд, ніби не існує спірних питань, проте як друзі й союзники Вашингтон і Берлін знайдуть шляхи для їхнього подолання.
На думку критиків уряду, Берлін, у зв’язку з позицією Шрьодера стосовно Іраку, назавжди втратив можливість стати шостим постійним членом Ради Безпеки. Після всього висловленого на адресу США в Німеччині впродовж останніх трьох місяців важко собі уявити, що за океаном нині підтримають те, чого Берлін останніми роками так прагнув. Водночас на берегах Потомаку дають зрозуміти: відносини США з третьою за розмірами економікою в світі та найгустонаселенішою країною Європи не повинні стати жертвою теперішніх розбіжностей.