Таких результатів другого туру президентських виборів у Сербії 20 травня ніяк не очікувала бачити більшість європейців і, що головне, самих сербів. І ті, й інші не хотіли, щоб у Белграді й на Балканах загалом ситуація стала ще складнішою.
Однак 49,5% громадян, які проголосували цього дня, зробили свій вибір всупереч сподіванням більшості й несподівано визначили, що президентом країни стане Томіслав Ніколіч, якого вважають націоналістом і консерватором. Нинішній президент Борис Тадіч, котрий упевнено керував країною з 2004 року й домігся для Сербії визнання статусу кандидата в ЄС, програв йому з розривом лише трохи більше ніж 2%.
Причому слід зазначити, що 3% бюлетенів після підрахунку голосів визнано недійсними, що свідчить: Ніколіча обрала меншість громадян країни. До цього слід додати: в голосуванні у другому турі президентських виборів у Сербії взяли участь лише 46,3% виборців, це виявилося найнижчою явкою з 2004 року. Цей факт усі розцінюють як одну з основних причин поразки Тадіча - проти нього голосували ногами. 2008 року, коли Тадіч переміг Ніколіча з мінімальним відривом, явка виборців була на 10% вищою.
Такі правила демократичної гри у вибори, яка рясніє подібними нюансами, але, як відомо, нічого кращого за цю систему людство для себе не вигадало. Попри такі доволі спірні результати, демократ Борис Тадіч визнав свою поразку минулої неділі ще до оголошення остаточних результатів голосування.
60-річний недоучений юрист Ніколіч прославився як партійний функціонер. Його біографія сповнена різких поворотів, злетів і падінь. Рання діяльність Ніколіча була пов’язана зі сферою будівництва та інвестиційним бізнесом у багатьох містах соціалістичної Югославії, якийсь час він навіть очолював комунальне підприємство Крагуєвця, де до його компетенції входили місцеві кладовища. Там до нього пристало прізвисько Toma Grobar - Тома-гробар. Із ним 1991 року він вирушив на фронт у Хорватії і, повернувшись, із головою поринув у політичні баталії в таборі сербських радикальних сил. 1995 року на кілька місяців потрапив до в’язниці. А вже в 1998-1999 роках став віце-прем’єром сербського, а потім і союзного уряду Югославії. 2003 року Ніколіч мало не став президентом Сербії, а 2007-го п’ять днів пробув головою сербського парламенту. З радикалами порвав у 2008-му через те, що ті виступили проти угоди про асоціацію з ЄС, і відтоді створив і очолює Прогресивну партію.
Крізь терня в Європу
Отже, в майбутньому саме Ніколіч муситиме довершити роботу, яку Тадіч розпочав у справі євроінтеграції, - зробити країну-кандидата повноправним членом європейського співтовариства. Ніколіч відразу після виборів підтвердив: європейському шляху для Сербії немає альтернативи. Однак він має взяти до уваги результати останнього голосування. Доволі багато сербів вважають, що саме на Європейському Союзі лежить частина провини за жалюгідний стан сербської економіки. А беручи до уваги, що Євросоюз відіграє провідну роль у забезпеченні безпеки на Балканах, саме Брюссель частина сербів схильна критикувати за те, що безпека в цьому регіоні загалом залишається доволі хисткою.
Фактором, який може похитнути таке уявлення про роль ЄС на Балканах, мабуть, стане прийом у Євросоюз Хорватії наступного року та процес інтеграції інших країн регіону. Із цього погляду більшість країн, які раніше складали Союзну Югославію, бачать у перемозі Ніколіча певний позитив. Він, у минулому прихильник ідеї відродження Великої Сербії, тепер усвідомлює її нереалістичність. Нині новообраний президент орієнтуватиметься на побудову дружніх відносин із країнами-сусідами, оскільки всі вони, так само як і Белград, націлені на євроінтеграцію в довгостроковій перспективі.
Очевидно, такого підходу очікують від Белграда і в Євросоюзі. Одним із перших на результати недільного голосування відреагував, мабуть, найкомпетентніший у балканському питанні європейський фахівець - міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт. На своїй сторінці у твіттері він написав: «Сербія, очолювана Ніколічем, повинна довести свою рішучість рухатися й далі до Європи, до регіонального партнерства».
У тоні цього послання й слові «повинна» все-таки міститься якась непевність у тому, що станеться саме так, адже Ніколіч раніше робив неоднозначні заяви на цю тему і за свою політичну кар’єру неодноразово змінював і модифікував власні погляди. Те, на що доволі прозоро натякає Карл Більдт, говорячи про регіональне партнерство, - це вирішення проблеми Косово, сербської провінції, яка в однобічному порядку проголосила незалежність 2008 року. Тепер вирішення цього питання залежатиме від Ніколіча, а він не припускає існування незалежної албанської держави на півдні Сербії. Це турбує Європу, у Приштині ж викликало справжню паніку. Але поки що Ніколіч не має реальних важелів для кардинальної зміни ситуації, яка склалася в косовському врегулюванні. Потрібні нові підходи й свіжі рішення.
Зауважимо, що Брюссель, принаймні досі, чинив мудро й офіційно не пов’язував для Белграда питання євроінтеграції та розв’язання проблеми статусу Косово. Однак, судячи з тональності європейських публікацій останніх днів, саме в такій зв’язці може розглядатися питання у процесі переговорів про вступ Сербії в ЄС у майбутньому, якщо Белград і Приштина не дійдуть взаємної й добровільної згоди. Так, Борис Тадіч нібито бачив основу для компромісу в тому, що Сербія погодиться з існуванням Косово в разі визнання косоварами за Белградом права контролювати райони чотирьох муніципалітетів північного Косово з домінуючим сербським населенням.
Однак очевидно, що підходи Ніколіча будуть іншими - можливо, він навіть спробує переграти прихильників повної незалежності Косово у складній дипломатичній грі, яка тільки починається. 25 травня свій перший візит за кордон у ролі президента Ніколіч зробив у Москву. Ще до виборів він отримав запрошення відвідати з’їзд «Единой России» як глава «дружньої» їй Прогресивної партії. У новій ролі - президента - в рамках візиту в Москву його приймуть інакше, і, очевидно, він зустрінеться з Володимиром Путіним. Як очікують, тему Косово лідери порушать, і Белград у цьому питанні дуже розраховує на підтримку господаря Кремля. Поки що, втім, неясно, як на зміцнення російсько-сербського альянсу відреагують у Європі й чи не стане для Ніколіча шлях у Європу через Москву ще тернистішим і складнішим. Позитивним при цьому може бути той факт, що Ніколіч принаймні вже не дивиться на Сербію як на можливу провінцію Росії, про що висловлювався на світанку своєї політичної кар’єри.
Коаліція для президента
Наразі ж Євросоюз більше турбується про продовження реформ, тоді як Сербія сподівається вже найближчим часом почати переговори про вступ у ЄС. Закликали Ніколіча продовжувати реформи керівники ЄС - голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу та президент Ради ЄС Херман ван Ромпей.
Для Сербії це означає проходження економічним курсом, якого дотримувалося й попереднє керівництво, з позиками з боку МВФ і фінансовою допомогою ЄС. Однак для Ніколіча важливим буде такий внутрішньополітичний аспект, як боротьба з корупцією, а також виправлення наслідків політики попереднього уряду в соціальній сфері та сфері зайнятості. Крім того, він виступав за підвищення податків для банків і заявляв, що доб’ється інвестицій у 100 млрд. євро з Росії та Китаю.
Ніколічу потрібна своя стратегія зростання, її в нього поки що немає. І навіть якщо вона з’явиться, йому потрібна підтримка уряду, який спирався б на парламентську більшість. Однак нагадаємо, що для формування правлячої коаліції після парламентських виборів 6 травня проти Прогресивної партії Ніколіча, яка вийшла на перше місце (73 мандати), об’єдналися Блок демократичних партій «Вибір за краще життя» (до неї входить і Демократична партія Тадіча) - 68 депутатських місць, Соціалістична партія Сербії Івіци Дачича (44 мандати), яка посіла третє місце. При цьому партнери домовлялися: якщо 20 травня переможе Тадіч, то Дачич стане прем’єром. Однак після поразки Тадіча на президентських виборах демократи, схоже, розірвали цю джентльменську угоду й заявили, що бажали б бачити свого лідера на чолі уряду. При цьому сам Тадіч у ніч після виборів повідомив, що прем’єром бути не збирається.
Соціалістів такий варіант коаліції з демократами, очевидно, влаштовує менше. Як стало відомо, вже минулого понеділка Дачич провів таємні переговори з Ніколічем про можливий альянс. Соціалісти усвідомили, що в їхніх руках усі козирі, й вони готові поторгуватися, хоча не відмовляються від домовленостей із демократами Тадіча, але заявляють, «що в новій реальності все залежатиме від конкретних постів і портфелів», які може запропонувати їм Прогресивна партія. Втім, активна фаза переговорів почнеться після того, як Ніколіч заступить на посаду й сам подумає над питанням про майбутнього прем’єра та склад кабінету.
У цьому разі до коаліції, очевидно, запросили б іще депутатів від національних меншин, а якби ще вдалося залучити демократів Воїслава Коштуніци (він, до речі, підтримував Ніколіча на виборах президента, хоча вони розходяться в питаннях відносин з Євросоюзом), коаліція в Скупщині, на яку зміг би спертися президент, налічувала б 138 депутатів.
Такий варіант виглядає цілком реальним і, очевидно, влаштував би Брюссель: переконавшись у стабільності нової політичної конфігурації в Белграді, він уже цього року розпочав би із Сербією переговори про її вступ у Євросоюз.