Від запитання «Чи сповна розуму американський президент?» очі й справді полізуть на лоба. Чого б це британське консервативне видання — журнал The Economist — так «шарахнув» по головному для Британії стратегічному партнеру? І ще в редакційній статті за 11 жовтня 2003 року... А все з приводу Росії.
Три тижні тому, приймаючи в Кемп-Девіді російського президента Володимира Путіна, його американський колега Джордж Буш дарував на всі боки посмішки й розсипався в компліментах: «Я шаную Володимира Путіна за його бачення Росії як країни, на території якої панує мир, яка перебуває в злагоді зі своїми сусідами, в якій процвітають демократія, свобода й верховенство закону». Попри те, що твердження про «мир на території Росії» саме по собі блюзнірське через війну в Чечні, саме слова про «процвітання свободи й демократії» викликали в журналістів саркастичну посмішку з приводу «розуму».
Редакційний коментар дуже лаконічний, трохи більш як півсторінки, під заголовком «Влада Путіна». Перший підзаголовок: «Захід має припинити робити вигляд, що Росія є вільною демократією».
Свою незгоду з американським президентом редактори тижневика висловлюють прямо по пунктах, на які вказав сам Буш. Перший абзац — про «російську демократію», що після двох виборчих кампаній — у Чечні й Санкт-Петербурзі — на думку журналу, не що інше, як «цинічний жарт». Другий абзац — «із приводу свобод» — де змальована ситуація з пресою, спецслужбами, правами людини. Третій абзац — «верховенство закону» — на прикладі недавнього серіалу: влада проти Ходорковського.
Після Кемп-Девіда багато західних журналістів не відмовили собі в задоволенні «проїхатися» з приводу «демократичної Росії», як її розуміє президент Буш. Проте ніхто так безпардонно, як Economist, не запитував, «чи сповна розуму?» американський президент. Ще напередодні зустрічі Буш—Путін у американських мас-медіа лунали попередження Бушу про небезпеку гри, розпочатої з Путіним. Одне з них, приміром, на сторінках Los Angeles Times, де університетські професори Джеймс Голдгейєр і Майкл МакФоул писали: «Оскільки Буш хоче здобути підтримку Путіна в питаннях своєї зовнішньої політики, він може піддатися спокусі не згадувати на майбутньому саміті про негативні тенденції всередині Росії. І це буде помилкою. Якщо Буш проігнорує чіткі ознаки того, що Росія відходить від демократії, він поставить під загрозу демократичні сили в Росії і поставить під сумнів відданість Сполучених Штатів зміцненню демократії за своїми межами» (переклад Inosmi. ru).
Публічно вихваляючи демократичні «досягнення» Росії, Буш, на думку західних оглядачів, вибрав не найкращий компроміс. Якщо не найгірший. Оскільки, російський президент, як пише The Wall Street Journal, «не зробив майже ніяких поступок із ключової (для США) проблеми», а саме — з будівництва атомної електростанції в Ірані й не обіцяв нічого конкретного ні з північнокорейського «ядерного» питання, ні з іракської відбудови. Кажуть, у приватній бесіді з Путіним Буш висловлювався правдивіше. Проте в одній із статей The Washington Post робить досить прозорий висновок про істинні плани нинішньої американської влади: «Опис путінської Росії був настільки перебільшеним, настільки суперечив здійснюваному в дусі КДБ закручуванню гайок, яке є характерною рисою путінського режиму, що єдиним можливим поясненням могло бути те, що Бушу насправді однаково... Висловлена перед загалом думка означала: будь на моєму боці, оголоси себе союзником у війні проти терору, і все інше тобі вибачать». Американська адміністрація дуже послідовна в своїй політиці, якщо пригадати, що знамениту фразу: «Покарати Францію, проігнорувати Німеччину, вибачити Росію» Кондоліза Райс, радник президента Буша з нацбезпеки, сформулювала ще півроку тому, коли Росія не приєдналася до антиіракської коаліції. Словом, стосунки Буш—Путін можна назвати грою, але якою — у піжмурки, у піддавки чи в покер? Чи як ще називається гра в подвійні стандарти?
І якщо Захід ще не знайшов (не захотів чи не зміг) засобів впливу на російського президента в справі побудови демократії, то політики, на думку Economist, бодай не повинні лицемірити й заплющувати очі на реальний стан російського суспільства.
Друга частина статті з підзаголовком «Злет і падіння» стосується економічного аспекту. А саме того, що 8 жовтня міжнародне агентство Мoody’s несподівано підвищило інвестиційний кредитний рейтинг Росії відразу на два пункти — до рівня Ваа3. Це є сигналом для великих інвестиційних фондів Заходу, приміром, навіть пенсійних, що нині в Росію як у країну з позитивним інвестиційним рейтингом безпечно направляти капітали. Рішення Мoody’s вельми здивувало інвесторів. Особливо обраних часом. Деякі експерти схильні розглядати його не стільки як визнання досягнень російської економіки, а як надання підтримки президентові Путіну — саме напередодні виборів у Державну думу. Два інші найбільші рейтинг-агентства — Standard&Poor’s і Fitch — вважають такий крок передчасним і не мають наміру змінювати рейтинги Росії до весняних виборів президента.
Проте ніхто з аналітиків-економістів не сумнівається в тому, що інвестувати в російську економіку і можна, і потрібно, і вигідно. Проте інвесторам слід пам’ятати історію та знати особливості країни, де «довільні рішення є способом життя» (The Wall Street Journal), де демократія, свобода й верховенство закону ще дуже далекі від «процвітання» (проголошеного американським президентом), і не забувати, що ризики й відповідальність за вкладення власних грошей нестимуть вони самі, а не кредитно-рейтингові агентства.
Зазвичай статті, присвячені Росії в світовій періодиці, відстежує й перекладає на російську мову веб-сайт Inosmi.ru. Який, до речі, для російськомовного читача є чи не єдиним джерелом альтернативного (тобто критичного) погляду на російську політику та владу. Проте цього разу редакційна стаття з Economist на Inosmi.ru там відсутня. Напевно, через те, що вона не розміщена в інтернет-версії журналу, а є лише в друкованому виданні. Тому переклад статті наводжу нижче.